ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.02.2021Справа № 910/19393/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"
про стягнення 262 711, 29 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 262 711, 29 грн., з яких: 240 044, 64 грн. - основного боргу, 15 549, 73 грн - пені, 3 675, 44 грн. - 3 % річних та 3 441, 48 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 02.5-14/2-144 про надання телекомунікаційних послуг від 01.01.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема повідомлено, що відповідач протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
28.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" надійшла заява про продовження процесуального строку, в якій відповідач просить суд продовжити процесуальний строк для подання відзиву на позов на один місяць, тобто до 01.02.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020 у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву - відмовлено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, м. Київ, вул. Лисенка, 4.
З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 18.12.2020 ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
01.01.2020 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - аеропорт) та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - абонент) укладено договір № 02.5-14/2-144 про надання телекомунікаційних послуг, умовами якого передбачено, що аеропорт надає, а абонент отримує та оплачує телекомунікаційні послуги, що перелічені в п. 4.1. договору, далі - послуги.
Відповідно до п. 3.4.2. договору, абонент зобов'язаний виконувати умови договору, своєчасно оплачувати отримані послуги в розмірах і строки, встановлені договором.
Згідно п. 4.5. договору, аеропорт щомісячно виставляє абоненту рахунок-фактуру за надані послуги за розрахунковий період та складає акт приймання-здачі виконаних послуг. Розрахунковий період починається з першого календарного дня місяця та закінчується останнім календарним днем того ж місяця. Якщо перший/останній розрахунковий період надання послуг не збігається з повним календарним місяцем або в звітний календарний місяць відбулося припинення деяких послуг (дата припинення фіксується в акті виконаних робіт), то в такому випадку оплата нараховується пропорційно кількості днів користування послугами.
Пунктом 4.6. договору визначено, що абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт. Абонент несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту, датою отримання рахунку та акту вважається 15 число, незалежно від дати їх фактичного отримання. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт абонент зобов'язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти календарних днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти календарних днів акт не буде повернутий аеропорту та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт підписується керівниками сторін або призначеними ними уповноваженими особами за умови надання іншій стороні копії документу про надання таких повноважень.
За умовами п. 4.9. договору, стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені за кожну добу затримки від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Пеня нараховується до моменту повного погашення абонентом заборгованості за договором.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору № 02.5-14/2-144 від 01.01.2020, за період лютий-вересень 2020 позивачем були надані телекомунікаційні послуги на загальну суму 320 037, 36 грн, на оплату яких позивачем було виставлено рахунки-фактури № 90/127 від 29.02.2020, № 90/207 від 31.03.2020, № 90/336 від 30.04.2020, № 90/365 від 31.05.2020, № 90/453 від 30.06.2020, № 90/533 від 31.07.2020, № 90/607 від 31.08.2020, № 90/656 від 31.08.2020, № 90/690 від 30.09.2020 разом з актами приймання-здачі від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.05.2020, від 30.06.2020, від 31.07.2020, від 31.08.2020 (2 шт.) та від 30.09.2020.
З матеріалів справи вбачається, що рахунки-фактури № 90/127 від 29.02.2020, № 90/207 від 31.03.2020, № 90/336 від 30.04.2020 та акти приймання-здачі від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020 були надіслані відповідачу засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відтиском календарного штемпеля поштового відділення.
При цьому, рахунки-фактури № 90/365 від 31.05.2020, № 90/453 від 30.06.2020, № 90/533 від 31.07.2020, № 90/607 від 31.08.2020, № 90/656 від 31.08.2020, № 90/690 від 30.09.2020 та акти приймання-здачі від 31.05.2020, від 30.06.2020, від 31.07.2020, від 31.08.2020 (2 шт.) та від 30.09.2020 отримані відповідачем самостійно в бухгалтерії позивача відповідно до п. 4.6. договору, що вбачається з реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів.
Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги розрахувався частково у сумі 79 992, 72 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не підписав акти приймання-здачі від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.05.2020, від 30.06.2020, від 31.07.2020, від 31.08.2020 (2 шт.) та від 30.09.2020, вмотивовану відмову від їх підписання не надав, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість на загальну суму 240 044, 64 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 35-28/5-204 від 09.10.2020, в якій позивач просив відповідача у місячний строк з дня одержання претензії сплатити заборгованість за надані послуги згідно договору № 02.5-14/2-144 від 01.01.2020, яка отримана відповідачем 15.10.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 240 044, 64 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 549, 73 грн - пені за період з 21.03.2020 по 24.11.2020, 3 675, 44 грн. - 3 % річних за період з 21.03.2020 по 24.11.2020 та 3 441, 48 грн. - інфляційних втрат за період з 21.03.2020 по 24.11.2020.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 02.5-14/2-144 від 01.01.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, за період лютий-вересень 2020 надав передбачені договором телекомунікаційні послуги, проте відповідач оплати наданих позивачем послуг не провів, доказів зворотного суду не надав, в порушення умов пункту 4.6. договору, надіслані акти не підписав, вмотивовану відмову від його підписання не надав.
