ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2021Справа № 910/19573/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європан"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь"
про стягнення 38750,00 грн
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Європан» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь» про стягнення 38750,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку щодо поставки товару, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 38750,00 грн.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/19573/20 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; обов'язати позивача надати до суду оригінали документів, копії яких долучено до позовної заяви, а саме: рахунку-фактури № ДС-0007579 від 26.10.2020, видаткової накладної № ДС-0002126 від 28.10.2020 та платіжного доручення № 8332 від 26.10.2020; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
15.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у поданих заявах, суд
Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" (відповідач) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Європан" (позивач) для оплати рахунок-фактуру № ДС-0007579 від 26.10.2020 на загальну суму 77500,02 грн з ПДВ.
Судом встановлено, що позивачем було здійснено перерахування грошових коштів відповідачу в розмірі 54250,00 грн. з призначенням платежу: оплата за продукцію згідно рахунку-фактури № 7579 від 26.10.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 8332 від 26.10.2020.
За змістом ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Дослідивши обставини щодо правової природи правовідносин, що виникли між сторонами з приводу виставлення відповідачем рахунку на оплату позивачеві та його оплату останнім, суд дійшов висновку про укладення сторонами договору поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідач частково виконав свої зобов'язання та передав позивачу товар на загальну суму 15500,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ДС-0002126 від 28.10.2020.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 78 від 06.11.2020 з вимогою повернути кошти за товар, яким не був поставлений відповідачем позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку щодо поставки товару, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 38750,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Європан" для оплати рахунок-фактуру № ДС-0007579 від 26.10.2020 на загальну суму 77500,02 грн з ПДВ.
Позивачем здійснено перерахування грошових коштів відповідачу в розмірі 54250,00 грн. з призначенням платежу: оплата за продукцію згідно рахунку-фактури № 7579 від 26.10.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 8332 від 26.10.2020.
За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач частково виконав свої зобов'язання та передав позивачу товар на загальну суму 15500,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ДС-0002126 від 28.10.2020.
Судом було встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 78 від 06.11.2020 з вимогою повернути кошти за товар, яким не був поставлений відповідачем.
Матеріали справи, також, містять відповідь на претензію № 57 від 27.10.2020 адресовану директору ТОВ «Європан», у якій відповідач гарантує повернення позивачу грошових коштів у розмірі 38750,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Виходячи із змісту вищевикладених норм, покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.
За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми попередньої оплати за договором, яке одночасно є односторонньою відмовою покупця від договору поставки (зобов'язання на суму 38750,00 грн.) через невиконання продавцем обов'язку з поставки обумовленого сторонами товару, що отримало вираз у претензії позивача про повернення попередньої оплати, такий договір (зобов'язання щодо поставки) в силу ст. 651 Цивільного кодексу України є розірваним, а зобов'язання сторін з цього моменту є припиненим.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зазначає, що наявність обов'язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, так, відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов'язку - доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 38750,00 грн, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 38750,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Так, жодних клопотань щодо зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 20.07.2020 між Адвокатським бюро Стельниковича В.А. (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європан» (замовник) було укладено Договір про надання правової допомоги № 2007/АБ, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується протягом дії цього договору за оплату на підставі та за умовами цього договору виконувати та надавати замовнику послуги (роботи) визначені даним пунктом договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору про надання правової допомоги вартість кожної послуги визначається виконавцем та встановлюється у відповідному рахунку-фактурі та погоджується сторонами актом приймання-передачі або акцептованим та виконаним (оплаченим) замовником рахунком-фактурою.
07.12.2020 між Адвокатським бюро Стельниковича В.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європан» укладено Додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги № 2007/АБ від 20.07.2020, у якій визначено найменування та вартість послуг, що надаються виконавцем та вказано, що оплата послуг за договором здійснюється замовником в повному обсязі за умовами договору на підставі рахунку-фактури та/або акту.
Судом встановлено, що між замовником та виконавцем укладено Акт здачі-приймання послуг за Договором про надання правової допомоги № 2007/АБ від 20.07.2020, відповідно до якого виконавець виконав та передав замовнику, а замовник прийняв наступні послуги: ознайомлення з матеріалами - 4 години, складання та надсилання звернень щодо повернення грошових коштів - 4 години, складання та надсилання позову - 6 годин, сплата судового збору - 1 штука на суму судового збору, відрядження - 1; загальна вартість - 20 000,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 8794 від 04.12.2020 ТОВ «Європан» перерахував на рахунок Адвокатського бюро Стельниковича В.А. грошові кошти у розмірі 20000,00 грн.
За наведених обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17898,00 грн, оскільки, до таких витрат (20000,00 грн) позивачем також було включено судовий збір, який в силу приписів ст. 123 ГПК України є складовою судових витрат, однак не відносяться до витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повність.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114; ідентифікаційний код: 42817110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Європан" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 86; ідентифікаційний код: 39543889) грошові кошти у розмірі 38750 (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят) грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17898 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева