17 лютого 2021 року Справа № 280/7810/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправною відмову відповідача, викладену у листі №7003-6863/3-02/8-0800/20 від 11.08.2020 щодо перерахунку пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 годувальника ОСОБА_2 та зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу у разі втрати годувальника у розмірі 50 відсотків на момент смерті розміру пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 з розрахунку 8504,95 грн., а саме 4252,48 грн. щомісячно довічно.
Крім того, просить справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, судові витрати стягнути з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року зі змінами, розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. Проте, всупереч вимогам вищезазначеної норми ОСОБА_1 була призначена пенсія, в зв'язку з втратою померлого годувальника, в розмірі 3868,34 грн., що є меншим ніж 50 відсотків розміру пенсії померлого чоловіка позивача, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 отримував пенсію 8504,95 грн. Відповідно, пенсія позивача повинна бути у розмірі 4252,48 грн, а не 3868,34 грн., як було безпідставно призначено відповідачем. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 30.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Також, зобов'язано відповідача подати до суду копію пенсійної справи позивача.
Відповідач заперечив проти заявлених вимог. Надав суду відзив в якому зазначив, що при переведенні особи на інший вид пенсії, пенсійна справа була приведена у відповідність до чинного законодавства, на момент переведення на пенсію по втраті годувальника, тобто станом на 12.05.2020. При визначенні розміру пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі померлого ОСОБА_2 з 31.08.1972 по 01.09.1979 було враховано в одинарному розмірі, а не в кратності 1,5, оскільки в матеріалах пенсійної справи померлого годувальника відсутні трудові договори, які б підтверджували роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до них строком не менше трьох років. Необхідною умовою для застосування кратності пільгового стажу є укладення строкового трудового договору та користування пільгами. Посилається на те, що переведення з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, ГУ ПФУ в Запорізькій області, як відповідач, здійснювало за документами наявними в пенсійній справі померлого годувальника. Інших документів для здійснення переведення відповідачем від ОСОБА_1 не вимагалось. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також разом з відзивом до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
На спростування доводів відповідача, від позивача надійшла відповідь на відзив, аналогічна за змістом позовній заяві.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
З матеріалів справи встановлено, що позивач перебувала як пенсіонер на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 24.05.2002 та отримувала пенсію за віком, що підтверджується витягами з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії, та не заперечується відповідачем.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Родинні відносини підтверджуються свідоцтвом про шлюб (а.с. 5).
За життя, чоловік позивача був пенсіонером та отримував пенсію за віком у розмірі 8504,95 грн. щомісяця, що підтверджується довідкою від 09.10.2020, яка видана відділом з питань виплати пенсій №13 ГУ ПФУ України в Запорізькій області (а.с. 10).
ОСОБА_1 знаходилась на утриманні чоловіка ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області №3154 від 12.05.2020, копія якої надана відповідачем.
12.05.2020 на електронний веб-портал Пенсійного фонду України надійшла заява від позивача ОСОБА_1 про переведення її на інший вид пенсії - на пенсію за втратою годувальника. Вказану обставину підтверджує відповідач в наданому відзиві.
12.05.2020 позивача переведено з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 .
27.07.2020 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про надання їй розрахунку пенсії по втраті годувальника та надати роз'яснення про періоди роботи її померлого чоловіка, які були враховані при призначенні його пенсії (а.с. 8).
11.08.2020 за №7003-6863/3-02/8-0800/20 відповідачем було надіслано відповідь із розшифровкою періодів зарахування та розшифровкою стажу, який було взято при обчисленні пенсії померлого ОСОБА_2 . Крім того додатково повідомлено, що для зарахування періоду роботи в районах Крайньої Півночі в кратному розмірі з 31.08.1972 року по 01.09.1975 не має законних підстав, так як в пенсійній справі померлого годувальника ОСОБА_2 відсутні трудові договори за вищевказаний період роботи та документи підтверджуючі користування пільгами. В трудовій книжці ОСОБА_2 є запис про періоди роботи в колгоспі «Ударники моря» з 23.02.1995 по 13.11.1995, але відсутні дані про кількість відпрацьованих вихододнів, у зв'язку з чим цей період не можливо врахувати для розрахунку пенсії. Для розрахунку пенсії з урахуванням вищевказаного періоду запропоновано позивачу надати довідку, підтверджуючу кількість відпрацьованих вихододнів ОСОБА_2 в колгоспі «Ударники моря» за 1995 рік (а.с. 6-7).
