36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
10.02.2021 Справа № 917/1755/20
За позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", вул. І.Приходька, 139, м. Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення 1 867 434,03 грн. заборгованості
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Отюгова О.І.
Представники сторін:
від позивача: Верхацький І.В.
від відповідача: не з'явився
Обставини справи: 06.11.2020 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" про стягнення 1 867 434,03 грн. заборгованості.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно здійснював розрахунки за природний газ, отриманий за договором.
Суд ухвалою від 09.11.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1755/20 у порядку загального позовного провадження.
20.11.2020 року на адресу господарського суду Полтавської області від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів по справі №917/1755/20.
Ухвалою від 23.11.2020 року суд задовольнив клопотання представника позивача Верхацького І. В. про участь у судовому засіданні господарського суду Полтавської області 03.12.2020 р. о 11:00 год. по справі № 917/1677/20 у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
30.11.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (том справи 2, арк. справи 96-102). В поданому відзиві відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідач є теплогенеруючою організацією, на виконання постанови Кабінету Міністрів № 217 від 18.06.2014р. «Про порядок затвердження розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання коштів для проведення розрахунків із спеціальним режимом використання» відкрив поточні рахунки із спеціальним режимом використання категоріям споживачів, в тому числі і для бюджетних організацій та уклав договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді з теплопостачальною організацією, а саме з КП «Теплоенерго».
Відповідно до Постанови № 217 усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та /або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті відповідачем у відповідному банку. Уповноважений банк, в свою чергу здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, що відкриті КП «Теплоенерго» та відповідачем згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, надходять як плата за теплову енергію та/ або комунальні послуги з централізованого опалення, тощо, що затверджуються Комісією НКРЕКП кожного місяця, у даному реєстрі передбачено чіткий % (алгоритм) розчеплення коштів, які надходять від споживачів, в тому числі від бюджетних установ/організацій теплової енергії. Держава, шляхом запровадження спеціалізованих нормативних актів, виконання яких поклала на свої інститути влади, запровадила новий механізм взаєморозрахунків між відповідачем та позивачем, чим внесла в господарські правовідносини відповідача та позивача, елементи адміністративного та бюджетного права.
Отже, причиною виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за поставку природного газу є несвоєчасна оплата з боку теплопостачальної організації, а саме КП "Теплоенерго" та бюджетними установами, організаціями, які несвоєчасно розраховуються безпосередньо з КП "Теплоенерго". Відповідач не може впливати на порядок розрахунків по рахункам із спеціальним режимом використання, оскільки такий здійснюється уповноваженими банками згідно реєстру нормативів встановлених НКРЕКП та Державою.
Крім того, відповідач у відзиві просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90 %.
В судовому засіданні 03.12.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 12.01.2021 року.
14.12.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позов (том справи 2, арк. справи 111-120).
12.01.2021 року позивач надіслав суду клопотання :
- вх. № 151 про приєднання до матеріалів справи копію довіреності представника позивача та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;
- вх. № 187 про розгляд справи без участі його представника та закриття підготовчого провадження.
Ухвалою від 12.01.2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.02.2021 р.
В судовому засіданні 03.02.2021 суд оголосив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні при розгляді справи по суті до 10.02.2021 року. Про наступну дату судового засідання відповідач був повідомлений під розписку.
10.02.2021 року від відповідача до суду надійшов лист, в якому відповідач повідомив суду про часткову сплату основного боргу в сумі 1 224 688,45 грн. До листа відповідачем додані копії виписок по рахункам.
В судове засідання 10.02.2021 року відповідач не з'явився, про місце, дату і час його проведення був повідомлений належним чином, розписка від 03.02.2021 року в матеріалах справи (т.2, арк.с. 147).
10.02.2021 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку поганими погодними умовами і не можливістю прибуття представника відповідача у судове засідання.
Суд відмовляє у задоволенні заяви про відкладення судового засідання враховуючи наступне.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження неможливості забезпечити участь свого представника в судовому засіданні та неможливості участі у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Також суд приймає до уваги той факт, що строки розгляду справи встановленні чинним ГПК України закінчилися, суд неодноразово відкладав судові засідання, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для задоволення клопотання та відкладення розгляду справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних).
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника відповідача про відкладення розгляду даної справи та вважає можливим розглянути справу у відсутності представників за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
В судовому засіданні 10.02.2021 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз'яснив порядок набрання рішенням чинності, порядок і строки його оскарження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
11.10.2018 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Крюківський вагонобудівний завод» (споживач, відповідач) укладено договір №4318/084047/з/5382/18-БО-23 постачання природного газу (далі - договір, т.1, арк. с. 28-37).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 Договору).
- природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п.1.2. Договору);
- право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання - передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ (п.3.1. Договору);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання -передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному періоді постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.7. Договору);
- оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору);
- у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розрахунку від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2 Договору);
- строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років ( п. 10.3. Договору ).
Додатковими угодами № 1 від 26.10.2018р., № 2 від 29.10.2018р. до Договору сторони встановлювали обсяг природного газу, що постачається ( т.1, арк.с.38-39).
В Додатковій угоді № 3 від 13.11.2018р. до Договору внесли зміни в п.6 Договору щодо порядку та умов проведення розрахунків, зазначивши таке:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, вставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання (т.1, арк. с.40-41).
В Додатковій угоді № 4 від 06.12.2018р. до Договору сторони виклали розділи 1-12 Договору в наступній редакції:
- п. 1.1. Договору - постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
- п. 1.2. Договору - природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
- п. 3.8. Договору - приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
- п. 5.1. Договору - остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
- п. 5.3. Договору - оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений і постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання. Кошти, які надійшли від споживача на рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий установі уповноважених банків, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
- п.7.2. Договору - у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1 цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахунку від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
- п.9.3. Договору - строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (т.1, арк. с. 42-50).
В Додаткових угодах № 5 від 19.03.2019р., № 6 від 20.03.2019р. до Договору сторони встановлювали строки застосування пунктів Договору та визначили об'єми постачання природного газу (т.1, арк. с.51-52).
В Додатковій угоді № 7 від 29.03.2019р. до Договору сторони внесли зміни щодо назви постачальника - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (т.1, арк. с.53).
В Додаткових угодах № 8 від 22.04.2019р., № 9 від 24.04.2019р. до Договору сторони узгодили об'єми постачання природного газу (т.1, арк. с.54-56).
В Додатковій угоді № 10 від 24.05.2019р. до Договору зазначено, що сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років; а також встановлено строк дії Договору в частині постачання газу - до 30.09.2019р. включно (т.1, арк. с.57-59).
В Додаткових угодах № 11 від 29.05.2019р., № 12 від 25.06.2019р., № 13 від 25.07.2019р., № 14 від 29.08.2019р., № 15 від 30.08.2019р., № 16 від 12.09.2019р., № 17 від 27.09.2019р. до Договору сторони узгодили об'єми постачання та якісні показники природного газу (т.1, арк. с.60-67).
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3 916 339,38 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін ( т.1, арк. с. 69-74).
За даними позивача в порушення умов Договору відповідачем проведено не повну та з порушенням строків оплату вартості спожитого газу. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 517 312,74 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 867 434,03 грн. заборгованості, у тому числі:1 517 312,74 грн. основного боргу, 203 699,23 грн. пені, 81 203,79 грн. 3% річних та 65 218,27 грн. інфляційних.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : оригінал розрахунку основної заборгованості, суми неустойки, трьох процентів річних та інфляційних; належним чином завірена копія договору №4318/084047/з/5382/18-БО-23 постачання природного газу та додаткових угод до нього; належним чином завірені копії актів приймання-передачі природного газу; сальдо по підприємству; оригінал довідки по операціях за договором №4318/084047/з/5382/18-БО-23; банківські виписки; постанова КМУ №226 від 06.03.209 року; витяг зі статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару (природного газу). Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив отриманий природний газ з порушенням строків встановлених Договором та не у повному обсязі, заборгованість останнього складає 1 867 434,03 грн.
Під час розгляду даної справи, відповідачем сплачено 1 224 688,45 грн. заборгованості за договором, що підтверджується виписками по рахунку, а тому в частині позовних вимог щодо стягнення 1224 688,45 грн. основного боргу між сторонами відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині вимог відповідно до п. 2 ст. 231 ГПК України.
Позовні вимоги в частині стягнення 292 624, 29 грн. основного боргу, є правомірними, обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору (5.1. Договору в редакції додаткової угоди) він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2 Договору та п. 7.2. Договору в редакції додаткової угоди №4 від 06.12.2018 року).
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 203 699,23 грн. пені (з урахуванням моменту виникнення зобов'язання з оплати природного газу по кожному окремому акту та проведених відповідачем проплат), суд дійшов висновку, що заявлений розмір пені відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (розрахунок суми пені здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 65 218,27грн. інфляційних втрат та 81 203,79 грн. трьох процентів річних (з урахуванням моменту виникнення зобов'язання з оплати природного газу по кожному окремому акту та проведених відповідачем проплат), суд визнає його вірним та приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє з наступних підстав.
В постанові Об'єднаної палати Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 року в справі № 903/918/19 зазначено, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів, та зауважує, що положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санній до 90% на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.
В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що сума штрафних санкцій є надмірно великою для підприємства відповідача. Відповідач вказує на те, що за звітний період 2018 року відповідач погіршив свій фінансовий стан, відбулося значне зменшення надходжень коштів, відсутність достатніх замовлень потенційних покупців на продукцію, скорочення чисельності персоналу. Крім того, відповідач мав відсутність впливу на надходження та розподіл грошових коштів, встановлених Державою. В підтвердження вище викладеного відповідачем не надано суду жодних доказів.
Натомість згідно з ч. 1, 4 ст. 13 цього Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Водночас, згідно з частиною 4 статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, із невчиненням нею процесуальних дій.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Суд встановив, що заявлена до стягнення сума пені не є завеликою, відповідач не надав жодних доказів в підтвердження неможливості сплати вказаної суми пені чи доказів, що свідчать про його тяжке фінансове становище.
З огляду на викладене, клопотання відповідача про зменшення пені не задовольняється судом.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 292 624,29 грн. основної заборгованості, 203 699,23 грн. пені, 81 203,79 грн. 3% річних та 65 218,27 інфляційних підтверджені документально та нормами матеріального права а тому підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Судові витрати в частині суми основного боргу 1 224 688,45 грн., по якій судом закрито провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України, суд зазначає наступне.
В постанові Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 року в справі № 903/181/19 зазначено, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
У зазначеній нормі ГПК йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що сума судового збору в частині заборгованості (1 224 688,45 грн.), по якій закрито провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України після надходження від позивача відповідного клопотання.
Керуючись статтями 129, 231,232-233,237-238,240 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", вул. І.Приходька, 139, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 05763814) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) 292 624,29 грн. основного боргу, 203 699,23 грн. пені, 81 203,79 грн. 3% річних, 65218,27 грн. інфляційних та 9 641,18 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В частині стягнення 1 224 688,45 грн. закрити провадження.
Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.
Повне рішення складено 16.02.2021 року
Суддя Тимощенко О.М.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).