17 лютого 2021 року м. Київ справа №320/4153/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Головного управління ДПС у Київській області, виконуючого обов'язки начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області Дмитрієва Ігоря Віталійовича, виконуючого обов'язки Міністра фінансів України Уманського Ігоря Івановича про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, визнання незаконними дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач-1), виконуючого обов'язки начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області Дмитрієва Ігоря Віталійовича (далі - відповідач-2), виконуючого обов'язки Міністра фінансів України Уманського Ігоря Івановича (далі - відповідач-3), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати Рішення (лист) на бланку Головного управління ДПС у Київській області від 15 жовтня 2019 р. вих.№4465/10/10-36-54-08;
- визнати бездіяльність незаконною Головного управління ДПС у Київській області з 21 вересня 2019 р., яка полягає у незбирані, невнесенні, не обробці та не зберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області вести до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»;
- визнати незаконним дії виконуючого обов'язки начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області Дмитрієва Ігоря Віталійовича, які полягають у підписанні ним на бланку Головного управління ДПС у Київській області листа від 15 жовтня 2019 р. вих.№4465/10/10-36-54-08;
- визнати незаконними дії виконуючого обов'язки Міністра фінансів України Уманського Ігоря Івановича, які полягають у підписанні ним наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 р. № 13, яким було затверджено форму додатка 2 до податкової декларації з податку на додану вартість і унеможливлено реалізацію з 1 лютого 2015 р. передбачених п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України прав платників цього податку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем незаконно відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2019 року, оскільки у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства, а подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначив, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації, пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, оскільки таке рішення відповідно до вимог п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України є не узгодженим. Зауважив, що в березні 2017 року ним було оскаржено рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18 листопада 2016 р. № 63 до ДФС України, однак на час подання цього позову до суду ДФС України не прийняла та не надіслала позивачу рішення за результатами його скарги, тому відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України така скарга є такою, що повністю задоволена.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачам десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
16 червня 2020 р. до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити з наступних підстав. Стверджує, що декларація з ПДВ за вересень 2019 р., яка була подана позивачем, не була прийнята на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, оскільки позивач не є платником ПДВ з 18 листопада 2016 р. Зазначає, що у зв'язку з тим, що позивач протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, відповідачем прийнято рішення від 18 листопада 2016 р. № 63 про анулювання свідоцтва платника ПДВ. Листом від 15 жовтня 2019 р. №4465/10/10-36-54-08 повідомлено позивача, що згідно з ст. 184 Податкового кодексу України з 18 листопада 2016 р. подання податкової декларації з ПДВ позивачем не передбачено.
1 липня 2020 р. до суду від відповідача-3 надійшли пояснення. Зазначає, що наказ Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 р. № 13 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України» пройшов погодження з центральними органами виконавчої влади. Листом від 26 січня 2015 р. № 31-11120-08-5/2335 Міністерство фінансів України направило наказ № 13 до Міністерства юстиції України на державну реєстрацію. Зазначає, що наказ № 13 Міністерством фінансів України видано у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції України та Законів України, а позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
6 липня 2020 р. до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1. Позивач не погоджується з позицією відповідача та просить позов задовольнити в повному обсязі. Просить врахувати правову позицію в аналогічній справі, а саме постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2018 р. у справі № 810/1570/16, № 826/5496/18 та № 320/6849/18.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач зареєстрований як юридична особа 25 травня 2006 р., місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, Територія технікуму, буд. 16, код ЄДРПОУ 34439389. Як платник податків позивач взятий на податковий облік у відповідача з 30 травня 2006 р. за № 2241.
15 жовтня 2019 р. позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період вересень 2019 року разом із додатками у паперовій формі.
Відповідач рішенням від 15 жовтня 2019 р., викладеним в листі № 4465/10/10-36-54-08, відмовив позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за вересень 2019 року, пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.
Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за вересень 2019 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У пункті 46.1 статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до вимог пунктів 48.1-48.2 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 ПК України.
Згідно з вимогами п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до вимог п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Отже, єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Приписами п. 49.8 ст. 49 ПК України визначено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Відповідно до вимог п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Згідно з вимогами п. 49.11 ст. 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.
Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України.
Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 810/1570/16.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідженням судом змісту оспорюваного рішення будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, встановлено, що відповідач за наслідками обробки податкової декларації ТОВ "Вітаполіс" з податку на додану вартість за вересень 2019 року не виявив.
Оскільки матеріалами справи підтверджується і не було спростовано відповідачем, що реквізитів податкової декларації з ПДВ позивача за вересень 2019 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України податковий орган не співставляв, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно, отже воно є протиправним.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 15 жовтня 2019 р. позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період вересень 2019 року разом із додатками у паперовій формі.
У той же час відповідач оскаржуваним рішенням від 15 жовтня 2019 р. № 4465/10/10-36-54-08 відмовив позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за вересень 2019 року, пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.
Тобто, згідно з позицією податкового органу оскільки позивачу у 2016 р. анульовано свідоцтво платника ПДВ, то він з того часу не є платником ПДВ, а тому подання ним у подальшому, у т.ч. у вересні 2019 р., податкової декларації з ПДВ не передбачено законодавством.
Однак, суд не погоджується із такими доводами відповідача, з огляду на наступне.
Як зазначив позивач у позовній заяві, у грудні 2016 року він дізнався про те, що протягом послідовних місяців (з жовтня по вересень 2016 року) він нібито не подавав до податкового органу податкову звітність з ПДВ, у зв'язку з чим відповідач прийняв рішення від 18 листопада 2016 р. № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав до ГУ ДФС у Київській області скаргу на рішення від 18 листопада 2016 р. № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо позивача. За результатами розгляду скарги позивача ГУ ДФС у Київській області було прийнято рішення від 24 січня 2017 р. № 238/10/10-36-12-02-18, яким у задоволенні скарги відмовлено.
6 березня 2017 р. позивач надіслав до ДФС України скаргу на рішення від 18 листопада 2016 р. № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо позивача та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24 січня 2017 р. № 238/10/10-36-12-02-18. При цьому, позивач стверджує, що станом на момент подання до суду цієї позовної заяви Державна фіскальна служба України не надіслала на адресу позивача будь-якого рішення за результатами його скарги.
5 квітня 2018 р. листом № 12187/6/99-99-03-01-01-15 від Державної фіскальної служби України повідомлено позивача, що згідно даних системи автоматизованого документообігу скарга позивача від 6 березня 2017 р. № 79/17 зареєстрована у ДФС 9 березня 2017 р. за №5479/6 та передана на виконання до Департаменту податків та зборів з юридичних осіб. Відповідь надано листом ДФС від 7 серпня 2017 р. № 17185/6/99-99-12-03-01-15, яка надіслана засобами поштового зв'язку. У зазначеному листі повідомлено, що відповідь на аналогічну скаргу щодо рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18 листопада 2016 р. № 63 надано листом ДФС від 3 липня 2017 р. № 1433/6/99-99-12-03-01-15, в якому проінформовано про залишення скарги ТОВ "Вітаполіс" без розгляду у зв'язку з порушенням вимог ст. 56 Податкового кодексу України.
Проте, суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять ні копії листа Державної фіскальної служби України від 3 липня 2017 р. № 1433/6/99-99-12-03-01-15, ні достовірних доказів його існування чи доказів його направлення позивачу.
Внаслідок цього, позивач вважає, що Державною фіскальною службою України порушено вимоги ст. 56 ПК України в частині не надсилання на адресу позивача рішення за результатами розгляду його скарги, наступних за днем отримання скарги.
Порядок оскарження рішень контролюючих органів регламентований ст. 56 ПК України.
Пунктом 56.1 ст. 56 ПК України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з вимогами п. 56.2 ст. 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Відповідно до вимог п. 56.3 ст. 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Пунктом 56.8 ст. 56 ПК України передбачено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
За приписами п. 56.9 статті 56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Отже, положення статті 56 ПК України визначають обов'язок контролюючого органу прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду скарги та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
Проте, як зазначив позивач, ДФС України не надіслала на адресу позивача будь-якого рішення за результатами його скарги на рішення від 18 листопада 2016 р. № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо позивача та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24 січня 2017 р. № 238/10/10-36-12-02-18. У той же час, будь-яких доказів на спростування таких доводів позивача, відповідач суду не надав. Представник відповідача підтвердив, що ним під час судового розгляду справи направлявся запит до ДФС для отримання відомостей про результат вирішення вказаної скарги позивача та надання їх до суду, проте відповіді не отримано.
Отже, з наведеного слідує, що скарга позивача на рішення від 18 листопада 2016р. №63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо позивача та рішення ГУ ДФС у Київській області від 15 жовтня 2019 р. № 4465/10/10-36-54-08 відповідно до приписів п. 56.9 ст. 56 ПК України вважається повністю задоволеною на користь платника податків.
Щодо посилань відповідача в оспорюваному рішенні на положення пункту 184.6 статті 184 ПК України як на підставу для відмови у прийнятті податкової звітності, суд зазначає наступне.
Так, статтею 184 ПК України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Відповідно до вимог п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.
Згідно з вимогами п. 184.2 ст. 184 ПК України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
Згідно з вимогами п. 184.3 ст. 184 ПК України контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті.
Відповідно до вимог п. 184.10 ст. 184 ПК України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Пунктами 184.5-184.6 статті 184 ПК України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Зі змісту викладених положень чинного законодавства слідує, що статтею 184 Податкового кодексу України встановлено підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником ПДВ та пов'язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг ПВД.
Разом з цим, жоден пункт статті 184 ПК України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником ПДВ, у прийнятті податкової декларації з ПДВ.
Суд зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
До прийняття податкової звітності податковий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, по-перше - не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге - не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ.
Суд зазначає, що аналогічні правові обставини судом встановлено в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 р. у справі № 810/3999/17.
Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у прийнятті податкової звітності з ПДВ за вересень 2019 року, у зв'язку з чим рішення відповідача, яке оформлене листом від 15 жовтня 2019 р. №44565/10/10-36-54-08 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вести до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС», суд зазначає таке.
Як було встановлено судом за умови відповідності форми та змісту податкової декларації вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України податковий орган зобов'язаний прийняти її.
Тобто, обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині залежить від встановлення судом наявності або відсутності у поданій позивачем до податкового органу податковій декларації з ПДВ обов'язкових реквізитів.
Відповідно до вимог п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з вимогами п. 48.4 ст. 48 ПК України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.
Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2019 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 р. № 21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).
Співставивши реквізити податкової декларації позивача з ПДВ за вересень 2019 року з переліком обов'язкових реквізитів, що передбачений пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, судом встановлено, що вона містить усі обов'язкові реквізити, а саме:
1) тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий) - "звітна" (рядок 011);
2) звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація - "вересень 2019 року" (рядок 02);
3) повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами - «Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (рядок 03);
4) код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер - " 34439389" (рядок 031);
5) місцезнаходження (місце проживання) платника податків -" 08152, Київська обл.. Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16" (рядок 05);
6) найменування контролюючого органу, до якого подається звітність - "Києво-Святошинська ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області" у відповідній графі;
7) дата подання - " 15 жовтня 2019 р." у відповідній графі;
8) інформацію про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною, у вигляді відміток у відповідній частині податкової декларації;
9) ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків - " ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 " у відповідних графах податкової декларації;
10) вчинені власноручно підписи посадової особи платника податку - ОСОБА_2 , що скріплені печаткою ТОВ "Вітаполіс";
11) індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період - "344393810135" (рядок 04).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що подана позивачем декларація з ПДВ за вересень 2019 року містить усі визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України реквізити, що передбачені формою податкової декларації, яка затверджена чинним на момент виникнення спірних правовідносин наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 р. № 21.
Крім того, суд зазначає, що наведені висновки відповідачем будь-якими доказами спростовані не були.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був прийняти у позивача податкову декларацію з ПДВ за вересень 2019 року із одночасним внесенням до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітній (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненнями до неї.
У зв'язку з наведеним, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо визнання незаконною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області, яка полягала у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненнями до неї позивача.
Разом з тим, суд бере до уваги, що в цій частині позовних вимог позивач просить визнати таку бездіяльність незаконною з 21 вересня 2019 р., хоча жодним чином не обґрунтовує початок обліку цієї дати. Судом встановлено, що спірну декларацію подано відповідачу не 21 вересня 2019 р., а 15 жовтня 2019 р. Ця дата подання декларації визнається сторонами і не є спірною у справі. Суд зазначає, що у даному випадку вимога позивача до податкового органу на вчинення вказаних ним дій з інформацією, яка ще не подана платником податків, є безпідставною. Тому суд вважає, що лише з часу надходження декларації, тобто з 15 жовтня 2019 р., може бути вчинена протиправна бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області. Тому в частина вимог щодо визнання протиправною бездіяльності в період з 21 вересня по 15 жовтня 2019 р. слід відмовити.
Стосовно посилання позивача на те, що подання позивачем податкової декларації у письмовій формі виключає можливість її прийняття, оскільки відповідно до вимог пункту 49.4 статті 49 ПК України податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі, суд зазначає про наступне.
Дійсно, відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Проте, незважаючи на встановлені у вказаному пункті ПК України вимоги подавати податкову звітність з ПДВ в електронній формі, чинний ПК України не визначає правових наслідків недотримання платником податків зазначеної вимоги.
