вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/3579/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
при секретарі Титарєва Г.І.
За участю представників:
від позивача: Зоріна О.М. (довіреність №Д-61/20 від 27.11.2020)
від відповідача: Дмитраш О.М. (довіреність № 28 від 09.08.2020)
розглянувши апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу «Промінь-Київ»
на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020
у справі №910/3579/20 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи»
до обслуговуючого кооперативу «Промінь-Київ»
про стягнення 108 345,34 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 19.06.2020 №475/01),
В березні 2020 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовними вимогами, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, про стягнення з відповідача основного боргу в суму 74 300,61 грн. за поставлений за договором постачання природний газ (для споживачів, що не є побутовими) № 221239/Е від 03.01.2017 у період з березня 2017 року по серпень 2017 року, але неоплачений природній газ, пені в сумі 9 708,25 грн., 3 % річних в сумі 6 878,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 17 458,41 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/3579/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив про те, що наявними у матеріалах справи документальними доказами підтверджується, що на виконання умов спірного договору позивачем відповідачу у період з січня 2017 року по серпень 2017 року здійснювалось постачання природного газу, що підтверджується, зокрема, актами прийому-передачі: від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017, від 30.04.2017, від 31.05.2017, від 30.06.2017, та від 31.07.2017, підписаними уповноваженими представниками сторін Договору та скріплені печатками на загальну суму 160 300,61 грн. Проте відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за вказаним договором оплату фактично спожитого газу за наданими постачальником актами прийому-передачі в повному обсязі не здійснив, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості неоплаченого газу, а також пені 3 % річних та інфляційних втрат.
При цьому, суд першої інстанції не врахував доводи відповідача щодо фіктивності спірного договору та актів прийому-передачі, складених на виконання його умов, пославшись на те, що:
- вказані акти підписані уповноваженими представниками відповідача, договір та акти скріплені печаткою відповідача та не суперечать умовам договору і вимогам чинного законодавства; при цьому доказів втрати печатки Обслуговуючого кооперативу «Промінь-Київ» та доказів наявного службового розслідування за фактом незаконного використання печатки відповідача матеріали справи не містять;
- не є підтвердженням недійсності договору постачання природного газу та актів на його виконання, доданий відповідачем до відзиву висновок спеціаліста Михайлова В.М. від 14.08.2019, оскільки нормами ст. 73 ГПК України не передбачено такого засобу доказування як «висновок спеціаліста», а за приписами ст. 71 ГПК України допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта;
- про дійсність спірного договору та актів-приймання передачі свідчить, також часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, що підтверджується і самим відповідачем відповідно до змісту поданих доповнень до відзиву від 18.05.2020 та доданими до нього платіжними дорученнями.
Також, суд першої інстанції не прийняв до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки акти приймання-передачі від 31.01.2017 та від 28.02.2017 не є підставами позовних вимог у даній справі, основна заборгованість стягується за інші періоди (березень 2017 року - серпень 2017 року), а вартість поставленого відповідно до них газу не входить до розрахунку сум, що стягуються.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач - обслуговуючий кооператив «Промінь-Київ» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постановити рішення, яким скасувати ухвалене господарським судом міста Києва рішення у справі №910/3579/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що:
- оплата проведена відповідачем платіжним дорученням № 1265184224 від 10.02.2017 на суму 37 829,44 грн. з призначенням платежу: «оплата з постачання промислового природного газу за січень 2016р. згідно авансового рахунка № 221239/5813 у т.ч. ПДВ 20% 6 304,91 грн.» не може бути визнана як авансовий платіж за січень 2016 року оскільки відповідачем поставлений в січні 2016 року газ був оплачений у повному обсязі;
- ухвалюючи рішення у справі суд не взяв до уваги, що, у відповідності з положеннями: п.п.2.1.3, 4.6.1,4.6.3,4.14,6.2.1 укладеного договору, підставою для постачання газу є відсутність простроченої заборгованості споживача перед діючим постачальником за поставлений газ за минулі періоди, що має бути підтверджено письмовою довідкою або складанням акту звірки взаєморозрахунків; п. 2.7.1 договору позивач не обґрунтував заборгованість відповідача за розрахунковий місяць на підставі даних отриманих від оператора ГРМ/ГТС; п. 2.9 договору позивач не заявляв вимог до відповідача про проведення звірки спожитого об'єму газу, згідно з актами приймання-передачі; п.п.4.8,4.9, 4.11.6.2.1, 7.2,7.3, 7.4 договору, позивач не визначив розмір заборгованості і не оформляв додаток до договору в частині реструктуризації заборгованості та не припинив «постачання газу» з квітня 2017 року, а також не надсилав відповідачеві та оператору ГРМ повідомлення в порядку, що визначений наказом Міністерства палива та енергетики України від 03.07.2009 №33; п.п. 9.1,9.2 та не позивач дотримався досудового порядку врегулювання спору.
