про відмову у задоволенні клопотання
10 лютого 2021 рокум. Ужгород№ 260/4364/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скраль Т.В.
при секретарі Шестак Н.В.,
за участю сторін:
позивач: ОСОБА_1 - в судове засідання не з'явився,
представник позивача: адвокат Фекийшгазі Крістіан Степанович;
відповідач: Тячівська районної державної адміністрації - представник Сойма Світлана Василівна,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тячівської районної державної адміністрації ( 90500, Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04053832) про середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 10 лютого 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Ухвалу у повному обсязі складено 15 лютого 2021 року.
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тячівської районної державної адміністрації, якою просить стягнути з Тячівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 21.06.2017 року по дату ухвалення судом рішення в цій справі.
14 січня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в даній адміністративній справі.
10 лютого 2021 року представником відповідача подано клопотання про застосування строку позовної давності. Клопотання обґрунтовано тим, що виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Представник позивача у підготовчому судовому засідання проти задоволення заявленого клопотання заперечував та просив суд у задоволенні такого відмовити.
Представник відповідача у судовому засідання заявлене клопотання підтримала та просила суд залишити позов без розгляду, оскільки позивачу було відомо про постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі 807/391/17 та про постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2020 року, на виконання якої ним було отримано виконавчий лист. Однак, до суду позивач звернувся тільки 10.12.2020 року, тобто поза межами строків визначених ст.122 КАС України, тому на підставі ст. 122,123, 240 позовну заяву слід залишити без розгляду із врахуванням висновку Верховного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18.
Розглянувши заявлене клопотання судом встановлено наступне.
20 червня 2017 року Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду у справі 807/391/17 позов задоволено та вирішено:
Позов ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 - задовольнити.
2.Визнати незаконним та скасувати Розпорядження Голови Тячівської районної державної адміністрації №43-к від 20.02.2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
3.Тячівській районній державній адміністрації (м. Тячів, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04053832) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на посаді начальника Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури, головного архітектора Тячівського району з 20.02.2017 року.
4.Зобов'язати Тячівську районну державну адміністрацію (м. Тячів, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04053832) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 38691,47 (тридцять вісім тисяч шістсот дев'яносто одна гривня сорок сім копійок) грн.
5.Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на посаді начальника Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури, головного архітектора Тячівського району з 20.02.2017 року та стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) заробітної плати за один місяць в розмірі 10285,08 (десять тисяч двісті вісімдесят п'ять гривень вісім копійлк) підлягає до негайного виконання.
22 червня 2017 року Закарпатським окружним адміністративним судом по справі № 807/391/17 було видано виконавчий лист в частині негайного поновлення на посаді ОСОБА_1 .
12 липня 2017 року Відділом примусового виконання рішень було відкрито виконавче провадження ВП № 54292573 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
14 грудня 2017 року Відділом примусового виконання рішень у виконавчому провадженні ВП № 54292573 була винесена постанова про закінчення виконавчих дій на підставі рішення апеляційної інстанції, а оригінал виконавчого листа повернуто до суду.
Постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року задоволено. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року в цій справі скасовано. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року залишено в силі.
21 липня 2020 року дана справа надійшла з апеляційної інстанції до Закарпатського окружного адміністративного суду.
14 серпня 2020 року представник стягувача Шпитка А.С. подав заяву до ЗОАС про отримання виконавчих листів по справі № 807/391/17, які видані 17.08.2020 року та отримані 25.08.2020 року.
10 грудня 2020 року подано даний адміністративний позов у справі 260/4364/20. У цій справі спір виник у зв'язку із невиконання відповідачем рішення про поновленням позивача на роботі та необхідності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 червня 2017 року по дату ухвалення рішення у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Судом встановлено, що позивач займав посаду начальника Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, головного архітектора Тячівського району, на яку був призначений згідно Розпорядження Голови Тячівської районної державної адміністрації № 289-к від 28 вересня 2016 року, (а.с. 7).
Розпорядженням Голови Тячівської РДА № 43-к від 20 лютого 2017 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі підп. 1. п.1. ст. 88 ЗУ «Про державну службу», п. 6 ст. 40 КзПП, (а.с. 6).
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.06.2017 року у справі № 807/391/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано Розпорядження Голови Тячівської районної державної адміністрації №43-к від 20.02.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, проте не було виконане відповідачем.
Зазначене рішення суду першої інстанції було залишене без змін Постановою від 09 липня 2020 року Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Водночас, станом на сьогодні позивача на посаді не поновлено, а відтак позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Тячівської РДА заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, а саме з 21 червня 2017 року по дату ухвалення судом рішення в цій справі.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку, то у суду відсутні підстави для залишення даного адміністративного позову без розгляду.
Слідуючи вимогам частини 2 статті 240 КАС України, заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті.
На момент подачі відповідачем даного клопотання, судом не завершено підготовче провадження.
При цьому, суд розцінює таке клопотання відповідача як передчасне, оскільки таке заявлено у першому підготовчому засіданні без вчинення судом необхідних процесуальних дій за вимогами статті 180 КАС України.
Однак, за вимогами статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду, що передбачено ч. 3 ст. 123 КАС України.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що чинні норми КАС України не передбачають застосування строків позовної давності, оскільки такі передбачені нормами ЦПК України.
Виходячи із заявленого клопотання, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що дане клопотання є передчасним, необґрунтованим та таким, у задоволенні якого слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 291, 294 КАС України суд,-
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовних вимог без розгляду - відмовити.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
СуддяТ.В.Скраль