вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" лютого 2021 р. Справа№ 910/26134/15
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Чорногуза М.Г.
Козир Т.П.
за участю представників сторін: Місюк О.П.
від стягувача: не з'явився
від боржника: Варданян А.А. (дов. № 54 від 07.12.20)
від виконавчої служби: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", м. Київ
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2020
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт", м. Дніпро
на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Київ
у справі №910/26134/15 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт", м. Дніпро
до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", м. Київ
про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст і підстави скарги на дії державного виконавця.
У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" (далі - ТОВ "Інко-Профіт", стягувач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва у справі №910/26134/15 із скаргою на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета О.В. (далі - державний виконавець), в якій просить визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета О.В. про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 53238431.
Скарга обґрунтована там, що державним виконавцем не вчинено всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та не враховано вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Короткий зміст оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/26134/15 скаргу ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця задоволено повністю. Постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета О.В. про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 53238431 визнано неправомірною та скасовано.
Задовольняючи скаргу стягувача суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем дотриманні вимоги ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що, виходячи з принципу обов'язковості судових рішень, свідчить про неправомірність дій державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", боржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 скасувати та постановити нове рішення, яким у скарзі відмовити.
В обґрунтування підстав, викладених в апеляційній скарзі, боржник зазначає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без повного і всебічного з'ясування обставин справи.
Так, АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", посилаючись на приписи ст. 22 Закону України "Про трубопровідний транспорт" від 15.05.1996 №192/96-ВР (із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", зазначив, що поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету. На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз". На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/26134/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А.(доповідач у справі), суддів Чорногуза М.Г. та Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 апеляційну скаргу АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано апелянту строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали, а також роз'яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних в ухвалі недоліків у встановлений судом строк, апеляційну скаргу буде повернуто.
На виконання вимог ухвали суду від 28.12.2020 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги та 04.01.2021 подано докази сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/26134/15, справу призначено до розгляду на 11.02.2021.
Явка представників сторін.
У судове засідання 11.02.2021 з'явився представник боржника, апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представники стягувача та органу ДВС у судове засідання 11.02.2021 не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про поважні причини неявки своїх представників апеляційний господарський суд не повідомили.
За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
Оскільки явка представників стягувача та органу ДВС в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників стягувача та органу ДВС.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/26134/15 за позовом ТОВ "Інко-Профіт" до ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про стягнення 731 663,40 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2015 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Інко-Профіт" 434 773 грн. 00 коп. основного боргу, 22 548,64 грн. 64 коп. 3 % річних, 274 341 грн. 76 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 10 974,96 грн. 96 коп.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2015 у справі № 910/26134/15 видано відповідний наказ.
24.04.2020 старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом Олександром Вікторовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 53238431, якою наказ № 910/26134/15 повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
При винесенні вищезазначеної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець виходив з того, що Верховною Радою України прийнято Закон України від 22.11.2018 №2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", яким внесено наступні доповнення до Закону України "Про трубопровідний транспорт": на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для: 1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах); 2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом. Поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету. На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернуто стягнення за зобов'язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".
Крім того, у постанові від 24.04.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу зазначено, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продовження заходів, пов'язаних із відновленням діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" від 19.12.2019 № 399-ІХ доповнено розділ ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 1-2 такого змісту: "Тимчасово, до 31 грудня 2022 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування)".
На підставі викладеного, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець дійшов висновку про повернення наказу № 910/26134/15, виданого !!.11.2015 Господарським судом міста Києва, стягувачу.
Не погодившись з діями старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича щодо винесення постанови від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 53238431 про повернення виконавчого документа стягувачеві, ТОВ "Інко-Профіт" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою, в якій просило суд визнати незаконною, безпідставною та такою, що підлягає скасуванню вказану постанову.
Обґрунтовуючи вказану скаргу, ТОВ "Інко-Профіт" посилалося на відсутність у державного виконавця правових підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві.
Як встановлено апеляційним господарським судом зазначена скарга ТОВ "Інко-Профіт" судом першої інстанції задоволена повністю ухвалою 17.11.2020, яка є предметом апеляційного оскарження у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Крім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.
Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.
Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.
З огляду на викладене, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/26134/15, яке набрала законної сили, є обов'язковою до виконання та має бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").
Виходячи зі змісту частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/2986/16.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій.
Законом України від 22.11.2018 №2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", на який послався державний виконавець, а саме доповнено Закон України "Про трубопровідний транспорт" статтею 22 такого змісту:
"Стаття 22. Прикінцеві положення
На період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для:
1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах);
2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.
Поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету.
На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".
На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню".
Також, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продовження заходів, пов'язаних із відновленням діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" від 19.12.2019 № 399-ІХ доповнено розділ ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 1-2 такого змісту:
"Тимчасово, до 31 грудня 2022 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування)".
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення в порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
У той же час, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Статтею 2 вказаного Закону закріплено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Так, у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").
Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п. п. 2-4, 9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.
При цьому, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.
Таке тимчасове зупинення державою здійснення виконавчих дій лише захищає боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє від обов'язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.
Відтак, слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.
Частина 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч. 2 ст. 4 Закону не вимагає та не передбачає.
Тобто, ч. 2 ст. 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №905/2986/16, від 19.03.2019 у справі №13/156-10.
Отже, факт невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
При цьому, Законом України від 22.11.2018 №2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" жодних обмежень щодо застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у частині направлення необхідних документів центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, яке повинно вчиняться в рамках виконавчого провадження саме на стадії примусового виконання рішення суду, судовий контроль за виконанням якого покладено на суд, не установлено.
Не установлено обмежень щодо застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", на який посилається боржник. До того ж приписами п. 3 розділу III вказаного Закону установлено заборону вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", за винятком стягнення грошових коштів та товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, тобто вказаним законом установлено лише обмеження у здійсненні виконавчих дій.
З огляду на вищевикладене, державний виконавець повинен був здійснити заходи, визначені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що, виходячи з принципу обов'язковості судових рішень, свідчить про неправомірність дій державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
У постанові № 911/5057/15 від 18.08.2020 Верховний Суд указав, що зі змісту норми пункту 3 Розділу III Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-ІХ (далі - Закон № 145-ІХ) прямо убачається, що заборона на вчинення виконавчих дій не стосується стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Верховний Суд зазначив, що з урахуванням заборони, установленої пунктом 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, установленими на момент його прийняття, законодавцем в основу правового регулювання, визначеного цією нормою права, було покладено як принцип обов'язковості виконання судових рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки, національної безпеки та з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.
Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто указаною нормою Закону з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону № 145-ІХ.
Така ж правова позиція Верховного Суду зазначена у постановах від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19, від 15.01.2021 у справі №910/9060/19, а також у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволена скарга ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 53238431.
З огляду на викладене, обставини, на які посилаються скаржник - АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", у розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/26134/15.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладається на боржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/26134/15 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/26134/15 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження №910/26134/15 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 16.02.2021.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді М.Г. Чорногуз
Т.П. Козир