09 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 924/744/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
представників учасників справи:
позивача: Савчук Ю.М.,
відповідача-1: не з'явився,
відповідача-2: Перепелиця О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (головуючий - Розізнана І.В., судді Грязнов В.В., Мельник О.В.)
у справі №924/744/20 Господарського суду Хмельницької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
про визнання припиненою поруки Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" за Договором поруки №1П/16АФ-15 від 16 березня 2015 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - Відповідач-2) про визнання припиненою поруки Позивача за договором поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015 (далі - Договір поруки).
2. Позов мотивований посиланням на положення частин 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору поруки) та обставини збільшення обсягу зобов'язань за договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 (далі - Договір лізингу) без згоди Позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2020 у позові відмовлено.
4. Рішення мотивоване відсутністю передбачених частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України умов для припинення поруки за Договором поруки через відсутність збільшення обсягу відповідальності поручителя перед лізингодавцем, оскільки під час укладення договору сторони визначили, що обсяг відповідальності поручителя, навіть у разі зміни розміру основного зобов'язання, залишається незмінним.
5. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати поруку Позивача припиненою на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, адже сторони у Договорі поруки за взаємною згодою передбачили інший строк для пред'явлення вимоги до поручителя, ніж той, що був передбачений наведеною нормою в редакції, чинній станом на момент укладення Договору поруки, а трирічний строк пред'явлення вимоги кредитора до поручителя за останнім платежем не сплив.
6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову, визнано припиненою поруку Позивача за Договором поруки.
7. Постанова мотивована встановленням обставин щодо збільшення зобов'язань за Договором лізингу без погодження з Позивачем як поручителем, що є підставою для припинення поруки за Договором поруки в силу положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору поруки). При цьому суд апеляційної інстанції, зокрема, врахував правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 26.12.2018 у справі №569/8360/16-ц, від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, від 05.11.2020 у справі №924/174/20.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
8. Відповідач-2 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
9. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав для касаційного оскарження зазначених судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
10. На думку Відповідача-2, суд апеляційної інстанції, не визнаючи недійсним пункт 6.3 Договору поруки, констатував можливість не застосовувати його положення, що не відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18.
11. Відповідач-2 наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №924/174/20, оскільки вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, не може братися до уваги щодо правовідносин у цій справі, зважаючи на різні умови спірних у зазначених справах договорів поруки щодо наслідків збільшення основного зобов'язання.
12. Водночас Відповідач-2 посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах (частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України), викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №924/482/19 і від 17.02.2020 у справі №924/502/19.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
13. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
14. Позивач заперечує проти посилання Відповідача-2 на постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №924/482/19 і від 17.02.2020 у справі №924/502/19, оскільки вони були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 правовий висновок щодо застосування положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України. Водночас Позивач звертає увагу на незмінність зазначеної правової позиції, що знаходить своє відображення в перелічених ним постановах Верховного Суду.
15. Відповідач-1 у встановлений Судом термін відзив на касаційну скаргу не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
16. За умовами укладеного між Відповідачем-1 (лізингоодержувач) і Відповідачем-2 (лізингодавець) Договору лізингу лізингодавець зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (майно), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти майно та сплачувати лізингові платежі. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку №1 "Специфікація" (п. 1.1 Договору лізингу).
17. Вартість майна становить гривневий еквівалент 200387,17 євро, що розраховується за курсом продажу євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг", сформованим на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладання Договору лізингу, та на дату укладання Договору лізингу становить 4563096,40 грн. Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання акту приймання-передачі майна (п. 2.1 Договору лізингу).
18. Строк користування не може бути менше одного року (п. 1.2 Договору лізингу).
19. Усі платежі за Договором лізингу здійснюються в національній валюті України відповідно до умов договору та додатку №2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у договорі (п. 4.1 Договору лізингу).
20. Розділом 5 Договору лізингу визначені права та обов'язки сторін, де в пункті 5.3 вказано, що лізингодавець має право, зокрема: відмовитись від договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 календарних днів. Вилучення майна у лізингоодержувача не звільняє останнього від обов'язку сплати всіх несплачених до дати вилучення майна лізингових платежів, передбачених договором в тому числі несплаченої суми штрафних санкцій.
21. Розділом 7 Договору лізингу визначені умови відповідальності сторін, де в пункті 7.2. передбачено, що у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати трьохсот шістдесяти п'яти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).
22. Договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця: якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору. У цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору (п. 8.1 Договору лізингу).
23. Ціна договору становить гривневий еквівалент 228240,96 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 5197366,20 грн. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане майно становлять гривневий еквівалент 27853,79 євро (п. 10.1 Договору лізингу).
24. Строк дії договору з 16.03.2015 до 20.05.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору (п. 11.1 Договору лізингу).
25. Згідно з додатком №1 до Договору лізингу "Специфікація майна" вартість всього майна складає 200387,17 євро.
26. Згідно з додатком №2 до Договору лізингу платежі вносяться до 20 числа кожного місяця, де перший платіж вноситься до 20.04.2015, а останній платіж 20.05.2016. Загальна сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу, становить 166151,02 євро, а платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становить 27853,79 євро.
27. 10 квітня 2015 року відповідачі склали та підписали акт приймання-передачі, який є додатком №3 до Договору лізингу. Відповідно до зазначеного акту лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав: дисплей GS 2630 в кількості 8 штук (2014 року випуску, із серійними номерами: PCGU2UF500515, PCGU2UF500424, PCGU2UF500404, PCGU2UF500098, PCGU2UF493643, PCGU2UF493891, PCGU2UF500747, PCGU2UF500336) загальною вартістю 200387,17 євро або 5074298,58 грн.
28. Водночас 16 березня 2015 року між Відповідачем-1 (лізингоодержувач), Відповідачем-2 (лізингодавець) та Позивачем (поручитель) укладено Договір поруки, предметом якого є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов Договору лізингу, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Договору лізингу (п. 1.1 Договору поруки).
29. Сторони договору встановили, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором не потребують (п. 1.2 Договору поруки).
30. Поручитель засвідчив, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін (п. 1.3 Договору поруки).
31. У пункті 6.2 Договору поруки сторони встановили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов'язання. Також порука припиняється, якщо лізингодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя (п. 4 ст. 559 ЦК України).
32. У тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім) (п. 6.3 Договору поруки).
33. Додатковою угодою №2 від 13.07.2016 відповідачі внесли зміни до умов Договору лізингу щодо: графіку внесення платежів, вартості майна (гривневий еквівалент 70010,06 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 1594227,08 грн), ціни договору (гривневий еквівалент 270397,23 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6157323,48 грн, у тому числі ПДВ 750516,07 грн), визначено графік погашення для прострочених платежів, збільшено відповідальність до 365% річних за несвоєчасну сплату лізингових платежів.
34. Додатковою угодою №3 від 30.03.2018 відповідачі внесли зміни до умов Договору лізингу щодо: графіку внесення платежів, вартості майна, ціни договору, визначено графік погашення для прострочених платежів, продовжено строк дії Договору лізингу до 20 червня 2019 року. Зокрема, станом на 30 березня 2018 року сторони зафіксували, що зобов'язання (в тому числі прострочене) лізингоодержувача перед лізингодавцем в еквіваленті до євро становить 164556,57, в тому числі сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу з урахуванням ПДВ 120502,82 євро, платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, без ПДВ в сумі 44053,75 євро. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 80048,99 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 1822827,57 грн. Ціна договору становить гривневий еквівалент 282745,13 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6438502,45 грн, у тому числі ПДВ 760516,07 грн.
Позиція Верховного Суду
35. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
36. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
37. Згідно з положеннями статей 546, 553, 554 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
38. Тобто обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
39. Припинення поруки врегульовано статтею 559 Цивільного кодексу України, частина 1 якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
40. За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ст.ст. 653, 654 Цивільного кодексу України).
41. Водночас за змістом частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
42. Відповідно до частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
43. Положення частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а отже і договору, яким визначений обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання відповідної згоди поручителя.
44. Зокрема, умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі. Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18.
45. При цьому згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни. Наведене відповідає правовим висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.06.2018 у справі №910/7389/17, від 29.05.2019 у справі №910/11429/18.
46. Крім того, Верховний Суд (зокрема у постанові від 05.11.2020 у справі №924/174/20, на яку посилається Відповідач-2 у касаційній скарзі) неодноразово звертав увагу, що визначення обсягів солідарних зобов'язань поручителя виключно у залежності лише від волевиявлення сторін в забезпеченому зобов'язанні суперечить встановленим пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для заподіяння шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.
47. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав та інтересів інших осіб.
48. Сторони є вільними у виборі контрагента, визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, тоді як справедливість і розумність - зовнішніми або об'єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.
49. Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ'єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
50. З огляду на викладене та зважаючи на встановлення судами попередніх інстанції обставин внесення відповідачами без погодження з Позивачем змін до Договору лізингу, які передбачають збільшення обсягу відповідальності за основним зобов'язанням, Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що порука за Договором поруки є припиненою на підставі частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
51. Суд вважає, що апеляційний господарський суд слушно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пунктів 1.1, 1.3, 6.3 Договору поруки не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 ЦК України, та не звільняють відповідачів від необхідності узгодження з поручителем у належній формі вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання.
52. Суд відхиляє доводи Відповідача про те, що суд апеляційної інстанції, не визнаючи недійсним пункт 6.3 Договору поруки, констатував можливість не застосовувати його положення, адже Договір поруки по суті містить у собі дві протилежні умови щодо обсягу відповідальності поручителя, які суперечать одна одній.
53. Так, у пункті 1.1 Договору поруки сторони передбачили повний обсяг солідарної відповідальності поручителя за виконання лізінгоодержувачем своїх зобов'язань як за Договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього, а в пункті 1.3 Договору поруки конкретизували ці умови, зазначивши про відсутність потреби в отриманні згоди поручителя на внесення лізингодавцем та лізингоодержувачем будь-яких змін та доповнень до Договору лізингу.
54. Водночас у пункті 6.3 Договору поруки закріплена протилежна умова (яка суперечить предмету договору) про те, що в разі внесення змін до Договору лізингу, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, без його згоди (наявність якої згідно з пунктом 1.3 юридично неважлива) обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).
55. Проте згідно з предметом Договору поруки (пункт 1.1) цей "попередній" обсяг відповідальності, що "залишається без змін", визначений як повний обсяг (як за Договором лізингу, так і за всіма додатковими угодами до нього).
56. В умовах, коли положення договору суперечать одне одному, об'єктивний аналіз договірних правовідносин, здійснений судом апеляційної інстанції, обґрунтовано включає в себе й оцінку фактичних дій учасників цих правовідносин, здійснених ними на виконання договору.
57. Дослідивши відзив на позов, суд апеляційної інстанції з'ясував, що згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2019 у справі №904/421/19 Відповідач-2 заявив вимоги до Позивача про солідарне виконання прострочених зобов'язань лізингоодержувача шляхом залучення Позивача в якості відповідача у зазначеній справі. Розмір зазначеної вимоги дорівнює ціні позову в справі №904/421/19.
58. Також Суд вважає безпідставним посилання Відповідача-2 на неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах (частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України), викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №924/482/19 і від 17.02.2020 у справі №924/502/19, оскільки зазначені постанови були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 наведений правовий висновок щодо застосування положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, який був обґрунтовано застосований судом апеляційної інстанції в цій справі.
59. Крім того, Суд відхиляє аргументи Відповідача-2 про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №924/174/20, з огляду на таке.
60. За вимогами статей 8, 129 Конституції України та статей 2, 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя.
61. Складовим елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
62. Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom") наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
63. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
64. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи №823/2042/16).
65. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 виклала правовий висновок щодо застосування положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції), який є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права. Водночас застосування наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах (у тому числі з урахуванням наявності пункту 6.3 у договорах поруки) є сталою та послідовною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №924/174/2020, від 24.12.2020 у справі №924/175/20, від 21.01.2021 у справі №924/208/20, від 26.01.2020 у справі №924/180/20.
66. Отже, враховуючи необхідність забезпечення єдності та сталості судової практики, дотримання принципу юридичної визначеності як складового елементу верховенства права, що має важливе значення для питання довіри до судової системи, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач-2 не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених судами обставин, не спростував висновки суду щодо задоволення позову.
68. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови.
Розподіл судових витрат
69. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" відмовити.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі №924/744/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко