проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"15" лютого 2021 р. Справа № 922/2903/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
за участю представників:
від позивача: Кецко В.Я. адвокат, довіреність;
від відповідача не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу позивача (вх. №195 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2020 року ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Сальніковою Г.І., повний текст якого складено 07.12.2020 року у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Транс Груп", м. Львів,
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Компані 2015", м. Харків,
про стягнення 283711,92 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Транс Груп" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Компані 2015" про стягнення 283711,92 грн., з яких: сума боргу у розмірі 281863,63 грн. та 3 % річних у розмірі 1848,29 грн.
В обґрунтування позову вказував, що в лютому - березні 2020 року позивачем перераховано грошові кошти відповідачу на загальну суму 281863,63 грн., однак не зважаючи на це заплановані роботи на вказану суму відповідачем не проведено в повному обсязі. Позивачем зауважено, що 15.05.2020 ТОВ "Вест Транс Груп" було скеровано на адресу відповідача претензію за вх. № 83 від 12.05.2020, згідно якої позивач відмовився від надання відповідачем робіт та вимагав повернути безпідставно набуті кошти, які перераховані в загальній сумі 281863, 63 грн., яка отримана відповідачем 27.05.2020, проте відповіді відповідач не надав та сплачені кошти позивачу не повернув.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у позові відмовлено.
Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволені позовних вимог зазначив, що між сторонами склалися господарські правовідносини та виникли зустрічні права та обов'язки на підставі договорів підряду № 17-02-20 від 17.02.2020 та № 05-03-20 від 05.03.2020. Оригінали цих договорів були досліджені судом у судовому засіданні 26.11.2020. Відтак, наявність договірних правовідносин з виконання робіт за договорами підряду між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил ст. 1212 ЦК України.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Разом з апеляційною скаргою позивачем подане клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на стадії розгляду справи по суті 24.11.2020 року у судовому засіданні представником відповідача подано до суду відзив по даній справі, попередньо такий відзив не було отримано позивачем. У зв'язку із наведеним у справі зроблено перерву до 26.11.2020 року з метою надання часу позивачу для ознайомлення з відзивом. 25.11.2020 року відповідачем по електронній пошті скеровано позивачу копію відзиву з додатками на позовну заяву. Як стверджує позивач, докази, які надавались до даного відзиву стали відомі представнику позивача лише 25.11.2020 року, оскільки не перебувають у володінні позивача.
Стверджує, що 26.11.2020 року подано до суду відповідь на відзив із долученням до нього клопотань про витребування доказів та про призначення судової почеркознавчої експертизи, в яких одночасно позивач ставив перед судом клопотання про поновлення строку на подачу даних клопотань та відповіді на відзив з врахуванням заявлених поважних причин та прийняти їх до розгляду.
Зауважує, що позивачем не подавались такі клопотання на стадії підготовчого судового засідання, оскільки до цього часу відповідачем на подавався відзив із доказами, які свою чергу були відсутні у позивача, тому не було підстав заявляти такі клопотання.
Зазначає, що за перераховані кошти у розмірі 281863,63 грн. відповідач не виконав заплановані роботи в повному обсязі, внаслідок чого позивач претензією - вимогою від 12.05.2020 №83 відмовився від надання відповідачем робіт, а отже на переконання позивача від будь яких подальших намірів перебувати у правовідносинах з відповідачем.
У судовому засіданні 15.02.2021 року представник позивача підтримав клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи, а також підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у даній справі, в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Транс Груп" про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи відмовлено.
На адресу Східного апеляційного господарського суду повернувся конверт з рекомендованим повідомлення № 6102254237255, яким надсилалась копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 на адресу вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Ніка Компані 2015" (Харківська обл., місто Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 67). З відмітки, що міститься на конверті вбачається, що вказаний адресат вибув.
Відповідно до ч. 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція апелянта стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що на початку лютого 2020 року між позивачем та відповідачем попередньо узгоджено про намір виконання робіт по влаштуванню фундаментів складу цементу позивача; відповідачем була запропонована попередня ціна виконання робіт та розглядались різні варіанти укладення письмового договору підряду, проте в кінцевому результаті сторонами належно не підписано жодного договору по виконанню цих робіт.
Позивачем в обґрунтування позову наголошено, що надалі, сторонами на підставі усних домовленостей узгоджено, що для підтвердження таких намірів та з метою реалізації таких робіт позивач зобов'язується здійснити ряд перерахувань грошових коштів авансом для підготовки та впровадження таких робіт, у зв'язку із чим, в продовж лютого місяця 2020 року позивачем перераховано наступні кошти відповідачу, а саме: 20000,00 грн. згідно платіжного доручення №807 від 17.02.2020, 20000 грн. згідно платіжного доручення № 832 від 27.02.2020, 41863,63 грн. згідно платіжного доручення № 845 від 11.03.2020; 200000,00 грн згідно платіжного доручення № 864 від 18.03.2020.
У призначенні платежу вказаних платіжних доручень вказано, що оплата здійснюється: за ремонт, зг. рах№ від 17.02.2020р. у т.ч. ПДВ 20 % та за ремонт, зг. дог.№05-03-20 від 05.03.2020р. у т.ч. ПДВ 20 %.
Відтак, за вказаний період лютий - березень 2020 року позивачем перераховано грошові кошти відповідачу на загальну суму 281863,63 грн., однак не зважаючи на це заплановані роботи на вказану суму відповідачем не проведено в повному обсязі.
З урахуванням вищенаведеного, позов обґрунтовано наявністю підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України.
Позивачем у позові також вказано, що 15.05.2020 позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію за вх. № 83 від 12.05.2020, згідно якої позивач відмовився від надання відповідачем робіт та вимагав повернути безпідставно набуті коштів, які перераховані в загальній сумі 281863, 63 грн., яка отримана відповідачем 27.05.2020, проте відповіді відповідач не надав та сплачені кошти позивачу не повернув.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідач із позовними вимогами не погодився повністю з огляду на їх нормативну та документальну необґрунтованість, зазначаючи про те, що між сторонами існували правовідносини, які виникли на підставі укладених між сторонами договорів підряду № 17-02-20 від 17.02.2020 та № 05-03-20 від 05.03.2020, які з боку відповідача були виконані належним чином, про що посилається на підписані відповідачем акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, КБ-3 без будь-яких претензій та зауважень щодо якості робіт, а сплачені кошти, які позивач просить стягнути на підставі ст.1212 були сплачені на виконання своїх зобов'язань за цими договорами щодо оплати вартості будівельних робіт. Щодо підстав перерахування грошових коштів, відповідачем зазначено, що позивачем були здійснені оплати за договором №17-02-20 від 17.02.2020: платіжним дорученням №807 від 17.02.2020 на суму 20000,00 грн; платіжним дорученням №832 від 27.02.2020 на суму 20000,00 грн; платіжним дорученням №845 від 11.03.2020 на суму 41863,63 грн. Загальна сума отриманих коштів становить 81863,63 грн. у зв'язку із чим, згідно п.2.1 цього договору ціну робіт було сплачено повністю. Також, відповідачем вказано, що позивачем були здійснені оплати за договором №05-03-20 від 05.03.2020 платіжним дорученням №864 від 18.03.2020 на суму 200000,00 грн. загальна сума робіт за цим Договором згідно Договірної ціни та Локального кошторису становить 328604,62 грн., з них сума авансу згідно п.4.1. становить 197162,77 грн. У подальшому між позивачем та відповідачем було підписано Акти виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3, згідно яких виконані роботи були прийнято в повному обсязі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у позові відмовлено, з підстав викладених вище.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Водночас, відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, із обставин справи вбачається, що у даному разі між сторонами склалися господарські правовідносини та виникли зустрічні права та обов'язки на підставі договорів підряду № 17-02-20 від 17.02.2020 та № 05-03-20 від 05.03.2020 (т. 1 а.с. 144-148, 156-159).
Із наявних у матеріалах справи належним чином засвідчених копій платіжних доручень: № (т. 1 а.с. 16-19), вбачається, що у призначенні платежу вказано: "за ремонт, зг. рах.№2 від 17.02.2020р. у т.ч. ПДВ 20%" та "ремонт, зг. дог. №05-03-20 від 05.03.2020р. у т.ч. ПДВ 20%".
