справа №380/122/21
17 лютого 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому, з врахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.12.2018 по 27.01.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби 27.12.2018 (виключений зі списків особового складу частини 31.12.2018) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. Така поведінка в/ч НОМЕР_1 зумовила звернення до суду з позовом з вимогами зобов'язати відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та середній заробіток за весь час затримки на момент винесення рішення або по день фактичного розрахунку. Відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі № 380/4198/20 здійснив 28.12.2020 виплату коштів у сумі 4 343 грн 15 к. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Позивачем не оскаржувався здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум, належних позивачу при звільненні, таким чином спір між сторонами відсутній, тому відсутні підстави для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 06.01.2021 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), залишалася без руху, позивачу надавався строк на усунення недоліків позовної заяви. Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою від 19.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Відповідачем 04.02.2021 (вх.№7596) подано відзив на позовну заяву.
Позивачем 02.02.2021 (вх.№6829) подано заяву про зміну позовних вимог у справі та 10.02.2021 (вх.№8926) відповідь на відзив.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 на посаді офіцера (із застосування мобільних підрозділів) відділу прикордонної служби штабу.
Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 від 13.08.2015 №1880 ОСОБА_1 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської Федерації в Донецькій області, забезпеченні їх здійснення (про безпосередню участь в антитерористичній операції).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 28.10.2015 серії НОМЕР_2 .
Наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 27.12.2018 №368-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» .
Наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 29.12.2018 №372-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 31.12.2018.
Відповідач при звільненні позивача не здійснив з ним повного розрахунку, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Неповнота розрахунку зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з позовом з вимогами зобов'язати відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та середній заробіток за весь час затримки на момент винесення рішення або по день фактичного розрахунку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі № 380/4198/20, яке набрало законної сили 10.12.2020, позов ОСОБА_1 задоволено частково шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
На виконання рішення від 09.11.2020 у справі № 380/4198/20 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 на його банківський рахунок:
- 25.12.2020 - 4 343 грн 15 к. індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 28.12.2020 №6O1QAVJ42613R6NL;
- 27.01.2021 - 455 грн 35 к. індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 27.01.2021 №C8LLEPJEDBHDS193.
Позивач вважає, що виплата відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 не у день його звільнення зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
При цьому судом врахована правова позиція в подібних правовідносинах, сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Ба більше Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі №380/4198/20, яке набрало законної сили 10.12.2020, встановлено право ОСОБА_1 на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено та довідками АТ КБ «ПриватБанк» від 28.12.2020 №6O1QAVJ42613R6NL та від 27.01.2021 №C8LLEPJEDBHDS193 підтверджено, що на виконання судового рішення від 09.11.2020 у справі № 380/4198/20 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 на його банківський рахунок: 25.12.2020 - 4 343 грн 15 к. індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та 27.01.2021 - 455 грн 35 к. індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Вказане свідчить про те, що в/ч НОМЕР_1 здійснено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 не в день виключення позивача із списків в/ч 2144 31.12.2018, а лише 27.01.2021 у загальній сумі 4 798 грн 50 к., тобто несвоєчасно.
Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
В позовній заяві позивачем наведено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак суд з таким не погоджується з огляду на таке.
Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, суд при вирішенні справи визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 31.12.2018, а 27.01.2021 перераховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Як вказано в витязі із наказу від 29.12.2018 №372-ОС, 31.12.2018 - остаточна дата закінчення військової служби, тобто останній робочий день, а 27.01.2021 - дата повного розрахунку.
Тому час затримки повного розрахунку з позивачем становить з 01.01.2019 по 26.01.2021, а не з 31.12.2018 по 27.01.2021, як помилково вважає позивач.
Оскільки час затримки повного розрахунку з позивачем з 01.01.2019 по 26.01.2021 становить 757 календарних днів, то за цей період відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до архівної відомості в/ч 2144 № 2 розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 25 319 грн 08 к. (12 624 за листопад 2018 року та 12 695 грн 08 к. за грудень 2018 року).
Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 415 грн 06 к. за день (25 319 грн 08 к. (12 624 грн + 12 695 грн 08 к.) / 61 - кількість календарних днів у листопаді,грудні 2018 року).
Період затримки фактичного розрахунку становить 757 днів, отже сума середнього грошового забезпечення становить 314 200 грн 42 к. (415 грн 06 к. х 757 днів).
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, згідно яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: «https:bank.gov.ua/markets/interest-rates/», середньозважена облікова ставка за кредитами: з 01.01.2019 по 25.04.2019 (115 днів) - 18,0% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) - 17,5% річних; з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) - 17,0% річних; з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) - 16,5% річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) - 15,5% річних; з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) - 13,5% річних; з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) - 11,0% річних; з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) - 10,0% річних; з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) - 8,0% річних; з 12.06.2020 по 26.01.2020 (229 дні) - 6,0% річних.
Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 (4 798 грн 50 к.), приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 1 075 грн 30 к., тобто:
- 18,0% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,04%) х 115 дні = 220 грн 73 к;
- 17,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,04%) х 84 дні = 161 грн 22 к;
- 17,0% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,04%) х 49 днів = 94 грн 05 к;
- 16,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,04%) х 49 днів = 67 грн 17 к;
- 15,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,04%) х 49 дні = 94 грн 05 к;
- 13,5% річних / 365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,03%) х 49 дні = 70 грн 53 к;
- 11,0% річних / 365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,03%) х 42 день = 60 грн 46 к;
- 10,0% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,02%) х 42 дні = 40 грн 30 к;
- 8,0% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. грн х 0,02%) х 49 днів = 47 грн 02 к;
- 6,0% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4 798 грн 50 к. х 0,02%) х 229 днів = 219 грн 77 к;
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 220 грн 73 к. + 161 грн 22 к. + 94 грн 05 к. + 67 грн 17 к. + 94 грн 05 к. + 70 грн 53 к. + 60 грн 46 к. + 40 грн 30 к. + 47 грн 02 к. + 219 грн 77 к. = 1 075 грн 30 к.
Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 1 075 грн 30 к.
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, яка є предметом оскарження.
Доводи відповідача про правомірність своєї бездіяльності спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує майнові права позивача, тому таку бездіяльність слід визнати протиправною, задовольнивши першу позовну вимогу.
Друга позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.12.2018 по 27.01.2021 є похідною від першої позовної вимоги і підлягає до часткового задоволення з мотивів, наведених вище.
Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.01.2019 по 26.01.2021 в розмірі 1 075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн 30 к., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.П. Хома