вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про залишення апеляційної скарги без руху
"16" лютого 2021 р. Справа№ 910/8526/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Зубець Л.П.
Коротун О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 (повний текст рішення складено 22.12.2020)
у справі № 910/8526/20 (суддя Пукшин Л.Г.)
за первісним позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Шевченківська районна в місті Києві державну адміністрацію
2) Київська міська рада
про стягнення 59 293,73 грн
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
про визнання договорів недійсними та стягнення збитків
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про стягнення 59293,73 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору №389/1 та №390/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015 не сплачував в період з листопада 2019 року по червень 2020 року орендні платежі за користування нежитловими приміщеннями, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 59 293,73 грн, з яких: 34 309,62 грн - основний борг за договором №389/1, пеня у розмірі 91,18 грн, 3% річних у розмірі 547,00 грн., а також 23 901,41 грн - основний борг за договором №390/1, пеня у розмірі 63,52 грн та 3% річних у розмірі 381,00 грн.
14.08.2020 до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни, у якій остання просить суд: визнати договір № 389/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22 червня 2015 року, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011р. № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність а саме, визнати недійсним п. 3.1 договору; визнати частково недійсним договір № 390/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22 червня 2015 року, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011р. № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме, визнати недійсним п. 3.1 договору; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача, ФОП Каралоп М.А, подвійний розмір завданих збитків у сумі 305 697,84 грн, з яких: за договором № 389/1 від 22.06.2015 - 139 202, 18 грн; за договором № 390/1 від 22.06.2015 - 166 495,66 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованість по орендній платі за договорами №389/1 та №390/1 від 22.06.2015 у розмірі 58 206,23 грн., пеню у загальному розмірі 154,70 грн., 3% річних у загальному розмірі 928,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 101,83 грн. В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна звернулась до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження винести постанову про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про стягнення 59 293,73 грн. відмовити повністю, зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" задовольнити, визнати договір №389/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22 червня 2015 року, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме визнати недійсним п.3.1 за користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання Договору за перший місяць оренди (без ПДВ) становить 226,58 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 4 599,63 грн.; розрахунок орендної плати до договору №389/1 від 22 червня 2015 року за нежиле приміщення на 10.06.2015, яке знаходиться за адресою: вул. В.Василевської, 14, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна; розрахунок орендної плати до договору № 389/1 від 22 червня 2015 року за нежиле приміщення на 15.07.2015, яке знаходиться за адресою: вул.. В.Василевської, 14, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна; визнати частково недійсним договір № 390/1про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22 червня 2015 року,недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме, визнати недійсним: п. 3.1 за користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання Договору за перший місяць оренди (без ПДВ) становить 227,22 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що вцілому складає 3 248,19 грн.; розрахунок орендної плати до договору № 390/1 від 22 червня 2015 року за нежиле приміщення на 10.06.2015, яке знаходиться за адресою: пр.-т Перемоги, 88/2, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна; розрахунок орендної плати до договору № 390/1 від 22 червня 2015 року за нежиле приміщення на 15.07.2015, яке знаходиться за адресою: пр.-т Перемоги, 88/2, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна, стягнути з відповідача на користь позивача, Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни, подвійний розмір завданих збитків у сумі 414 135,82 грн., з яких за договором № 389/1 від 22.06.2015 - 205 223,76 грн., за договором № 390/1 від 22 червня 2015 року - 208 912,06 грн.
Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/8526/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Зубець Л.П., Коротун О.М.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам Глави 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України враховуючи наступне.
Статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Згідно із ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок і розмір сплати судового збору, встановлений Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон).
Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпунктів 1 і 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач у даній справі звернувся з позовною заявою у 2020 році де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року був визначений у розмірі 2 102,00 грн.
Згідно із ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі; ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру: 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; апеляційної скарги на рішення суду 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованість по орендній платі за договорами №389/1 та №390/1 від 22.06.2015 у розмірі 58 206,23 грн., пеню у загальному розмірі 154,70 грн., 3% річних у загальному розмірі 928,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 101,83 грн. В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.
У апеляційній скарзі скаржник просить скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про стягнення 59 293,73 грн. відмовити повністю, зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" задовольнити.
Таким чином, скаржник повинен був сплатити судовий збір за розгляд апеляційної скарги за первісним позовом - у розмірі 3 152,75 грн. та за зустрічним позовом у розмірі - 15 624,06 грн.
Однак, до апеляційної скарги додана квитанція № 5291 від 02.02.2021 про сплату судового збору на суму у розмірі 3 152,74 грн.
Отже, враховуючи викладене, судовий збір з цієї апеляційної скарги мав обчислюватись та сплачуватись до спеціального фонду Державного бюджету України з врахуванням вимог вказаних норм Закону у сумі 18 776,81 грн.
Проте скаржником до апеляційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Водночас до апеляційної скарги скаржником додано клопотання про зменшення судового збору, у якому Фізична особа-підприємець Каралоп Марини Анатоліївни просить зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи до 14 064,57 грн. та встановити суму судового збору, що належить доплатити з урахуванням сплаченої суми, у розмірі 10 911,83 грн.
Клопотання мотивоване тим, що річний дохід Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни за 2020 рік складає 281 291,44 грн., а 5% складає 14 064,57 грн.
За приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження підстав для звільнення або відстрочення сплати судового збору.
Отже, виходячи з наведених положень закону, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору в межах умов передбачених законодавством та з урахуванням майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази.
Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Слід зазначити, що законодавчо закріплене положення про відстрочення або розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати можливе, зокрема, за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, тобто, таке зменшення передбачене лише для фізичної особи, а не для фізичної особи-підприємця.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.
Також слід зазначити, що скаржником на підтвердження скрутного майнового стану не надано банківських документів про відсутність на рахунках коштів, довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Таким чином, клопотання скаржника про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги, не підлягає задоволенню, з підстав, зазначених скаржником, крім того, зазначене клопотання не підтверджене доказами про майновий стан скаржника на дату подання апеляційної скарги, у зв'язку з чим є необґрунтованим.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 (п. 33), та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Як вже зазначалося вище, відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або відстрочити чи розстрочити сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Проте, цією статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, наведені обставини скаржника не є підставою для відстрочення сплати судового збору у даному випадку, а отже в задоволенні цього клопотання слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2018 у справі " 910/17456/17.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не виконано вимоги п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України, що відповідно до вимог статті 260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником, що відповідно до вимог статті 260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 174, 234, 256, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про зменшення судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20.
2. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 залишити без руху.
3. Запропонувати Фізичній особі-підприємцю Каралоп Марині Анатоліївні усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/8526/20 у розмірі 16 624,06 грн.
4. Роз'яснити Фізичній особі-підприємцю Каралоп Марині Анатоліївні, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику.
5. Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Л.П. Зубець
О.М. Коротун