Відповідно до п. 4.6. договору, абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт. Абонент несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту, датою отримання рахунку та акту вважається 15 число, незалежно від дати їх фактичного отримання. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт абонент зобов'язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти календарних днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти календарних днів акт не буде повернутий аеропорту та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт підписується керівниками сторін або призначеними ними уповноваженими особами за умови надання іншій стороні копії документу про надання таких повноважень.
Отже, непідписання замовником актів виконаних робіт у вказаний вище термін, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання замовником повного виконання виконавцем своїх зобов'язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими замовником без зауважень.
Судом встановлено, що позивачем було надіслано відповідачу рахунки-фактури № 90/127 від 29.02.2020, № 90/207 від 31.03.2020, № 90/336 від 30.04.2020 та акти приймання-здачі від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відтиском календарного штемпеля поштового відділення.
При цьому, рахунки-фактури № 90/365 від 31.05.2020, № 90/453 від 30.06.2020, № 90/533 від 31.07.2020, № 90/607 від 31.08.2020, № 90/656 від 31.08.2020, № 90/690 від 30.09.2020 та акти приймання-здачі від 31.05.2020, від 30.06.2020, від 31.07.2020, від 31.08.2020 (2 шт.) та від 30.09.2020 отримані відповідачем самостійно в бухгалтерії позивача відповідно до п. 4.6. договору, що вбачається з реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень п. 4.6. договору та ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що у даному випадку строк оплати наданих послуг не пов'язаний з фактом підписання чи непідписання відповідачем актів наданих послуг та отриманням рахунку, таким чином відповідач зобов'язаний був здійснити оплату телекомунікаційних послуг до 20 числа місяця, тобто починаючи з 21 числа місяця відбувалося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 02.5-14/2-144 про надання телекомунікаційних послуг від 01.01.2020 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 240 044, 64 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 549, 73 грн - пені за загальний період з 21.03.2020 по 24.11.2020, 3 675, 44 грн. - 3 % річних за період з 21.03.2020 по 24.11.2020 та 3 441, 48 грн. - інфляційних втрат за період з 21.03.2020 по 24.11.2020.
За умовами п. 4.9. договору, стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені за кожну добу затримки від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Пеня нараховується до моменту повного погашення абонентом заборгованості за договором.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та, відповідно, розміру нарахування пені, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості (17.11.2020) не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, тож за рахунком № 90/365 від 31.05.2020 та рахунком № 90/690 від 30.09.2020 нарахування пені здійснюється по 16.11.2020.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 15 523, 51 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за кожним рахунком окремо за періоди з 21.03.2020 по 24.11.2020, з 21.04.2020 по 24.11.2020, з 21.05.2020 по 24.11.2020, з 21.06.2020 по 16.11.2020, з 21.07.2020 по 24.11.2020, з 21.08.2020 по 24.11.2020, з 21.09.2020 по 24.11.2020, з 21.09.2020 по 24.11.2020, з 21.10.2020 по 16.11.2020, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 675, 44 грн. - 3 % річних за період з 21.03.2020 по 24.11.2020 та 3 441, 48 грн. - інфляційних втрат за період з 21.03.2020 по 24.11.2020, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та, відповідно, розміру нарахування 3 % річних, оскільки як зазначено судом вище день фактичної сплати суми заборгованості (17.11.2020) не включається в період часу, за який здійснюється нарахування, при цьому розмір інфляційних втрат вирахувано вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 3 668, 89 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за кожним рахунком окремо за періоди з 21.03.2020 по 24.11.2020, з 21.04.2020 по 24.11.2020, з 21.05.2020 по 24.11.2020, з 21.06.2020 по 16.11.2020, з 21.07.2020 по 24.11.2020, з 21.08.2020 по 24.11.2020, з 21.09.2020 по 24.11.2020, з 21.09.2020 по 24.11.2020, з 21.10.2020 по 16.11.2020 та сума інфляційних втрат у розмірі 3 441, 48 грн. за вказані періоди, а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.
Тож, позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (вул. Лисенка, буд. 4, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код - 14348681) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (вул. Бориспіль-7, с. Гора, Київська область, 08300, ідентифікаційний код - 20572069) 240 044 (двісті сорок тисяч сорок чотири) грн 64 коп. - заборгованості, 15 523 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять три) грн 51 коп. - пені, 3 668 (три тисячі шістсот шістдесят вісім) грн 89 коп. - 3 % річних, 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) грн 48 коп. - інфляційних втрат та 3 940 (три тисячі дев'ятсот сорок) грн. 18 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя С. О. Щербаков