Справа № 699/1238/19
Номер провадження № 2/699/18/21
/заочне/
10.02.2021 року м. Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Свитки С.Л.,
за участю секретарів судового засідання Таран О.В., Могильної І.В.,
представника позивача Золотаря О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з даним позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 08.06.2007року №CSK0GA00000182 у загальній сумі 351407,57 грн., а також судові витрати у розмірі 5271,11 грн.
В обґрунтовування позовних вимог вказано, що між сторонами 08.06.2007 року укладено кредитний договір №CSK0GA00000182, на підставі якого ОСОБА_1 отримала від позивача грошові кошти у розмірі 111250,00 грн., які зобов'язувалась повернути в обумовлені у договорі строки, а також сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Однак відповідач, отримавши кредитні кошти банку, своє зобов'язання щодо своєчасного їх повернення та сплати відсотків за їх користування належним чином не виконала, як наслідок, станом на 28.08.2019 року виникла заборгованість у сумі 1370242,06 грн., з яких: 89886,59 грн. заборгованість за тілом кредиту; 360741,40 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 17666,17 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 901947,90 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду від 06.02.2019 року, яке набрало законної сили 01.03.2019 року, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 116886 грн. 59 коп., з яких: 89886,59 грн. заборгованість за тілом кредиту; 27000,00 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Тому позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 08.06.2007 року №CSK0GA00000182 у загальній сумі 351407,57 грн, з яких 333741,40 грн - відсотки, 17666,17 грн - комісія.
Ухвалою суду від 30.04.2020 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу (а.с.45-47).
Ухвалою суду від 24.06.2020 року вирішено розгляд справи проводити в заочному порядку (а.с.55-56).
Представник позивача Золотарь О.С. у судове засідання з'явився, позов підтримав, надав пояснення аналогічні його змісту, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час, місце розгляду справи була повідомлена вчасно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №1940202501970, 1940202549167, 1940202586151 (а.с.43, 53, 64), причини неявки не повідомила, відзив на позов не подала.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає до задоволення частково.
Судом встановлено, що 08.06.2007 року між закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CSK0GA00000182 (а.с.10-12).
Відповідно до п.1, 2 Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 594, акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі - Банк) є державним банком (а.с.22-23).
Банк утворений відповідно до установчого договору від 7 лютого 1992 р. у формі товариства з обмеженою відповідальністю під найменуванням Комерційний банк “ПриватБанк” та зареєстрований Національним банком 19 березня 1992 р. за реєстраційним № 92.
Відповідно до установчого договору від 6 липня 2000 р. та на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 6 липня 2000 р. Комерційний банк “ПриватБанк” був реорганізований шляхом зміни організаційно-правової форми у закрите акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”.
Рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 р. було змінено тип Банку на публічне акціонерне товариство та його найменування на публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”.
Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 р. № 519 (рішенням єдиного акціонера Банку) було змінено тип Банку на приватне та його найменування на акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”.
Банк є правонаступником всіх прав та обов'язків публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, яке було правонаступником всіх прав та обов'язків закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, яке було правонаступником всіх прав та обов'язків товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк “ПриватБанк”.
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, повязаних зі зміною назви.
Згідно п.7.1. кредитного договору позичальник отримала кредит у розмірі 111250,00 грн, з яких 100000 грн - на споживчі потреби, 11250 грн - на сплату страхових платежів, на строк до 08.06.2017 року включно. За користування кредитними коштами, погоджено відсотки у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку кредиту, а також щомісячно погашати наявну заборгованість у сумі 1716,83 грн.
Пунктом 7.4. передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.1., 2.2.4., 2.3.3. позичальник сплачує відсотки за користування кредитом у розмірі 2,9% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, тобто надав відповідачу кредит у взаємоузгодженому розмірі.
Відповідач зобов'язання належним чином та своєчасно не виконала, оскільки не повернула банку отримані кредитні кошти у повному обсязі та відсотки за користування ними.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 28.08.2019 року становить 1370242,06 грн., з яких: 89886,59 грн. заборгованість за тілом кредиту; 360741,40 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 17666,17 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 901947,90 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а.с.7-10).
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду від 06.02.2019 року, яке набрало законної сили 01.03.2019 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 116886 грн. 59 коп., з яких: 89886,59 грн. заборгованість за тілом кредиту; 27000,00 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом (а.с.5-6).
Тому позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 08.06.2007 року №CSK0GA00000182 у загальній сумі 351407,57 грн, з яких 333741,40 грн - відсотки, 17666,17 грн - комісія.
Щодо нарахування відсотків в сумі 333741,40 грн за період з 08.06.2007 року по 28.08.2019 року суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, вимоги банку про стягнення процентів після 08.06.2017 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Такі правові висновки, узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
У ст.1050 ЦК України передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір відсотків станом на 08.06.2017 року становить 260356,91 грн.
Тому суд стягує з відповідача на користь позивача відсотки в сумі 233356,91 грн (260356,91 грн -27000 грн (відсотки, які стягнуті попереднім рішенням суду).
Також позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за комісією в сумі 17666,17 грн, проте суд не вбачає підстав для її стягнення.
Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", який набрав чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Нормами ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування» укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб. До договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать: 1) договір оцінки майна споживача з метою визначення його кредитоспроможності; 2) договір оцінки майна споживача, що використовується для забезпечення виконання ним зобов'язань за договором про споживчий кредит; 3) договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит; 4) договір відкриття банківського рахунку, необхідного для отримання чи обслуговування наданого кредиту; 5) договори про надання нотаріальних та інших додаткових чи супутніх послуг у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1,статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно з положеннями ч.,ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року за №520/2614/17.
Позивач уклав кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит зі сплатою процентів за користування кредитом.
На підставі вище вказаного, задовольняючи позов банку суд, керуючись положеннями Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", а також враховуючи висловлену позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості комісії.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 5271,11 грн, ціна позову становить 351407,57 грн, судом позов задоволено частково та стягнуто 233356,91 грн, відсоток задоволених позовних вимог становить 66,4% (233356,91 грн*100%/351407,57 грн).
Тому суд, відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідача на користь позивача судові витрати (сплачений судовий збір) пропорційно розміру задоволених позовних вимог і становить 3500,02 грн (5271,11 грн*66,4%/100%).
Керуючись ст.ст. 263-265, 280-289 ЦПК України,суд
Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 28.01.2005 року Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , інші відомості суду не відомі, на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 (для погашення заборгованості та судових витрат) МФО 305299) заборгованість за кредитним договором від 08.06.2007 року №CSK0GA00000182 в сумі 233356,91 грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3500,02 грн.
Копію заочного рішення надіслати учасникам справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Корсунь-Шевченківським районним судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право: на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду; на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
Суддя Свитка С.Л.