У матеріалах справи наявний Рахунок на оплату № 2 від 17.02.2020 (т. 1 а.с. 170), у якому зазначено у призначенні платежу у платіжних дорученнях: № 807 від 17.02.2020 на суму 20000,00 грн., № 832 від 27.02.2020 на суму 20000,00 грн. та № 845 від 11.03.2020 на суму 41863,00 грн. У вказаному Рахунку на оплату № 2 від 17.02.2020 вказано реквізити договору підряду № 17-02-20 від 17.02.2020 (т. 1 а.с. 170,144-148).
Таким чином, між сторонами укладено договори підряду № 17-02-20 від 17.02.2020 та № 05-03-20 від 05.03.2020.
Окрім того, у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії підписаних сторонами: Договірної ціни, Локального кошторису та актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, КБ-3 без будь-яких претензій та зауважень щодо якості робіт (т. 1 а.с. 144-169).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, наявність договірних правовідносин з виконання робіт за договорами підряду між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил ст. 1212 ЦК України.
Наявні матеріали справи свідчать про те, що дії позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів стосуються виконання обов'язку зі сплати будівельних робіт за договорами підряду № 17-02-20 від 17.02.2020 та № 05-03-20 від 05.03.2020.
Про ідентифікацію цих платежів як договірних свідчать реквізити номеру договору, що вказані у призначені платежу у платіжному дорученні № 864 від 18.03.2020 та реквізити рахунку № 2 від 17.02.2020 у платіжних дорученнях: № 807 від 17.02.2020, № 832 від 27.02.2020, № 845 від 11.03.2020, який було виставлено позивачу на виконання умов договору підряду № 17-02-20 від 17.02.2020.
Зазначене унеможливлює застосування до спірних відносин між сторонами положень ст.1212 ЦК України, адже між сторонами існували договірні зобов'язання, відповідач виконав роботи, на виконання існуючих договірних відносин позивачем перераховано відповідні кошти.
Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справах №№ 910/9072/17 та 910/1238/17. Так, Верховний Суд зазначив, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
В даному разі, посилання позивача на те, що 15.05.2020 позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію за вх. № 83 від 12.05.2020, згідно якої позивач відмовився від надання відповідачем робіт та вимагав повернути безпідставно набуті коштів, які перераховані в загальній сумі 281863,63 грн., не свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами.
Як обґрунтовано зауважено судом першої інстанції, подані в якості доказів надсилання цієї претензії копії фіскального чеку та трекінга Укрпошти (т. 1 а.с. 22-24) не можуть бути належними та допустимими доказами, які свідчать про надсилання на адресу відповідача саме цієї претензії, адже належним доказом надсилання відповідної претензії може бути лише опис вкладення, який відсутній у матеріалах справи.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що зі сторони позивача договори підряду не підписані директором ТОВ "Вест Транс Груп", суд апеляційної інстанції звертає увагу на вимоги статті 204 Цивільного кодексу України, якою закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
У даному разі, в матеріалах справи відсутні докази того, що у встановленому законом порядку вказані договори підряду визнано недійсними.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що відзив на позовну заяву подано відповідачем з пропущенням встановленого судом строку без поважних причин, оскільки до клопотання про поновлення строку на подачу відзиву відповідачем не долучено жодних переконливих доказів, які б свідчили про поважні причини не подання відзиву з додатками у встановлені строки.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта з огляду на наступне.
В обґрунтування клопотання про відновлення строку на подання відзиву на позов відповідачем зазначено, що ТОВ "Ніка Компані 2015" було невідомо про слухання справи №922/2903/20 у господарському суді Харківської області. Це стало відомо лише з клопотання позивача, яке надійшло поштою на адресу підприємства.
Матеріалами справи підтверджується, що копія ухвали господарського суду Харківської області від 11.09.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, якою, зокрема, встановлено строк відповідачу для подачі відзиву на позовну заяву, та інші копії ухвал господарського суду Харківської області, які були направлені на адресу відповідача, повертались на адресу суду, а отже не були отриманні відповідачем, через що останній не мав можливості вчасно подати відзив на позовну заяву.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову та звертає увагу на те, що права позивача можуть бути захищені на підставі правових норм, які регулюють договірні відносини сторін з виконання робіт за договорами підряду та стосуються наслідків порушення його умов або його невиконання.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 17.02.2021 року.
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий