ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/967/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання Земляк А.В.,
за участю представників:
від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа"
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2020, прийняте суддею Гутом С.Ф., м. Одеса, повний текст складено 18.09.2020,
у справі №916/967/20
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа"
про стягнення 1 117 219,13 грн
У квітні 2020 р. Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором фінансового лізингу №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 станом на 29.01.2020 у сумі 1117219,13 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №DNH2LNI06063 від 07.08.2014.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 13.04.2020 відкрито провадження у справі №916/967/20.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.09.2020 у справі №916/967/20 (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за фактичний строк користування предметом лізингу відповідно до договору фінансового лізингу №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, зокрема, 199050,27 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 120491,77 грн заборгованості за відсотками, 660251,81 грн заборгованості за винагородою, 137425,28 грн заборгованості з пені, а також 16758,29 грн судового збору.
Судове рішення мотивоване доведеністю факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" заборгованості за фактичний строк користування предметом лізингу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2020 у справі №916/967/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було враховано, що в силу частини другої статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не передбачено можливості отримання лізингодавцем лізингового платежу у формі суми в залежності від курсу валютної конвертації, оскільки платіж з винагороди здійснюється саме за отримане у лізинг майно, при цьому, здійснюючи перерахунок розміру лізингових платежів за непрозорою та неузгодженою з лізингоодержувачем формулою лізингодавець фактично змінив в односторонньому порядку умови договору фінансового лізингу, не дотримавшись визначеного статтею 188 Господарського процесуального кодексу України порядку внесення змін до договору. Водночас апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на незаконність нарахування позивачем винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, зокрема, компенсації сукупних послуг банку за рахунок клієнта. Скаржник також зазначає про те, що повідомлення про дефолт, на яке міститься посилання в оскаржуваному судовому рішенні, підписане від імені позивача неуповноваженою особою. Крім того, апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції безпідставно не врахував наявності правових підстав для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, розмір яких є надмірним, неналежним чином дослідив докази, про що свідчить посилання останнього на відсутній у матеріалах справи акт приймання-передачі предмета лізингу від відповідача позивачеві, не призначив судової експертизи, яка б могла підтвердити необґрунтованість заявлених до стягнення сум, та не навів мотиви своїх висновків щодо кожного доводу сторін по суті спору.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 23.11.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 09.12.2020 справу №916/967/20 призначено до розгляду на 20.01.2021 о 10:00.
19.01.2021 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" №1901/21-01 від 19.01.2021 (вх.№3516/20/Д2 від 19.01.2021), в якому апелянт, посилаючись на зайнятість його представника в іншому судовому процесі, просив відкласти розгляд справи №916/967/20.
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" також звернулося до апеляційного господарського суду з клопотанням б/н від 19.01.2021 (вх.№3516/20/Д3 від 20.01.2021) про відкладення розгляду справи №916/967/20, мотивованим запровадженням на всій території України карантинних заходів, спрямованих на протидію коронавірусної інфекції.
З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 20.01.2021 шляхом постановлення протокольної ухвали були задоволені вищенаведені клопотання сторін, у зв'язку з чим відкладено розгляд справи №916/967/20 на 10:30 год 10.02.2021 та вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2020 у справі №916/967/20 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 10.02.2021 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.169-171).
10.02.2021 до апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" надійшло клопотання №0902/21-01 від 09.02.2021 (вх.№3516/20/Д4 від 10.02.2021), в якому скаржник просив відкласти розгляд справи №916/967/20, посилаючись на неможливість явки його представника для участі в судовому засіданні, призначеному на 10:30 год 10.02.2021, у зв'язку з зайнятістю останнього в іншому судовому процесі.
В силу пункту 2 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи наведену вище норму права, яка надає можливість господарському суду розглянути справу за відсутності учасника справи, що повторно не з'явився у судове засідання, незалежно від причин його неявки, а також те, що розгляд даної справи вже відкладався за клопотанням скаржника, при цьому явка повноважних представників сторін у судовому засіданні 10.02.2021 обов'язковою не визнавалась, а правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" викладена в його апеляційній скарзі, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання, про що у судовому засіданні 10.02.2021 було постановлено протокольну ухвалу.
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 07.08.2014 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" ("Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" ("Лізингоодержувач") укладено договір фінансового лізингу №DNH2LNI06063 (далі - договір №DNH2LNI06063 від 07.08.2014), відповідно до пункту 1.1 якого Банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" ("Продавець") та потім передає Лізингоодержувачу, який приймає від Банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки на умовах фінансового лізингу майно, найменування, кількість, вартість та технічні характеристики якого, вказуються в специфікації (додатку №1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 вартість майна становить 459633,96 грн, ПДВ - 91926,79 грн, всього до сплати - 551560,75 грн.
В силу пункту 1.4 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 авансовий платіж Лізингоодержувача в рахунок сплати майна становить 9,78% від суми до сплати, зазначеної у пункті 1.2 цього договору, що становить 53935 грн та підлягає сплаті в день укладення цього договору на рахунок, що зазначений у пункті 1.5 останнього.
Для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим договором Банк відкриває рахунок НОМЕР_1 (пункт 1.5 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014).
У пункті 1.6 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 сторонами узгоджено, що поставка майна здійснюється на умовах: передача майна буде здійснюватися за адресою Лізингоодержувача (Одеська обл., Роздільнянський р-н, с. Єгорівка); майно повинне бути передане Лізингоодержувачу протягом 12 календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного у пункті 1.4 цього договору, на рахунок, вказаний у пункті 1.5 даного договору. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотримання Продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між Банком та Продавцем, про що Банк попередньо повідомляє Лізингоодержувача.
За умовами пункту 2.1 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 загальна сума цього договору становить 551560,75 грн та складається з: суми авансового платежу (53935 грн) відповідно до пункту 1.4 цього договору та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого Лізингоодержувачу майна (497625,75 грн) згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (пункт 2.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014).
Відповідно до пункту 2.3 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений у пункті 1.5 цього договору, згідно з додатком №2:
-винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 0 грн в день укладення цього договору (пункт 2.3.1 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014);
-винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу (пункт 2.3.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014);
-винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі 0% від вартості майна, зазначеної у пункті 1.2 цього договору, без урахування авансу, передбаченого у пункті 1.4 даного договору, одноразово в день укладення цього договору, що становить 0 грн (пункт 2.3.3 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014).
Пунктом 2.4 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 передбачено, що Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений у пункті 1.5 цього договору, відповідно до додатку №2 також винагороду за користування майном у розмірі, розрахованому за відповідною формулою, складовими якої є: сума винагороди за користування майном; числове значення фіксованої процентної ставки згідно з пунктом 2.3.2 цього договору; базис днів у році для розрахунку процентів (360 днів); офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку; порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору; порядковий номер дня в історії цього договору; різниця між сумою лізингу за договором та сумою погашення заборгованості за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня в історії цього договору; сума погашених процентів за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня в історії цього договору; офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня в історії цього договору; вхідне сальдо на день розрахунку. При негативному значенні сума винагороди сплаті не підлягає. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену пунктом 11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов'язань або у день повного фактичного виконання зобов'язань за даним договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за цим договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові, а порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору та порядковий номер дня в історії цього договору отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, зазначений у пункті 11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
Згідно з пунктом 2.6 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 з метою виконання зобов'язань з погашення заборгованості Лізингоодержувача перед Банком Лізингоодержувач доручає Банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків Лізингоодержувача та перераховувати на рахунок, зазначений у пункті 1.5 цього договору, у будь-якій валюті при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, в межах сум, що підлягають cплaті Банку за цим договором або підлягають сплаті Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Інгосстрах", відповідно за договором страхування та розділом 5 цього договору, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється у порядку. встановленому чинним законодавством України. У випадку недостатності або відсутності у Лізингоодержувача коштів в національній валюті для погашення заборгованості (у тому числі сплати неустойки). Лізингоодержувач доручає Банку списати кошти в іноземній валюті у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в національній валюті на дату погашення, та продати списану іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) за курсом МВРУ для цієї операції на дату її проведення з відшкодуванням витрат Банку на сплату зборів, комісій та вартості наданих пocлyг. При цьому Лізингоодержувач доручає Банку оформити заявку на продаж іноземної валюти на МВРУ від імені Лізингоодержувача.