Як вбачається з розрахунку, наведеному у вищезазначеній відповіді, після смерті ОСОБА_2 проведено перерахунок його пенсії, внаслідок чого її основний розмір склав 7599,71 грн. (доплата за понаднормативний стаж з 12.05.2020 - 131,04 грн., а з 01.07.2020 - 136,96 грн.), замість раніше призначеної пенсії в розмірі 8504,95 грн.
Також в розрахунку зазначено, що розмір пенсії позивача з 12.05.2020 склав - 3868,34 грн., замість очікуваної позивачем пенсії по втраті годувальника в розмірі 4252,48 грн.
Не погодившись з діями відповідача щодо перерахунку та розміру призначеної пенсії, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 2, 3 статті 22 Конституції України).
У частині 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частиною 1 ст. 36 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Тобто, законодавцем встановлено три необхідні умови призначення пенсії по втраті годувальника: непрацездатність члена сім'ї; перебування члена сім'ї на утриманні годувальника; наявність необхідного страхового стажу годувальника.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника виплачується непрацездатним членам сім'ї померлого, які перебували на його утриманні, якщо на момент смерті у нього був необхідний страховий стаж.
Частиною 2 ст. 36 цього ж Закону встановлено коло непрацездатних членів сім'ї до яких належать:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Відповідно до ч.3 ст. 36 Закону №1058-IV встановлено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Позивач відповідала всім вищезазначеним критеріям, в зв'язку з чим 12.05.2020 її було переведено з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Проти вказаної обставини відповідач не заперечує.
Згідно з ч.1 ст. 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Отже, розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника залежить від розміру пенсії такого годувальника.
У квітні 2020 року померлий годувальник ОСОБА_2 отримав пенсію в розмірі 8504,95 грн., що підтверджується довідкою від 09.10.2020 (а.с. 10).
Частиною 1 ст. 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Відповідно до ч.3 ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Проте, не зважаючи на те, що в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_2 знаходились документи на підставі яких він отримував пенсію в розмірі 8504,95 грн., після його смерті відповідачем було перераховано розмір основної пенсії і з 12.05.2020 вона складала б - 7599,71 грн. (без урахування доплат). З урахуванням вказаного перерахунку розмір пенсії позивача у зв'язку з втратою годувальника склав з 12.05.2020 - 3868,34 грн., замість - 4252,48 грн.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
ОСОБА_2 була призначена пенсія на відповідно до норм Закону №1058-IV та на підставі наявних в пенсійній справі документів. Доказів того, що вказаною особою при призначенні пенсії були подані неправдиві відомості та/або документи відповідачем не надано.
Таким чином, дії позивача щодо зменшення розміру пенсії померлого ОСОБА_2 не відповідають приписам пункту 4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, а тому є протиправними.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Рисовський проти України» ЕСПЛ зазначив, що аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.п. 70-74).
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Проте суд зазначає, що у заяві від 27.07.2020 позивач не просила провести їй перерахунок пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тільки просила надати розрахунок пенсії та зазначити періоди роботи ОСОБА_2 , які були враховані в розрахунку її пенсії. Листом №7003-6863/3-02/8-0800/20 від 11.08.2020 відповідач не відмовляв позивачу у проведенні перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тільки на вимогу позивача надав ОСОБА_1 розрахунок її пенсії та зазначив періоди роботи ОСОБА_2 , які були враховані при перерахунку пенсії.
Частинами 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі зазначеної норми, для ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_2 з якої була розрахована пенсія у зв'язку з втратою годувальника позивача.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При звернені до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. (а.с. 1).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_2 , з якої була розрахована пенсія у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 , з 8504,95 грн. до 7599,71 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 12.05.2020 пенсію у разі втрати годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 8504,95 грн., а саме 4252,48 грн. довічно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривен 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «17» лютого 2021 року.
Суддя Р.В. Кисіль