Справа № 344/8456/20
Провадження № 22-ц/4808/319/21
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Горейко
16 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Петріва Д.Б.
з участю представника апелянта ОСОБА_1 , позивача та його представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним рішення житлової комісії про зняття з квартирного обліку, скасування наказу про зняття з квартирного обліку та зобов'язання поновити на квартирному обліку, за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Бабій О.М. 19 жовтня 2020 року в м. Івано-Франківську,
07 липня 2020 року ОСОБА_3 звернувся в суд з вищенаведеним позовом.
В обґрунтування позову зазначив, що 06 лютого 2019 року він звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я. На момент звільнення його вислуга років у Збройних Силах України становить 31 рік 06 місяців, пільгова - 32 роки. В період з 17 травня 2017 року по 19 серпня 2017 року він приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України. З 03 березня 1995 року він знаходиться на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника Івано-Франківського гарнізону №9 від 21 січня 2013 року йому виділено двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 площею 30,5 кв.м. Згідно його послужного списку в період з 30 березня 1993 року по 27 січня 2017 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а 27 січня 2017 року був переміщений до нового місця служби в інший населений пункт - с. Батячі Кам'янка-Бузького району, у військову частину НОМЕР_2 . Після зміни місця служби він з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_1 не знімався, до військової частини НОМЕР_2 його облікова справа не направлялася, за останнім місцем проходження служби він житлом не забезпечувався. Після звільнення з військової служби він продовжував перебувати на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2020 року №6 його вирішено зняти з квартирного обліку разом з членами сім'ї. Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2020 року №96ад він разом з членами сім'ї знятий з квартирного обліку. Вважає, що жодної з підстав, які передбачені законодавством для зняття військовослужбовця з квартирного обліку, у даному випадку не було, а тому вищевказані рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 є незаконними.
Посилаючись на наведене, просив визнати незаконним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2020 року №6 про зняття його складом сім'ї чотири особи з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 ; скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2020 року №96ад щодо зняття його складом сім'ї чотири особи з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 ; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити його складом сім'ї чотири особи з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у Івано-Франківському гарнізоні при військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України у загальній черзі на отримання житла з 03 березня 1995 року та у списках осіб, які користуються правом першочергового отримання житлових приміщень з 24 жовтня 2019 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 жовтня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано незаконним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2020 року №6 про зняття ОСОБА_3 складом сім'ї чотири особи з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 .
Скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2020 року №96ад в частині зняття ОСОБА_3 складом сім'ї чотири особи з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 .
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_3 складом сім'ї чотири особи на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у Івано-Франківському гарнізоні при військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України у загальній черзі на отримання житла з 03 березня 1995 року та у списках осіб, які користуються правом першочергового отримання житлових приміщень з 24 жовтня 2019 року.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 522 грн 40 коп.
Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_3 разом зі своєю сім'єю на момент звільнення з військової служби був зарахований на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов при військовій частині НОМЕР_1 , та не був знятий з нього. Водночас, переміщення ОСОБА_3 по військовій службі зумовлювало обов'язок командира військової частини НОМЕР_1 надіслати облікову справу командиру військової частини за новим місцем служби позивача. Невиконання цього обов'язку відповідачем позбавило позивача права поліпшення житлових умов після звільнення в запас з урахуванням його вислуги у Збройних Силах України понад 20 років. Виключення ОСОБА_3 з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 перешкоджатиме реалізації ним права на виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службового житла, а тому встановлено порушення відповідачем житлових прав позивача.
Не погодившись з рішенням суду, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що 05 березня 2020 року командування військової частини НОМЕР_1 отримало листа начальника Івано-Франківської КЕЧ району полковника ОСОБА_4 про результати інвентаризації облікових справ 2019 року, відповідно до якого командиру рекомендовано переглянути правомірність залишення ОСОБА_3 на квартирному обліку, як такого, що втратив право перебування на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку із його переміщенням до нового місця проходження військової служби в інший населений пункт (гарнізон), адже відповідно до пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України №1081 від 03 серпня 2006 року військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.
Пунктом 3.15 наказу Міністерства оборони України №737 від 30 листопада 2011 року було передбачено, що у разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт (гарнізон) за рішенням заступника Міністра оборони України членам сім'ї такого військовослужбовця дозволяється подальше проживання у цьому службовому житлі, якщо його місце розташування дозволяє щоденно прибувати військовослужбовцю до нового місця служби. Зазначена правова норма викладена і в новій редакції наказу Міністерства оборони України №380 від 31 липня 2018 року (пункт 21), відповідно до якого такий дозвіл надає заступник Міністра оборони України. Проте такого дозволу ОСОБА_3 ні Міністром оборони України, ні його заступником не надано.
Апелянт вважає помилковими посилання позивача, що він не знімався з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з тим, що командування цієї військової частини не направило його облікову справу до нового місяця служби. Однак, в першу чергу сам ОСОБА_3 мав звернутися до командування нової військової частини із зарахуванням його на квартирний облік. Проте, жодної ініціативи у вигляді написання рапорту з відповідним змістом протягом всього часу проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 від ОСОБА_3 до командира вищого рівня не надходило. У зв'язку з наведеним твердження ОСОБА_3 щодо неможливості стати на квартирний облік при військовій частині НОМЕР_2 є безпідставними.
Також апелянт зауважує, що відповідно до норм чинного законодавства забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання житла один раз протягом усього часу проходження військової служби. ОСОБА_3 уже був забезпечений постійним житлом від Міністерства оборони України, а саме двокімнатною квартирою по АДРЕСА_2 . Крім того, ордер на вселення в дану квартиру був виданий на ім'я ОСОБА_3 , а приватизацію квартири здійснив його близький родич (батько). Таким чином позивач, маніпулюючи своїми правами, намагається поновитися у квартирній черзі з метою отримання чергової квартири.
З наведених мотивів апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Зазначив, що твердження апелянта про його обов'язок подати рапорт до командування військової частини НОМЕР_2 про зарахування на квартирний облік є безпідставним, оскільки передача облікової справи командиру військової частини за новим місцем служби є обов'язком командира військової частини НОМЕР_1 .
Також позивач вказав, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодної з підстав для зняття його з квартирного обліку, які передбачені пунктом 21 розділу VI Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року №380.
Щодо посилань апелянта про те, що він уже був забезпечений постійним житлом від Міністерства оборони України, а саме квартирою по АДРЕСА_2 , то такі, на думку позивача, не заслуговують на увагу, оскільки вказана квартира приватизована іншою особою зі згоди власника житла. Крім того, дана обставина не була підставою прийняття житловою комісією військової частини НОМЕР_1 оскаржуваного рішення від 28 травня 2020 року №6 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2020 року №96ад, якими його знято з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 .
Також, позивач зауважує, що невиконання командиром військової частини НОМЕР_1 обов'язку надіслати його облікову справу командиру військової частини за новим місцем служби позбавило його права на поліпшення житлових умов після звільнення в запас з урахуванням вислуги років у Збройних Силах України понад 20 років.
Посилаючись на наведене просив залишити апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Позивач та його представник доводи скарги заперечили з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в період з 30 березня 1993 року по 27 січня 2017 року ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах, що підтверджується витягом з послужного списку підполковника ОСОБА_3 (а.с. 5).
З даного витягу також встановлено, що 27 січня 2017 року позивача було переведено для подальшого проходження служби у військову частину НОМЕР_2 на посаду командира військової частини (командира радіотехнічного батальйону).
В період з 17 травня 2017 року по 19 серпня 2017 року ОСОБА_3 брав безпосередню участь в антитерористичній операції в н.п. Старобільськ Луганської області, що підтверджується довідкою від 10 жовтня 2017 року (а.с. 6).
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 29 грудня 2018 року №769 ОСОБА_3 , командира військової частини НОМЕР_2 , звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 06 лютого 2019 року №25 ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 4).
Також встановлено, що з 03 березня 1995 року позивач знаходився на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з протоколу №6 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2008 року (а.с. 17).
За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу та членам його сім'ї виділено, як службову, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7).
05 червня 2013 року позивач отримав ордер №1247 на вселення в дану квартиру (а.с. 8).
Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 ОСОБА_3 житлом не забезпечувався, що підтверджується копією довідки від 03 квітня 2019 року №59, виданої начальником квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (а.с. 9).
Згідно витягу з протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №11 від 24 жовтня 2019 року, комісія вирішила залишити на квартирному обліку підполковника запасу ОСОБА_3 зі складом сім'ї чотири особи, який перебуває на квартирному обліку з 03 березня 1995 року - загальна, у зв'язку зі звільненням в запас за станом здоров'я та зарахувати на позачергове забезпечення житлом, який потребує поліпшення житлових умов, як особа з інвалідністю 3 групи з числа учасників бойових дій з 24 жовтня 2019 року по 01 лютого 2021 року (а.с. 12).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 жовтня 2019 року №142ад на підставі протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 24 жовтня 2019 року №11 затверджено рішення житлової комісії (а.с. 13).
Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2020 року №6 визнано протокол №11 від 24 жовтня 2019 року про зарахування на позачергове забезпечення житлом ОСОБА_3 разом з членами сім'ї недійсним (а.с. 16).
Дане рішення житлової комісії було обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 втратив право перебування на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до нового місця проходження військової служби - у військову частину НОМЕР_2 в с. Батячі Кам'янка-Бузького району. Також ОСОБА_3 був забезпечений постійним житлом від Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2020 року №96ад наказ від 24 жовтня 2019 року №142ад визнано недійсним та знято ОСОБА_3 разом з членами сім'ї із квартирного обліку (а.с. 18).
Відповідно до частини 1 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
За змістом статті 34 ЖК Української РСР такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством. Облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання (стаття 37 ЖК Української РСР).
Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах після звільнення та членів їх сімей визначено Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 22 Порядку облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Згідно з пунктом 24 Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини. У рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Пунктом 26 Порядку визначено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737, що була чинною на момент переміщення позивача для подальшого проходження служби у військову частину НОМЕР_2 , військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей зі збереженням часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання жилого приміщення.
При цьому перший примірник облікової справи (додаток 7) разом з першим примірником Картки обліку (додаток 8) направляються командиром військової частини до нового місця служби військовослужбовця разом з особовою справою, а в разі звільнення військовослужбовця з військової служби та розформування військової частини - до військового комісаріату.
Другий примірник облікової справи (додаток 7) та другий примірник Картки обліку видаються військовослужбовцю під час отримання ним довідки (додаток 3) про перебування на квартирному обліку за попереднім (останнім) місцем проходження служби та зняття з обліку, виданої командиром військової частини та відповідної КЕВ (КЕЧ) району, яка скріплюється печаткою КЕВ (КЕЧ) району, та довідки (додаток 4) про здачу жилого приміщення.
У разі переведення військовослужбовця, який перебуває на обліку, до нового місця проходження військової служби або звільнення його з військової служби командир військової частини зобов'язаний надати до КЕВ (КЕЧ) району витяг з наказу про переміщення або звільнення військовослужбовця протягом 10 днів з дня видачі цього наказу.
За змістом пункту 17 розділу VІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року №380, у разі переміщення військовослужбовця, який перебуває на обліку, по військовій службі до іншої військової частини житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) на підставі наказу про переміщення до нового місця служби на найближчому засіданні, але не пізніше місяця з дати виключення зі списків особового складу військової частини приймає рішення щодо виключення з обліку у військовій частині та направляє за встановленим порядком відповідну особову справу військовослужбовця до нового місця його служби.
Таким чином, саме на командування військової частини покладено обов'язок забезпечення належного оформлення подальшого квартирного обліку військовослужбовця, який переміщується до нового місця служби з метою унеможливлення порушення житлових прав військовослужбовця.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом в постанові від 18 березня 2019 року у справі № 285/3566/17, провадження № 61-12216св18.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 про те, що в першу чергу сам ОСОБА_3 мав звернутися до командування нової військової частини із зарахуванням його на квартирний облік, однак жодної ініціативи у вигляді написання рапорту з відповідним змістом протягом всього часу проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 від ОСОБА_3 до командира вищого рівня не надходило.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Встановлено, що ОСОБА_3 разом з сім'єю на момент звільнення з військової служби був зарахований на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, при військовій частині НОМЕР_1 та не був знятий з нього.
Переміщення позивача по військовій службі зумовлювало обов'язок командира військової частини НОМЕР_1 надіслати облікову справу позивача командиру військової частини за новим місцем служби. Невиконання такого обов'язку відповідачем позбавило позивача права на поліпшення житлових умов після звільнення в запас з урахуванням його вислуги у Збройних Силах України понад 20 років.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 березня 2019 року у справі № 676/1650/16-ц, провадження № 61-46589св18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем житлових прав позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Посилання апелянта на положення пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081, та положення пункту 3.15 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737, є безпідставними, оскільки в даному випадку спірні правовідносини виникли з приводу зняття позивача та членів його сім'ї з квартирного обліку, а не з приводу проживання чи звільнення позивачем та членами його сім'ї займаного ними службового житлового приміщення у зв'язку з переміщенням по службі.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 уже був забезпечений постійним житлом від Міністерства оборони України, а саме двокімнатною квартирою по АДРЕСА_2 , були предметом дослідження суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що є поза компетенцією апеляційного суду.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
З огляду на викладене та з урахуванням положень частини 1 статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1-4 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Перед судовими дебатами представник позивача Стецюк С.С. просила вирішити питання про стягнення судових витрат, які ОСОБА_3 поніс у зв'язку з розглядом справи в апеляційному суді та надала суду підтверджуючі документи: додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 27 грудня 2019 року, акт приймання виконаних робіт від 15 лютого 2021 року (додаток №2 до договору про правничу допомогу від 27 грудня 2019 р.) та квитанцію №0.0.1996810517.1 від 29 січня 2021 року.
Відповідно до умов пункту 1 договору про правничу допомогу від 27 грудня 2019 року (а.с. 35), укладеного між замовником ОСОБА_3 та виконавцем - адвокатом Стецюк С.С., замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу та здійснювати представництво в суді в обсязі та на умовах, передбачених даним договором без обмеження повноважень.
В п. 5 договору сторони зобов'язались підписати акт виконаних робіт (наданих послуг) не пізніше 10 числа наступного місяця після повного виконання договору.
Пунктом 6 договору сторони погодили, що за виконання робіт, визначених в даному договорі замовник сплачує виконавцю грошову суму в розмірі, визначеному актом приймання виконаних робіт, не пізніше 10 днів після підписання цього акту.
Згідно п. 7 договору за надання правничої допомоги замовник сплачує виконавцю гонорар в розмірі, зазначеному в додатку №1 до цього договору.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1 дана додаткова угода визначає вартість оплати юридичних послуг (гонорару) виконавця.
З акту приймання виконаних робіт від 15 лютого 2021 року вбачається, що відповідно до умов договору про правничу допомогу від 27 грудня 2019 року адвокат Стецюк С.С. 29 січня 2021 року витратила 2 год. на підготовку відзиву на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 жовтня 2020 року по справі №344/8456/20 та 16 лютого 2021 року витратила 1 годину на участь в судовому засіданні апеляційного суду по справі №344/8456/20. Згідно вказаного акту приймання виконаних робіт послуги за актом підлягають оплаті в сумі 3 000 грн.
Вказана сума сплачена адвокату Стасишиним О.Б., що підтверджується квитанцією №0.0.1996810517.1 від 29 січня 2021 року.
Разом з тим, з урахуванням того, що додаткова угода не містить надання такої послуги, як підготовка відзиву на апеляційну скаргу та не визначено її вартості, колегія суддів вважає, що стягненню з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 підлягають судові витрати за участь адвоката Стецюк С.С. в судовому засіданні апеляційного суду 16 лютого 2021 року в розмірі 1 000 грн.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 19 жовтня 2020 року - без змін.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 1000 гривень витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Л.В. Василишин
І.О. Максюта
Повний текст постанови складено 16 лютого 2021 року