В силу пункту 2.7 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 зобов'язання за цим договором виконуються у наступній послідовності: кошти, отримані від Лізингоодержувача. а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості за цим договором, перш за все спрямовуються для сплати винагороди за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" згідно з пунктом 2.3.1 цього договору; далі - винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу згідно з пунктом 2.3.3 цього договору; далі - підлягає сплаті страхова премія за перший рік дії цього договору згідно з договором страхування та пункту 5.2.1 цього договору; далі - авансовий плaтiж згідно з пунктом 1.4. цього договору; далі - підлягає сплаті страхова премія за другий piк (інші роки) дії цього договору згідно з договором страхування та пунктом 5.3.1 цього договору; далі - відшкодування витрат/збитків Банку згідно з пунктами 7.2.14, 7.2.19 цього договору; далі - для погашення неустойки згідно з пунктами 8.10-8.12 цього договору; далі - для погашення штрафу згідно з пунктом 8.14 цього договору; далі - для погашення штрафів згідно з пунктами 8.2-8.3, 8.8-8.9 цього договору; далі - для погашення пені згідно з пунктами 8.1.1, 8.4, 8.7 цього договору; далі - простроченої винагороди за отримане в лізинг майно згідно з пунктом 8.1.2 цього договору; далі - винагороди за отримане в лізинг майно згідно з пунктом 2.3.2 цього договору; далі - прострочені платежі в частини викупу вартості переданого в лізинг майна; далі - викуп вартості переданого в лізинг майна; далі - винагороди за користування майном згідно з пунктом 2.4 цього договору.
У пункті 7.2.12 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 визначено, що Лізингоодержувач зобов'язується не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.
За умовами пункту 7.2.15 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 Лізингоодержувач зобов'язується виплачувати лізингові платежі, що враховують: суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна; проценти (комісії) за отримане в лізинг майно; інші витрати Банка, безпосередньо пов'язані з цим договором, та передбачені цим договором згідно з додатком №2 та не пізніше дати, зазначеної у додатку №2, на рахунок, вказаний у пункті 1.5 цього договору. Інші витрати Банка, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору, можуть також бути компенсовані Лізингоодержувачем на підставі окремих рахунків або листів, що надані Банком.
Відповідно до пункту 8.1 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених пунктами 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та зазначених у додатку №2, Лізингоодержувач сплачує Банку:
-пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня (пункт 8.1.1 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014);
-винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 48% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна згідно з додатком №2 (пункт 8.1.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014).
Згідно з пунктом 8.15 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 строки позовної давності за вимогами про стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.
Пунктом 1.3 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 передбачено, що строк лізингу зазначений у пункті 11.1 цього договору.
У пунктах 11.1, 11.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 сторонами узгоджено, що строк дії цього договору - з дати підписання цього договору до 06.08.2019. Зазначений строк може бути змінений відповідно до пунктів 10.1-10.4.2 цього договору. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань по ньому.
З додатку №1 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 вбачається, що майном, яке передається в лізинг на підставі даного договору, є жатка Sunspeed 12-70 вартістю 551560,75 грн (з урахуванням ПДВ).
У додатку №2 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 сторони узгодили наступний графік лізингових платежів:
№ платежу Дата платежу Лізингові платежі Комісії Залишок заборгованості за договором фінансового лізингу
У рахунок викупу майна
Вартість об'єкта ПДВУсього до сплати
107.08.20140000497625,75
225.12.201441468,828293,7649762,580447863,17
325.08.201541468,828293,7649762,580398100,59
425.12.201541468,828293,7649762,580348338,01
525.08.201641468,828293,7649762,580298575,43
625.12.201641468,828293,7649762,580248812,85
725.08.201741468,828293,7649762,580199050,27
825.12.201741468,828293,7649762,580149287,69
925.08.201841468,828293,7649762,58099525,11
1025.12.201841468,828293,7649762,58049762,53
1106.08.201941468,778293,7649762,5300
Всього:414688,1582937,60497625,750-
Відповідно до додатку №2 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 всі нижченаведені платежі (пункти 1-3) входять до графіку лізингових платежів:
1.Платіж №1 на дату оформлення даного договору включає:
-винагороду за відкриття рахунку 2071 "Фінансовий лізинг (оренда)" згідно з пунктом 2.3.1 договору;
-одноразову винагороду згідно з пунктом 2.3.3 договору.
2.Наступні платежі - платежі, що містять у собі суми у рахунок викупу майна.
3.Лізингоодержувач повинен сплатити Банку комісію згідно з пунктом 2.4 договору.
Додатком №3 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 передбачені тарифи за оформлення Банком документів.
19.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" ("Продавець") та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" ("Покупець") підписано акт приймання-передачі майна №1, за яким Продавець передав, а Покупець прийняв у власність майно - жатку Sunspeed 12-70 вартістю 551560,75 грн (з урахуванням ПДВ), яка в подальшому на підставі акту прийому майна на відповідне зберігання б/н від 19.08.2014, що є додатком №5 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, була передана Банком та, відповідно, прийнята Лізингоодержувачем у відповідальне зберігання.
Як вбачається з наданого позивачем до місцевого господарського суду розрахунку заборгованості за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 і виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" та що не оспорюється відповідачем, лізингові платежі сплачувалися останнім з порушенням узгодженого сторонами у додатку №2 до вищенаведеного договору графіку, а саме: несвоєчасно та не у повному обсязі, зокрема, у загальній сумі 298575,48 грн.
В адресованому відповідачу повідомленні №40806DNH2S0E3 від 05.02.2020 Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" вимагало у десятиденний строк з дня отримання даного повідомлення погасити заборгованість за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 у загальній сумі 1117219,13 грн.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 у загальному розмірі 1117219,13 грн, з яких: 199050,27 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 120491,77 грн заборгованості за відсотками, 660251,81 грн заборгованості за винагородою та 137425,28 грн пені.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за фактичний строк користування предметом лізингу, а саме: заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), за відсотками, за винагородою, а також пені.
Колегія суддів частково погоджується з вищезазначеним висновком Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 є договором фінансового лізингу.
Згідно з частинами першою, другою статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
В силу частин третьої-п'ятої статті 292 Господарського кодексу України об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також єдині майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
Частиною сьомою статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Статтею 806 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу регламентовані Законом України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина перша статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").
В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Застосована законодавцем у вищенаведеній статті конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно", як і зазначення в пункті "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. В свою чергу, повний та чіткий склад лізингових платежів, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі.
Саме така стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 26.09.2019 у справі №917/885/18, від 10.05.2018 у справі №910/14406/17, від 13.06.2018 у справі №910/19197/17.
Відповідно до пункту 2.1 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 загальна сума цього договору становить 551560,75 грн та складається з: суми авансового платежу (53935 грн) відповідно до пункту 1.4 цього договору та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого Лізингоодержувачу майна (497625,75 грн) згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору.
За умовами пункту 7.2.15 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 Лізингоодержувач зобов'язується виплачувати лізингові платежі, що враховують: суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна; проценти (комісії) за отримане в лізинг майно; інші витрати Банка, безпосередньо пов'язані з цим договором, та передбачені цим договором згідно з додатком №2 та не пізніше дати, зазначеної у додатку №2, на рахунок, вказаний у пункті 1.5 цього договору. Інші витрати Банка, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору, можуть також бути компенсовані Лізингоодержувачем на підставі окремих рахунків або листів, що надані Банком.
Пунктом 2.4 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 передбачено, що Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений у пункті 1.5 цього договору, відповідно до додатку №2 також винагороду за користування майном у розмірі, розрахованому за відповідною формулою, складовими якої є: сума винагороди за користування майном; числове значення фіксованої процентної ставки згідно з пунктом 2.3.2 цього договору; базис днів у році для розрахунку процентів (360 днів); офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку; порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору; порядковий номер дня в історії цього договору; різниця між сумою лізингу за договором та сумою погашення заборгованості за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня в історії цього договору; сума погашених процентів за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня в історії цього договору; офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня в історії цього договору; вхідне сальдо на день розрахунку. При негативному значенні сума винагороди сплаті не підлягає. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену пунктом 11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов'язань або у день повного фактичного виконання зобов'язань за даним договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за цим договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові, а порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору та порядковий номер дня в історії цього договору отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, зазначений у пункті 11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на дисбаланс у правах та обов'язках сторін, оскільки відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони самостійно і на добровільних засадах визначають умови договору, відтак запропоновані відповідачу умови договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, в тому числі і пункту 2.4 останнього, мали бути проаналізовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на предмет їх справедливості та прийнятності для лізингоодержувача саме на момент його укладення, а не за фактом подальшого виконання даного договору.
Крім того, виходячи із системного аналізу положень статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 179, 189 Господарського кодексу України та статей 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони договору лізингу мають право включити до складу лізингового платежу плату за користування предметом лізингу, яка буде складатися з двох окремих частин, обрахованих різними способами, оскільки вимоги щодо складу лізингових платежів не є імперативними, а дозволяють їх узгодження сторонами. Сторони зобов'язання можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Отже, законодавець не забороняє визначити у валюті частину зобов'язання. Оскільки винагорода за користування предметом лізингу є складовою частиною лізингових платежів, сплата яких є обов'язком лізингоодержувача, сторони договору не можуть бути обмежені у праві передбачити в договорі право застосування валютного еквівалента до частини їх грошового зобов'язання, що може гарантувати права лізингодавця на випадок значної інфляції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується з твердженнями скаржника про порушення положеннями пункту 2.4 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 принципів свободи договору (стаття 6 Цивільного кодексу України), розумності, справедливості та добросовісності (стаття 627 Цивільного кодексу України). Зокрема, відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, при цьому у даному випадку сторони, укладаючи вищенаведений договір лізингу, діяли з відступленням від традиційних умов укладення договорів даного виду, однак, в межах загальних вимог цивільного законодавства, якими допускається вираження зобов'язань сторін (як в цілому, так їх окремих частин) в грошовому еквіваленті до іноземної валюти.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.06.2018 у справі №917/2004/16.
Як зазначалося вище, розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (пункт 2.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014).
З наданих позивачем до суду першої інстанції розрахунку заборгованості за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 і виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" вбачається та відповідачем фактично не оспорюється, що лізингові платежі сплачувалися останнім з порушенням узгодженого сторонами у додатку №2 до вищенаведеного договору графіку, а саме: несвоєчасно та не у повному обсязі, зокрема, у загальній сумі 298575,48 грн.
Враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, а також те, що строк сплати останнього лізингового платежу (в рахунок викупу майна, переданого в лізинг) сплив 06.08.2019, з огляду на наявність у матеріалах справи доказів проведення відповідачем сплати лізингових платежів лише у сумі 298575,48 грн, що зумовлює наявність у останнього заборгованості за вищезазначеним договором, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 199050,27 грн заборгованості за лізинговими платежами (497625,75 грн - 298575,48 грн = 199050,27 грн).
У пункті 7.2.15 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 лізингоодержувач зобов'язався виплачувати лізингові платежі, що враховують, зокрема, проценти (комісії) за отримане в лізинг майно.
Згідно з пунктом 2.3.2 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений у пункті 1.5 цього договору, згідно з додатком №2 винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу.
Колегія суддів вбачає, що у позовній заяві та розрахунку заборгованості за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" замість передбаченої пунктом 2.3.2 даного договору найменування платежу "винагорода за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна" використовує поняття "проценти", що не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками, адже використання позивачем при формулюванні змісту позовних вимог іншої назви нарахувань жодним чином не змінює правової природи останніх саме як відсотків річних за користування об'єктом лізингу.
