Справа № 554/4835/2020 Номер провадження 22-ц/814/211/21Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
16 лютого 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2020 року (ухвалене суддею Блажко І.О, повний текст рішення складено суддею 02 листопада 2020 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова Владислава Володимировича, треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Департамент з питань реєстрації про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання вчинити дії,-
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання вчинити дії. В якому прохав: визнати припиненим договір іпотеки №б/н від 26.10.2005, зі змінами від 21.07.2009, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», щодо предмета іпотеки, що складаються з: нежитлових приміщень в будинку літер «А-1», загальною площею: 50,9 кв.м та сараю площею: 6,0 кв.м, які знаходяться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності позивачу; виключити з державного реєстру прав на нерухоме майно актуальну інформацію про державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку 2536885, актуальну інформацію про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 5722584; стягнути з відповідача АТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати: держмито за подачу позовної заяви в сумі 1 681 грн.60 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 26.10.2005 між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 223МКК-388 (№10801912000-реєстраційний номер). В якості забезпечення зобов'язання за кредитним договором 26.10.2005 між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк» та позивачем (майновим поручителем) був укладений договір іпотеки № б/н, відповідно до якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
21.07.2009 до договору іпотеки були внесені зміни щодо предмета іпотеки, зокрема,передано в іпотеку нежитлові приміщення (магазин непродовольчих товарів), що складається в цілому з:нежитлових приміщень в будинку літер «А-1»,загальною площею: 50,9 кв.м та сараю площею:6,0 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1 . 08.12.2011 ПАТ «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості за кредитним договором, у тому числі за вищевказаним кредитним договором ПАТ «Дельта Банк».
Також позивач зазначав, що відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ЗУ «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору звернутися протягом строку позовної давності до органів нотаріату про вчинення виконавчого напису нотаріуса на іпотечному договорі, або звернути стягнення з предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання у відповідності до статей 36-38 ЗУ «Про іпотеку» та відповідно застереження в іпотечному договорі. Строк дії іпотечного договору, на думку позивача, припинився 25.10.2015 р. За таких обставин, позивач вважає, що іпотечний договір застави слід визнати припиненим в зв'язку з закінченням строку кредитного договору та закінченням строку позовної давності. З метою захисту прав власника майна вільно ним користуватись і розпоряджатись такий договір слід вважати припиненим.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2020 наявна актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки,номер запису про іпотеку: 2536885 (спеціальний розділ), актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 8898637 (спеціальний розділ), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
РішеннямОктябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова Владислава Володимировича, треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Департамент з питань реєстрації про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з'ясовано та неправильно встановлено обставини по справі, що мають суттєве значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що судом не взято до уваги попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції, а також рішення Верховного Суду за цим самим кредитним договором
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що строк дії іпотечного договору припинився 25.10.2015 року, оскільки саме на вказану дату припадає закінчення строку кредитування за кредитним договором. Отже, іпотечний договір застави слід визнати припиненим в зв'язку з закінченням строку іпотечного договору та за закінченням строку позовної давності. Вказує, що сума кредитної заборгованості не була предметом розгляду даної справи, оскільки ця справа немайнового характеру, отже надавати оцінку сумі заборгованості за даним кредитним договором суд не мав права.
Апелянт вважає, що суд вийшов за межі своїх повноважень закріпивши за ним у вказаному судовому рішенні суму боргу у розмірі 2 469 484,13 грн, з якою він не згоден та не визнає, та яка не була предметом розгляду в даній цивільній справі. Зазначає, що до позовної заяви він подав усі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги з приводу спору, який виник між ним та відповідачем.
Від представника третьої особи Департаменду з питань реєстрації - Сироти К.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи були присутні представник апелянта, інші сторони по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 26.10.2005 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №223МКК-388. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику було надано кредит в іноземній валюті в сумі 67 000 дол. США зі сплатою 12% річних строком до 25.10.2015 року.
26.10.2005 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, який виступає забезпеченням виконання зобов'язання за договором кредиту №223МКК-388 від 26.10.2005. У забезпечення виконання зобов'язань за даним договором передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; однокімнатну квартиру, яка знаходиться з адресою: АДРЕСА_4 (а.с.11-14).
Пунктом 3.2. Договору іпотеки визначено, що право іпотеки припиняється: у випадку переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки; у випадку примусового продажу предмету іпотеки; у випадку повного виконання іпотекодержателем своїх зобов?язань за кредитним договором.
21.07.2009 до договору іпотеки були внесені зміни щодо предмета іпотеки, зокрема, передано в іпотеку нежитлові приміщення (магазин непродовольчих товарів), що складається в цілому з: нежитлових приміщень в будинку літер «А-1», загальною площею: 50,9 кв.м та сараю площею: 6,0 кв.м, які знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с.34, 35).
08.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитними і пов'язаними з ними договорами, в тому числі право вимоги за кредитним договором укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 (а.с.7-10).
У грудні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26.10.2005 №223МКК-388 у розмірі 27423,77 доларів США, що еквівалентно 355158 грн. 28 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення під №51 (магазин непродовольчих товарів), що складаються в цілому з: нежитлових приміщень в будинку літ. «1-А»,загальною площею 50,9 кв.м. та сараю площею 6,0 кв.м.,які знаходяться на АДРЕСА_1 , шляхом передачі банку вказаних приміщень; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на іпотечне майно, виселити, зняти з реєстрації ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та проживають за зазначеною адресою; зобов'язати відповідача передати банку правовстановлюючі документи на предмет іпотеки (свідоцтво на право власності, державний акт), ключі від вхідних дверей (дублікати ключів), документи, що характеризують об'єкт нерухомості (технічний паспорт).
27.03.2015 року рішенням Октябрського районного суду м.Полтави, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області віж 05.04.2017 року, у задоволенні вимог ПАТ «Дельта Банк», було відмовлено. Рішення суддів мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строків позовної давності.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 27.03.2015 та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 05.04.2017 задоволена частково. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 27.03.2015 та ухвала апеляційного суду Полтавської області від 05.04.2017 року скасовані. У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності - відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», Верховний суд мотивував своє рішення тим, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, чинній на час подання позову), а у спосіб визначений банком звернення стягнення відбувається у позасудовий спосіб.
Відповідно до доводів відповідача умови кредитного договору ОСОБА_1 , не виконуються належним чином, тому станом на 13.07.2020 кредитна заборгованість становить 2 469 484,13 грн (а.с.76-78). Даних проте, що відповідач для захисту своїх прав та стягнення заборгованості за кредитним договором, звертався до суду чи інших органів, матеріали справи не містять. Відсутні по справі і докази, що підтверджують виконання позивачем обов'язку щодо повернення кредиту
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором кредиту не виконуються в повному обсязі, отже відсутні підстави вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеним на забезпечення таких зобов'язань. Разом з цим, місцевий суд зазначив, що сплив позовної давності як підстави для припинення зобов'язання, ні норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України, ні ЗУ «Про іпотеку» не передбачають.
Крім того, місцевий суд зазначив, що відповідач ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. не входить до складу суб'єктів державної реєстрації прав, не є державним реєстратором, та не наділений їх повноваженнями. Отже, в задоволенні позову в частині позову щодо виключення з державного реєстру прав на нерухоме майно актуальну інформацію про державну реєстрацію іпотеки, актуальну інформацію про державну реєстрацію обтяжень слід також відмовити.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та в установлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності іпотечного договору всі права, набуті банком та позичальником, як сторонами цього правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення цього основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
З урахуванням наведеного, сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором, а також до іпотекодавця за договорами іпотеки, не може вважатися підставою для припинення іпотеки та підставою розірвання іпотечних договорів відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, якщо договір іпотеки неприпинено з визначених законом підстав, то усі права і обов'язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні здійснюватися і є діючими до його повного виконання.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, переданням відступного зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю виконання, смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи.
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України та ЗУ «Про іпотеку» не передбачають.
Такий висновок суду викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі №522/12443/17-ц, який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України строк дії іпотечного договору не припинився, іпотечний договір застави теж не припинений.
Матеріали справи не містять доказів виконання позивачем зобов'язання щодо повернення кредитиних коштів. Згідно доводів відповідача кредитна заборгованість станом на 13.07.2020 становить 2 469 484,13 грн. (а.с.76-78).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено його позовних вимог, що є його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 76, 81 ЦПК України, тому підстав для визнання припиненим договору іпотеки №б/н від 26 жовтня 2005 року зі змінами від 21 липня 2009 року, немає.
Разом з цим колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача, щодо виключення з державного реєстру прав на нерухоме майно актуальну інформацію про державну реєстрацію іпотеки, актуальну інформацію про державну реєстрацію обтяжень, виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема є внесення відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зі змісту абзацу другого - третього п.2 ч.1 ст.6 Закону систему органів та суб'єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав становлять: суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації); державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Абзацом другим п.2 ч.1 ст.10 Закону встановлено, що державним реєстратором є нотаріус. Державний реєстратор діє на підставі і в межах повноважень, передбачених Законом, який є спеціальним законом у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Абзацом першим п.6 Порядку №1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Згідно п.1 ч.2 ст.27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили. Крім того, відповідно до ч.3 ст.26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Відповідно до внесених змін ЗУ від 05.12.2019 №340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» внесено зміни до п.4 ч.1 ст.4 Закону щодо переліку обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, де іпотека віднесення до обтяжень речових прав на нерухоме майно.
Абзацом четвертим п.3 ч.1 ст.2 Закону передбачено, що у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки заявником є іпотекодержатель, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи.
Згідно ст.4 ЗУ «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Іпотекодержатель зобов'язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою.
Стосовно припинення обтяження (зняття заборони відчуження) згідно ч.4 ст.31-2 Закону державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно до ЗУ «Про нотаріат» проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям. Тобто дана норма статті 312 Закону передбачає одночасність вчинення нотаріальної дії зняття заборони відчуження нерухомого майна та державної реєстрації припинення обтяження такого речового права. Крім того ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» від 14.07.2020 №775-ІХ зняттю заборони відчуження майна надано статусу нотаріальної дії. Процедура вчинення нотаріальної дії - зняття заборони відчуження регулюється ст.74 ЗУ «Про нотаріат».
Таким чином, відповідач ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. не входить до складу суб'єктів державної реєстрації прав, не є державним реєстратором, та не наділений їх повноваженнями.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовивши позивачу в частині позову щодо виключення з державного реєстру прав на нерухоме майно актуальну інформацію про державну реєстрацію іпотеки, актуальну інформацію про державну реєстрацію обтяжень.
Крім того, місцевим судом правильно звернуто увагу на те, що позивачем в позові вказані відомості щодо номера запису про обтяження: 8898637 тип обтяження - заборона на нерухоме майно, а в позовних вимогах позивач зазначає номер запису про обтяження: 5722584, що є помилковим, оскільки позивачем в додатках до позову надано копію Інформаційної довідки від 25.05.2020 за №210126920, де міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відповідні записи.
Доводи апелянта щодо виключення з мотивувальної частини рішення даних про розмір заборгованості за кредитним договором, є необґрунтованими, оскільки виходячи з предмету позову та змісту рішення суду першої інстанції, зазначення в мотивувальній частині рішення суду вказаних даних, проведено з метою викладення доводів відповідача, а не підтвердження даних, які вони містять. Це при тому, що судом оцінка наданим відповідачем доказам, що підтверджують розмір заборгованості не надавалася.
Таким чином доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини усправі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 17 лютого 2021 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ О.О. Панченко_______________ В.П. Пікуль