Зокрема, ПК України не містить положень які б свідчили, що недотримання електронної форми документа мало б наслідком відмову у її прийнятті. Навпаки, зміст п. 49.8 ст. 49 ПК України дає підстави для висновку, що причини з яких податковий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації, є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню.
Відсутність закріплених в ПК України наслідків подання платниками податків податкових декларацій в паперовій, а не електронній формі, виходячи із такої основної засади податкового законодавства як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, має трактуватися виключно на користь платника податків.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачекs.r.о." проти Чеської Республіки". Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy №33202/96).
Беручи до уваги, що чинний ПК України не містить норм, які б встановлювали правові наслідки у випадку подання платником податків податкової звітності у паперовій, а не електронній формі, висновок відповідача-1, що така обставина є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації є необґрунтованим.
Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену ним у вже згаданій постанові від 31 липня 2018 р. у справі № 810/1570/16, відповідно до якої недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 ПК України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.
Оскільки подана позивачем до відповідача податкова декларація з податку на додану вартість відповідає вимогам статті 48 ПК України, що під час розгляду справи не було спростовано відповідачем, а також враховуючи те, що відповідач позбавлений дискреційних повноваженнях у питаннях прийняття податкової звітності за умови, що у ній наявні усі обов'язкові реквізити, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей з поданих позивачем документів від 15 жовтня 2019 р.
Суд не надає правової оцінки іншим доводам позивача, що були викладені у позовній заяві на обґрунтування протиправності оспорюваного рішення, оскільки встановлені під час розгляду справи та викладені у цьому рішенні суду обставини та надана їм правова оцінка є достатніми для висновку про факт порушення охоронюваних законом прав позивача та необхідність їх захисту.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи позивача, зокрема з приводу того, що відповідач у справі не є контролюючим органом у розумінні закону і не має відповідних повноважень взагалі приймати, відмовляти чи іншим чином обробляти податкову звітність, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
При цьому суд враховує роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії виконуючого обов'язки начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області Дмитрієва Ігоря Віталійовича, які полягають у підписанні ним на бланку Головного управління ДПС у Київській області листа від 15 жовтня 2019 р. вих.№4465/10/10-36-54-08, суд зазначає таке.
Судом не встановлено ознак протиправності у діях ОСОБА_3 щодо підписання листа від 15 жовтня 2019 р. вих.№4465/10/10-36-54-08, оскільки останній як виконуючий обов'язки начальника Головного управління ДПС у Київській області був уповноважений на вчинення відповідних дій, та вчинив їх у межах своїх повноважень, а тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії виконуючого обов'язки Міністра фінансів України Уманського Ігоря Івановича, які полягають у підписанні ним наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 р. № 13, яким було затверджено форму додатка 2 до податкової декларації з податку на додану вартість і унеможливлено реалізацію з 1 лютого 2015 р. передбачених п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України прав платників цього податку, суд зазначає таке.
Судом не встановлено ознак протиправності у діях ОСОБА_4 щодо підписання наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 р. № 13, яким було затверджено форму додатка 2 до податкової декларації з податку на додану вартість, оскільки останній як виконуючий обов'язки начальника Міністерства фінансів України був уповноважений на вчинення відповідних дій, та вчинив їх у межах своїх повноважень, а тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач-1, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6306 грн. 00 коп., що підтверджується наступними документами: платіжним дорученням № 1735 від 7 травня 2020 р. на суму 4204 грн. 00 коп. та платіжним дорученням № 1737 від13 травня 2020 р. Враховуючи часткове задоволення позову, а саме трьох позовних вимог немайнового характеру із чотирьох заявлених (одна з яких є похідною від іншої), стягненню на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 4204 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 15 жовтня 2019 р., викладене в листі за вих. № 4465/10/10-36-54-08.
Визнати незаконною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області з 15 жовтня 2019 р., яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС».
Зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області внести до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітній (податковий) період календарний місяць вересень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (код ЄДРПОУ - 34439389) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 43141377) судовий збір у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС", адреса: вул. Територія Технікуму, буд. 16, м. Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08152, код ЄДРПОУ - 34439389.
Відповідач-1 - Головне управління Державної податкової служби у Київській області, адреса: вул. Народного Ополчення, 5а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ - 43141377.
Відповідач-2 - виконуючий обов'язки начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області Дмитрієв Ігор Віталійович, адреса: вул. Народного Ополчення, 5а, м. Київ, 03151,реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач-3 - виконуючий обов'язки Міністра фінансів України Уманський Ігор Іванович, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду- 17 лютого 2021 р.