Перевіривши проведений позивачем розрахунок 12% річних за користування об'єктом лізингу, апеляційний господарський суд встановив, що вказаний розрахунок є правильним, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 120491,77 грн заборгованості за відсотками.
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів проведення повної та своєчасної оплати лізингових платежів за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В силу 8.1.1 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених пунктами 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та зазначених у додатку №2, Лізингоодержувач сплачує Банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Ретельно вивчивши здійснений Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" розрахунок пені, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правильність останнього, тому Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на користь позивача 137425,28 грн пені, нарахованої у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014.
Південно-західний апеляційний господарський суд критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що під час розгляду позовних вимог про стягнення штрафних санкцій суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 233 Господарського кодексу України, яким передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки є правом суду, а не його обов'язком, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, з огляду на відсутність у матеріалах справи та неподання відповідачем до суду першої інстанції жодного доказу на підтвердження існування обставин, які стали би підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, а також беручи до уваги те, що нарахована позивачем сума штрафних санкцій не є надмірно великою порівняно з сумою основної заборгованості, місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто неустойку у визначеному Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" розмірі, тим більше, що протягом розгляду даної справи у суді першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" не порушувалось питання щодо необхідності її зменшення, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи відповідного клопотання.
Стосовно позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення з відповідача 660251,81 грн заборгованості за винагородою апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Судове рішення, ухвалене за результатами вирішення спору по суті, не може бути абстрактним або умовним, натомість останнє повинно містити такі, що відповідають закону або договору, способи захисту прав та інтересів позивача за чітко визначеним переліком вимог, що мають бути сформульовані чітко, конкретно, зрозуміло і не залежати від настання тих чи інших обставин, а тому позивач вправі визначати один чи кілька способів захисту, які, однак, не будуть альтернативними чи обґрунтовуватись відповідними застереженнями щодо настання чи ненастання певних обставин тощо.
Колегія суддів вбачає, що позивач у позовній заяві просив стягнути 660251,81 грн винагороди. Між тим ним ані в позовній заяві, ані у письмових поясненнях до позову б/н від 16.07.2020 (вх.№18758/20 від 16.07.2020), ані в розрахунку заявленої до стягнення у даній справі заборгованості жодним чином не конкретизовано про стягнення якої саме винагороди заявлено позовні вимоги, не зазначено жодного пункту договору та не наведено жодної норми, на підставі якої у відповідача виникло зобов'язання зі сплати цієї винагороди. При цьому у договорі №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 передбачено винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" (пункт 2.3.1 договору), винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних (пункт 2.3.2 договору), винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу (пункт 2.3.3 договору), винагороду за користування майном (пунктом 2.4 договору), винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 48% річних (пункт 8.1.2 договору).
Судом апеляційної інстанції враховується, що в силу пунктів 2.3.1 та 2.3.3 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 винагорода за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" та винагорода за моніторинг операції фінансового лізингу складають 0 грн, а передбачена пунктом 2.3.2 даного договору винагорода за отримане в лізинг майно заявлена у даній справі окремо - у вигляді вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими за отримане в лізинг майно.
Крім того, наданий позивачем до суду першої інстанції розрахунок заборгованості за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 свідчить про те, що обов'язок зі сплати заявленої до стягнення у даній справі винагороди в сумі 660251,81 грн виник у Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" лише 07.08.2019, тобто в день, наступний за датою, що передбачена пунктом 11.1 вищенаведеного договору для остаточного погашення заборгованості у зв'язку з повним фактичним виконанням зобов'язань за цим правочином, що узгоджується з моментом нарахування винагороди за користування майном, визначеним пунктом 2.4 даного договору.
