ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2021Справа № 910/18900/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Козуба Юрія Григоровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіто-Україна"
про стягнення грошових коштів за Договором поставки № 80/19 від 27.02.2019 в розмірі 40 347,20 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Фізична особа-підприємець Козуб Юрій Григорович звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіто-Україна» про стягнення грошових коштів за Договором поставки № 80/19 від 27.02.2019 в розмірі 40 347,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 80/19 від 27.02.2019, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
14.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18900/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 16.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 30.12.2020 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 16.12.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27 лютого 2019 року між Фізичною особою-підприємцем Козубом Юрієм Григоровичем (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіто-Україна» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 80/19 (далі - Договір), за умовами якого постачальник передає, а покупець приймає для подальшого продажу продукти харчування, товари першої потреби, господарчі товари тощо, в подальшому по Договору - товар.
Ціна, кількість та асортимент товару вказується в накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору асортимент, кількість, ціна та строки поставки товару визначаються сторонами окремо, в кожному конкретному випадку та оформлюються замовленням покупця. Замовлення покупця може бути здійснено в усній або письмовій формі, в тому числі може бути здійснено і по факсу. У замовленні обов'язково вказується найменування, кількість та асортимент товару.
Згідно з п. 2.3 та п. 2.4 Договору доставка товару проводиться постачальником автомобільним транспортом або, за узгодженням сторін, шляхом само вивозу покупцем.
Завантаження товару проводиться силами та засобами постачальника, а розвантаження товару проводиться силами та засобами покупця.
У відповідності до п. 2.5 Договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості після підписання відповідних накладних на товар. Якщо за результатами прийняття товару, його якість не відповідає стандартам, технічним умовам чи іншій документації, то покупець вправі відмовитись від прийняття такого товару, про що повідомляє постачальника.
Датою поставки товару вважається виконання умов, зазначених в п. 2.1-2.5 даного Договору. Датою відвантаження товару є дата, зазначена в накладній.
Відповідно до п. 2.7 Договору прийом товару по кількості та якості проводиться згідно вимог Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 15.06.1965 № П-6 та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966 № П-7.
За умовами п. 2.8 Договору покупець здійснює розрахунок за поставлений товар протягом 14 календарних днів з дня підписання супровідних документів на прийнятий товар. Розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі (перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника), шляхом внесення покупцем грошових коштів безпосередньо до каси постачальника (готівкова форма розрахунку) чи в будь-якій інший спосіб, не заборонений діючим законодавством.
Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 Договору товар, поставлений постачальником, повинен відповідати всім нормам та стандартам, встановленим в Україні для даної групи товарів та супроводжуватись необхідними документами, які підтверджують його якість.
Кількість та якість поставленого товару перевіряється покупцем в момент приймання товару.
Пунктом 4.3.1 Договору визначено, що покупець зобов'язаний проводити повну сплату за кожну партію товару у відповідності з умовами даного Договору.
У відповідності до п. 5.2 Договору факт прийому-передачі товару оформлюється шляхом підписання відповідної накладної та/або інших супроводжувальних документів.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня календарного року, у якому він був укладений. Якщо сторони протягом терміну дії даного Договору не повідомлять письмово одна-одну про своє бажання припинити його чинність, то дія даного Договору автоматично продовжується (пролонгується) на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 8.1 та п. 8.2 Договору).
На виконання умов Договору, ФОП Козуб Ю.Г. поставлено, а ТОВ «Кіто-Україна» прийнято товар без заперечень та зауважень згідно видаткової накладної № 55266 від 15.09.2020 на суму 5 512,90 грн.
Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим у ТОВ «Кіто-Україна» виникла заборгованість перед позивачем в сумі 5 512,90 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 103,03 грн., штраф у розмірі 3 307,74 грн., 10% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 31 423,53 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору, ФОП Козуб Ю.Г. поставлено, а ТОВ «Кіто-Україна» прийнято товар без заперечень та зауважень згідно видаткової накладної № 55266 від 15.09.2020 на суму 5 512,90 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
За умовами п. 2.8 Договору покупець здійснює розрахунок за поставлений товар протягом 14 календарних днів з дня підписання супровідних документів на прийнятий товар. Розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі (перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника), шляхом внесення покупцем грошових коштів безпосередньо до каси постачальника (готівкова форма розрахунку) чи в будь-якій інший спосіб, не заборонений діючим законодавством.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за поставлений товар в розмірі 5 512,90 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 5 512,90 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 103,03 грн., штраф у розмірі 3 307,74 грн. та 10% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 31 423,53 грн.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.2 Договору у випадку несвоєчасної або неповної сплати покупцем вартості поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару. При цьому пеня нараховується протягом всього часу існування заборгованості. У разі порушення встановленого строку розрахунку за поставлений товар (партію товару) більше ніж на 20 календарних днів покупець, крім пені, також сплачує постачальнику штраф у розмірі 60% від суми заборгованості.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 103,03 грн.
В скою чергу, оскільки станом на дату подання позовної заяви до суду, за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 5 512,90 грн., строк оплати якої порушено відповідачем більше ніж на 20 календарних днів, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3 307,74 грн.
Щодо вимоги про стягнення 10% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 31 423,53 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з п. 6.3 Договору у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника відсотки за користування чужими грошовими коштами (відповідно до ст. 536 ЦК України) у розмірі 10% від суми боргу, за кожен день такого прострочення.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В свою чергу частиною 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Таким чином, з умов п. 6.3 Договору вбачається, що сторонами не узгоджувалось розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, оскільки сторонами змінено порядок нарахування процентів, в зв'язку з чим, вимоги про стягнення з відповідача відсотків на підставі ст. 536 ЦК України та п. 6.3 Договору у розмірі 31 974,82 грн. задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 3-32гс14, від 24.12.201 у справі № 3-37гс13 та постанові Об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18.
При цьому, оскільки відсотки за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 6.3 укладеного між сторонами у справі Договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, а судом вже задоволено вимогу позивача про стягнення пені на підставі п. 6.2 Договору, суд, надаючи правову оцінку п. 6.3 Договору та заявленим позовним вимогам, не вбачає правових підстав для подвійного стягнення з відповідача пені.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості з урахуванням пені та штрафу.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіто-Україна» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10Г; ідентифікаційний код: 42043497) на користь Фізичної особи-підприємця Козуба Юрія Григоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 5 512 (п'ять тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 90 коп., пеню у розмірі 103 (сто три) грн. 03 коп., штраф у розмірі 3 307 (три тисячі триста сім) грн. 74 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 464 (чотириста шістдесят чотири) грн. 90 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 16.02.2021
Суддя О.А. Грєхова