16 лютого 2021 року справа №320/14004/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С. О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання неправомірної відмови та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, у якому просить суд:
- визнати неправомірною відмову Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми, шляхом здійснення доплати однією сумою, без застосування відстрочення такої виплати згідно з постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду".
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни, має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня, проте відповідач, незважаючи на рішення Конституційного Суду України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, виплатив у 2020 році вказану допомогу у розмірі, меншому ніж визначений статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 поновлено провадження у справі.
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2020 році була проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - постанова №112), якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій.
Крім того, відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.04.2008, що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, визначеному Законом №3551, проте отримав відмову з посиланням на те, що розмір цієї допомоги визначається постановою №112.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон №3551.
01 січня 1999 року набрав чинності Закон №367-ХІV, яким статтю 13 Закону №3551 доповнено частиною в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону №3551 викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону №107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551 застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3551 фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551 у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах:
- інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
- II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
- III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551, особам з інвалідністю внаслідок війни здійснюється у розмірах: I групи - 4120 гривень, II групи - 3640 гривень, III групи - 3160 гривень, тобто у розмірах менших, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551 і Постанова №112.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову №112, а Закон №3551, який має вищу юридичну силу.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Верховний Суд зазначив, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевказаний правовий висновок Верховного Суду, викладений у зразковій справі, суд зазначає, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону №3551 у редакції Закону № 367-ХІV.
Відповідно до частини першої статті 17-1 Закону №3551 щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону №3551 в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 13.01.2021 у зразковій справі №440/2722/20 зазначила, що оскільки Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, саме управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
При цьому у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Центру, викладені у відзиві на позов, про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги ним проводилась у 2020 році відповідно до Паспорта бюджетної програми, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 березня 2020 року № 216, яким визначені чіткі розміри щорічної разової грошової допомоги відповідно до Постанови № 112, тому Центр не є розпорядником бюджетних коштів, а належним органом, який може нести відповідальність у цьому випадку, є Мінсоцполітики. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки у квітні 2020 року разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Центром та соціальні виплати особам з інвалідністю внаслідок війни на рівні Полтавської області централізовано проводяться Центром, то саме останній є належним відповідачем у справі.
Зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду є повністю застосовним і до спірних правовідносин у цій справі та підтверджує, що відповідач у справі є належним.
За таких обставин, оскільки позивач має право на отримання у 2020 році разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону №3551 у редакції Закону № 367-ХІV, а відповідач здійснив таку виплату у розмірі, визначеному постановою №112, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному законом №3551, позивач дізнався з листа відповідача від 20.10.2020 №14645, а з позовом до суду звернувся у грудні 2020 року, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови суб'єкта владних повноважень у здійсненні належних позивачу виплат.
Крім того, суд зазначає таке.
Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).
У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на отримання позивачем належної йому за Законом соціальної виплати підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки якщо за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплати та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні виплати доти, доки право на таку виплату передбачено чинним законодавством України.
Протиправне нездійснення соціальної виплати, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно позивача, чим порушує його/її право на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
При цьому, суд вважає за доцільне звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907), в якій зазначено, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно здійснення соціальної виплати у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання соціальних виплат та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного суду та його Великої Палати, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про встановлення судового контролю у цій справі суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що клопотання позивача жодним чином не мотивовано, а лише постановлення судом рішення зобов'язального характеру само по собі не є підставою для встановлення судового контролю, без наявності передумов для цього, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.