ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2021Справа № 910/19191/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «С-СКМ»
про стягнення 24 400,42 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 24 400,42 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що на підставі виставлених відповідачем рахунків Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» оплату вартості погодженого між сторонами товару на загальну суму 35 862,90 грн. Оскільки відповідач у повному обсязі означений товар не поставив, а також не повернув позивачу суму попередньої оплати цього товару в розмірі 24 400,42 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» вирішило звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних обов'язків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі № 910/19191/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 09.12.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/19191/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з відповідним трек-номером 0105477041996 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13, офіс 4.
Вказане відправлення було отримане уповноваженою особою відповідача 17.12.2020 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про його вручення.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що у лютому 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» (постачальник) було досягнуто домовленості щодо поставки товару (кабелів та розподільчих коробок).
На виконання означених домовленостей Товариством з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» було виставлено позивачу відповідні рахунки на оплату: рахунок № 26 від 25.02.2020 року на суму 34 529,70 грн. та рахунок № 27 від 25.02.2020 року на суму 1 333,20 грн.
28.02.2020 року вказані рахунки у повному обсязі були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 80 від 28.02.2020 року на суму 34 529,70 грн. та № 81 від 28.02.2020 року на суму 1 333,20 грн. з відповідними призначеннями платежів. Належним чином засвідчені копії цих платіжних документів наявні у матеріалах справи.
Разом із тим, 02.03.2020 року відповідач здійснив на користь позивача поставку товару (кабелів) загальною вартістю 11 462,48 грн., що підтверджується копією видаткової накладної від 02.03.2020 року № 2, в якій міститься посилання на укладений між сторонами основний договір, а також замовлення покупця № 2 від 25.02.2020 року.
Проте, за твердженням позивача, решту погодженого сторонами товару вартістю 24 400,42 грн. відповідач Товариству з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» не поставив.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, позивач вказував на те, що він звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» із претензією № 3 від 26.03.2020 року, в якій просив відповідача у найкоротший термін, але не пізніше 20 днів з дня отримання претензії, повернути кошти за недопоставлений товар. Проте Товариством з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» вказана претензія була проігнорована, решта товару не поставлена, грошові кошти в сумі 24 400,42 грн. позивачу не повернуті.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару у повному обсязі, а передоплату за вказаний товар у сумі 24 400,42 грн. добровільно позивачу не повернув, останній вирішив звернутися до суду із даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунків № 26 від 25.02.2020 року та № 27 від 25.02.2020 року, а також оплати вказаних рахунків позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» вказувало, що на виконання укладеного сторонами у спрощений спосіб договору позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в якості передоплати за товар, однак товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 24 400,42 грн. позивач не отримав.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів в розмірі 24 400,42 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Водночас статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Проте, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат чи строків поставки товару, зазначеного у рахунках № 26 від 25.02.2020 року та № 27 від 25.02.2020 року.
Відтак, матеріали справи свідчать про те, що сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв'язку з чим суд вважає, що така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного сторонами суду не подано.
Проте позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад продавця за отриманням цього товару.
Разом із тим, у матеріалах справи наявна лише адресована відповідачу претензія позивача № 3 від 26.03.2020 року, в якій останній просив Товариство з обмеженою відповідальністю «С-СКМ» у найкоротший термін, але не пізніше 20 днів з дня отримання претензії, повернути кошти за недопоставлений товар.
Однак у наведеній претензії відсутні вимоги позивача про поставку товару на спірну суму грошових коштів (із зазначенням, зокрема, строку та місця такої поставки).
Більше того, у матеріалах справи взагалі відсутні докази, які підтверджують факт направлення цієї претензії відповідачу, а також її отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «С-СКМ».
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов'язку передати товар на суму попередньої оплати у розмірі 24 400,42 грн. на момент звернення позивача до суду з даним позовом не настав.
Крім того, статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов'язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов'язками.
Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження сторонами обов'язку продавця (відповідача) доставити товар позивачеві.
Крім того, в матеріалах справи відсутні й документи, що свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання цього товару, зокрема докази того, що позивач, як зобов'язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей. Так, позивачем не надано, зокрема, належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, але відповідачем було відмовлено у передачі товару.
Відтак, позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Строй» права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.
Слід також зазначити, що у наявній в матеріалах справи копії видаткової накладної від 02.03.2020 року № 2 міститься посилання на укладений між сторонами основний договір, а також замовлення покупця № 2 від 25.02.2020 року. Проте доказів здійснення такого замовлення із зазначенням конкретних кількісних та якісних показників замовленого товару чи посилання на відповідний виставлений відповідачем рахунок на оплату позивачем до матеріалів справи долучено не було
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов'язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару, зокрема, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов'язань, що склалися між сторонами.
За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення), зважаючи на те, що поставка відповідно до наявних у матеріалах справи рахунків здійснюється самовивозом, і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 24 400,42 грн. є передчасними та не доведеними належним чином.
Згідно із частинами 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання зі своєчасної поставки товару позивачу, що є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України в частині повернення сплачених грошових коштів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 24 400,42 грн. у зв'язку з його передчасністю.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню останньому не підлягають.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 16.02.2021 року.
Суддя В.С. Ломака