36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
16.02.2021 Справа № 917/1988/20
за позовною заявою Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», вул. Пилипа Орлика, 40-а, м. Полтава, 36020
до Комунального підприємства «Миргородводоканал» Миргородської міської ради, вул. Шишацька, 82, м. Миргород, Полтавська область, 37604
про стягнення 1 143 922,14 грн., Суддя Пушко І.І.
Секретар судового засідання Дерій Ю.В.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися.
Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 1 143 922,14 грн. боргу за договором позики б/н від 29.10.2019, з яких: 1 022 409,32 грн. основного боргу; 66596,28 грн. - пеня; 18604,51 - 3% річних; 36312,03 грн. - інфляційні витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем договірних зобов'язань, а саме не повернення позичальником у визначені договором строки суми позики, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості.
Ухвалою від 28.12.2020 (а.с. 32-33) суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження із повідомленням сторін про дату і час проведення підготовчого засідання. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання цієї ухвали, та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
Ухвалою від 28.01.2021 (а.с. 62-63) суд прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.02.2021.
Позивач підтримує позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення від 27.01.2021 (а.с. 47-48).
Відповідач у відзиві на позов (а.с. 36) та в заяві про уточнення до відзиву на позов (а.с. 56) з розміром основного боргу (1 022 409,32 грн.) погоджується, в частині стягнення 3% річних на суму 18604,51 грн. та 25 701,64 грн. інфляційних втрат також погоджується. В частині стягнення пені просить суд відмовити, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» № 691-ІХ від 16.06.2020.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином. Від позивача надійшла заява від 16.02.2021 про розгляд справи по суті за відсутності його представника.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
29.10.2019 між сторонами по справі був укладений договір позики (далі - Договір, а.с. 10-12).
Згідно з умовами цього Договору (п. 1.1) позикодавець (позивач) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується надати позичальнику (відповідачу) грошові кошти в розмірі визначеному цим Договором, а останній зобов'язується прийняти позику і повернути її позикодавцеві у визначений цим договором строк.
Сума позики за цим Договором становить 3 500 000,00 грн.(п. 2.1. Договору).
Остаточною датою повернення позики є « 01» травня 2020 (п. 3.2. Договору).
Строк, вказаний у п. 3.2. цього Договору, може бути продовжений за згодою сторін (п. 3.3. Договору).
Позика надається у безготівковому порядку шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника (п.4.2. Договору).
Позика вважається наданою позикодавцем позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунка позикодавця в банківській установі, що його обслуговує (п. 4.3. Договору).
При порушенні позичальником строку повернення позики вказаного в п. 4.4. цього Договору він повинен сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення повернення позики (п. 5.4. Договору).
Цей договір набуває чинності з моменту надання позики позичальнику і є дійсним до моменту його остаточного виконання. У разі виконання сторонами дій вказаних у п. 3.3. цього Договору, строк дії Договору продовжується на відповідний строк (п. 6.1. Договору).
Платіжне доручення № 16559 від 31.10.2019 (а.с. 13) свідчить, що позивачем перераховано на рахунок відповідача 3 436 599,06 грн., в платіжному дорученні підставою платежу вказано: «надання позики згідно договору позики від 29.10.2019 без тендера, без ПДВ». В графі «проведено банком» зазначено 15.12.2020.
Акт звірки взаємних розрахунків між КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» та ОКВПВКГ «Миргородводоканал» за період з 01.11.2019-31.12.2019 також засвідчує перерахування позивачем та отримання відповідачем 3436599,06 грн. та наявності заборгованості відповідача станом на 31.12.2019 на вказану суму.
Отримання від позивача коштів у розмірі 3 436 599,06 грн. відповідачем не заперечується.
Отже, взяті на себе зобов'язання за Договором в частині надання коштів позивач виконав належним чином.
Факт часткового повернення позики на загальну суму 2414189,74 грн., підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з особового рахунку КП ПОР «Полтававодоканал» від 03.01.2020 (а.с. 14-15), а саме: відповідачем перераховано 03.01.2020 2 413 990,74 грн. та 199,00 грн. згідно Договору позики.
Отже, відповідач повернув всього 2414189,74 грн., і станом на момент розгляду справи в суді основна заборгованість за Договором позики від 29.10.2019 становить 1 022 409,32 грн.
Доказів повернення вказаної суми позивачу відповідачем не надано.
Зазначена сума заборгованості визнається відповідачем у відзиві на позов (а.с. 36) та заяві про уточнення до відзиву на позов (а.с. 56).
Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
П. 3.2., 4.4. Договору сторони узгодили, що строк, на який надається позика, встановлюється до 01.05.2020. За змістом п. 3.3. Договору вказаний строк може бути продовжений за погодженням сторін. У п. 6.1. Договору зазначено, що він набирає чинності з моменту надання позики позичальнику і є дійсним до моменту його остаточного виконання. У разі виконання сторонами дій вказаних у п. 3.3. цього Договору, строк дії Договору продовжується на відповідний строк.
Матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами нового строку повернення позики, таким чином, згідно ч. 2 ст. 252 ЦК України з 02.05.2020 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір від 29.10.2019 є договором позики, тому, спір підлягає вирішенню у відповідності до вимог параграфу 1 (Позика) глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Докази визнання Договору позики від 01.05.2020 недійсним в судовому порядку в матеріалах справи відсутні.
За ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Взяті на себе договірні зобов'язання щодо повернення коштів у визначені строки відповідач належним чином не виконав, станом на момент звернення з позовом до суду основний борг становить 1 022 409,32 грн.
У зв'язку з цим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 1 002 409,32 грн. підлягають задоволенню. При цьому суд приймає до уваги, що позика була надана позивачем у неповному обсязі, зокрема, замість 3 500 000,00 грн., передбачених договором, на рахунок відповідача було надано 3 436 599,06 грн. Проте, на думку суду, отримавши грошові кошти в меншій сумі, ніж передбачалось договором, відповідач погодився з такими розміром позики і вимог щодо виконання умов договору у повному обсязі до позивача не заявляв.
Щодо нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з нормами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
З огляду на те, що відповідач не повернувши всю суму позики в обумовлений Договором строк, чим порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Згідно п. 5.4. Договору при порушенні позичальником строку повернення позики вказаного в п. 4.4. цього Договору він повинен сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення повернення позики.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 66596,28 грн. пені за період з 02.05.2020 по 02.11.2020.
Враховуючи умови Договору (п. 3.2 Договору), відповідач мав повернути борг до 01.05.2020 включно, тому строк повернення позики є простроченим з 02.05.2020. Виходячи з припису ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня нараховується за шість місяців прострочення виконання зобов'язання, починаючи з першого дня такого прострочення.
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично вірним, однак позов в частині вимог про стягнення з відповідача пені не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно Закону України від 16.06.2020 «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Отже, положеннями вказаного закону охоплені правовідносини у сфері кредитування (позики).
В силу норм ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020.
Відтак, починаючи з 12.03.2020 позичальники звільняються від відповідальності щодо сплати неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, на період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, окремим законом звільнено позичальників від сплати пені за прострочення зобов'язання за договором позики. Тому суд погоджується з доводами відповідача про відмову в задоволенні пені з посиланням на вказаний закон.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені суд відмовляє.
Згідно ст. 1050. ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат є особливим видом відповідальності, яка передбачена не договором, що укладається на розсуд сторін, а законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
Таким чином, за змістом наведеної норми нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, що належать до сплати кредиторові.
Позивачем нараховано суми сплати 3% річних та інфляційних за прострочення грошового зобов'язання. Їх розміри, відповідно, становлять 18 604,51 грн. 3% річних за період з 02.05.2020 по 09.12.2020 та 36312,03 грн. інфляційні втрати за період з 02.05.2020 по 09.12.2020.
Стосовно здійсненого позивачем розрахунку інфляційних витрат суд зазначає наступне.
Згідно позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 20.11.2020 по справі № 910/13071/19, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
У грудні 2020 прострочення відповідача тривало з 01-го по 9-й день календарного місяця грудня, тобто 9 календарних днів. Отже, за період з 01 по 09 грудня 2020 року прострочення склало менше півмісяця, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Таким чином, при розрахунку суми інфляційних втрат позивачу належало виходити із періоду прострочення відповідача по 30.11.2020 включно, без урахування грудня 2020 (у позивача розрахунок інфляції по 09.12.2020).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Відповідний правовий висновок викладений постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, від 25.08.2020 по справі № 924/534/19.
За розрахунком позивача, в тих місяцях де була дефляція він рахував нуль, а не від'ємне значення, що і призвело до помилки в розрахунку та завищення суми інфляційних втрат за період прострочки відповідача.
Судом здійснено власний розрахунок, згідно якого нарахування 3% річних є правомірним на загальну суму 18604,50 грн. за період з 02.05.2020 по 09.12.2020, а нарахування інфляційних втрат є правомірним на загальну суму 25701,64 грн. за період з 02.05.2020 по 09.12.2020. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині вимоги про стягнення 3% річних та інфляції відхиляються за їх безпідставністю.
Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи «Ліга. Закон».
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов в частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відхилено судом в зв'язку з безпідставністю, витрати зі сплати судового збору в розмірі 16000,73 покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.
Одночасно суд звертає увагу позивача, що питання про повернення надлишково сплачених 145,98 грн. судового збору при подачі позовної заяви (в результаті прийняття судом заяви позивача про зменшення позовних вимог і в зв'язку з цим нової ціни позову) буде вирішено судом після звернення позивача з відповідним клопотанням, в порядку приписів п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст.129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Миргородводоканал» Миргородської міської ради, (вул. Шишацька, 82, м. Миргород, Полтавська область, 37604, код ЄДРПОУ 03362560) на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», (вул. Пилипа Орлика, 40-а, м. Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 03361661) - 1 022 409,32 грн. основного боргу; 18604,50 грн. - 3% річних; 25701,64 грн. - інфляційних втрат; 16000,73 - грн. - витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
4. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
Суддя Пушко І.І.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.