При цьому, беручи до уваги те, що станом на 07.08.2019 позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" була нарахована одразу вся сума (660251,81 грн), зазначене нарахування не може бути винагородою за отримане в лізинг майно, вказаною у пункті 8.1.2 договору, який, в свою чергу, включений до розділу договору "Відповідальність сторін" та за своєю правовою природою фактично є нарахуванням визначених статтею 625 Цивільного кодексу України відсотків річних від простроченої суми за узгодженою сторонами збільшеною ставкою (48% замість 3%), адже механізм розрахунку відсотків річних за наведеною статтею Цивільного кодексу України вимагає наявності періоду заборгованості, тобто різниці між датою розрахунку та датою виникнення прострочення зобов'язання. Між тим з урахуванням викладеного у додатку №2 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 графіку лізингових платежів 07.08.2019 є лише першим днем прострочення, за який навіть суто арифметично неможливо нарахувати 48% річних у сумі 660251,81 грн.
Щодо нарахування Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" відповідачу 660251,81 грн винагороди на підставі пункту 2.4 договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з додатку №2 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014, в якому сторонами було узгоджено розмір, структуру та строки сплати лізингових платежів за даним правочином, нарахована на підставі пункту 2.4 вищенаведеного договору винагорода визначена сторонами як комісія (пункт 3 додатку №2) і входить до графіку лізингових платежів.
Дослідивши викладений у додатку №2 до договору №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 графік лізингових платежів, колегія суддів зауважує, що відповідно до цього графіку визначена сторонами сума комісії (винагороди) складає 0 грн.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що узгоджений сторонами розмір винагороди за користування майном (комісії) становить 0 грн, що виключає можливість існування у відповідача боргу зі сплати цієї винагороди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення з відповідача 660251,81 грн заборгованості за винагородою та, відповідно, про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову у вказаній частині.
Південно-західний апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими твердження скаржника про безпідставне непризначення місцевим господарським судом у даній справі судової економічної експертизи, оскільки, по-перше, відповідні клопотання про призначення експертизи сторонами до суду першої інстанції не заявлялись, про що свідчить їх відсутність у матеріалах справи; по-друге, експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування; по-третє, обчислення суми боргу та вищенаведених додаткових нарахувань (відсотків та пені) не потребує спеціальних знань, адже їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду.
Колегією суддів не приймаються до уваги аргументи апелянта про посилання місцевого господарського суду на відсутній у матеріалах справи акт приймання-передачі предмета лізингу від відповідача позивачеві, оскільки зазначене посилання є опискою, яка в силу положень статті 243 Господарського процесуального кодексу України може бути виправлена місцевим господарським судом з власної ініціативи або за заявою учасників справи, при цьому скаржниками жодним чином не конкретизовано яким чином дана описка вплинула на правильність прийнятого місцевим господарським судом рішення по суті спору щодо стягнення основної заборгованості за лізинговими платежами.
Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги і доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" про те, що повідомлення про дефолт, на яке містить посилання в оскаржуваному судовому рішенні, підписане від імені позивача неуповноваженою особою, оскільки вказане повідомлення позивача №40806DNH2S0E3 від 05.02.2020, копія якого наявна у матеріалах справи, взагалі не містить підпису представника Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк". Крім того, дане повідомлення за своїм змістом є претензією, а не повідомленням про дефолт, між тим, беручи до уваги, що стосовно правовідносин, які склалися між сторонами у даній справі та є спірними, чинним законодавством України не встановлений обов'язковий порядок досудового врегулювання спору, наявність у відповідача обов'язку погасити заборгованість за договором №DNH2LNI06063 від 07.08.2014 не ставиться в залежність від факту направлення останньому відповідної претензії позивача, а відтак обставини підписання або непідписання вищенаведеного повідомлення не має жодного значення для вирішення спору у даній справі по суті позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції і не впливають на їх правильність.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2020 у справі №916/967/20 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 660251,81 грн заборгованості за винагородою з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині та зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позов задоволено на 41%).
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2020 у справі №916/967/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 660251,81 грн заборгованості за винагородою скасувати, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 199050,27 грн основної заборгованості за лізинговими платежами, 120491,77 грн заборгованості за відсотками, 137425,28 грн пені та 6870,90 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити".
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" 10306,35 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.02.2021.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя Л.В. Поліщук