- акт прийому передачі природного газу від 28.02.2017 на загальну суму 39 278,23 грн., підписаний від імені голови правління відповідача невстановленою особою. При цьому відповідач заявив клопотання про проведення графологічної експертизи зазначеного акта, але суд у проведені експертизи невмотивовано відмовив, посилаючись на відбиток печатки відповідача достовірність якої не була встановлена судом;
- за змістом гл.7 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2406 та положень спірного договору підставами для постачання газу є відсутність простроченої заборгованості споживача перед діючим постачальником за поставлений газ в минулі періоди, що має бути підтверджено письмовою довідкою або складанням акту взаємних розрахунків, а відтак, постачанням газу позивач фактично підтверджував відсутність заборгованості відповідача за попередні періоди;
- позовні вимоги спростовуються також і актами звірки №№ 9584, 1072 в яких позивач станом на 02.11.2018 та 01.11. (вказані акти додані відповідачем до апеляційної скарги - примітка суду);
- під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявляв клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог в частині їх збільшення, що фактично свідчить про те, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені, а відтак рішенням суду з відповідача була неправомірно стягнута пеня в сумі 9 708,25 грн.
До апеляційної скарги відповідачем додано розрахунок оплат спожитого газу у 2017 році ОК «Промінь-Київ» в якому відповідач зазначив про те, що сума заборгованості на підставі письмових доказів, що були надані суду сторонами складає 35 022,00 грн. та про те, що акт приймання передачі спожитого газу від 28.02.17 на суму 39 278,23 грн. оспорюється відповідачем з підстав його дійсності, а також додаткові докази, а саме належним чином засвідчені копії акту звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.11.2017 - 01.11.2018 та № 9584 та акту звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.11.2018 - 01.11.2019 №1072.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу «Промінь-Київ» на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
26.11.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору.
Крім того, до вказаного клопотання відповідачем було додано додаткові докази, а саме, належним чином засвідчені копії акту звірки взаємних розрахунків станом за період: листопад 2019 р. - жовтень 2020р., розшифровки до актів споживання від 31.01.2017, від 30.04.2017, від 31.05.2017, від 31.07.2017, від 31.08.2017, виписки з особового рахунку відповідача за 10.02.2017, 14.02.2017, 24.02.2017, 31.02.2017, 27.04.2017, 28.04.2017.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 враховуючи перебування у відпустці судді Кропивної Л.В., яка не є головуючим суддею, справу №910/3579/20 передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 14.12.2020 року, справу №910/3579/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу «Промінь-Київ» на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20 та поновлено обслуговуючому кооперативу «Промінь-Київ» зазначений строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 09.02.2021 о 12 год. 00 хв., зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.
28.12.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що
- у рішенні суду наведені мотиви відхилення або врахування кожного доказу, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, зокрема щодо неврахування доводів відповідача про фіктивність спірного договору, а також відсутності підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, а відтак, в рішенні суду надано відповіді на доводи відповідача на підставі поданих сторонами доказів та відповідно до норм матеріального та процесуального права;
- на виконання умов спірного договору позивач за період з січня 2017 року по серпень 2017 року включно поставив, а відповідач прийняв природний газ, що підтверджується актами прийому-передачі газу з січня 2017 року по серпень 2017 року на загальну суму 160 300,61 грн., які є в матеріалах справи. Крім того, на підтвердження спожитих обсягів газу відповідачем у 2017 році, було надано інформацію Оператора ГРМ, щодо обсягів розподіленого природного газу для відповідача у 2017 році, а саме лист № 2225/09-1 від 03.08.2020. Водночас відповідач частково оплатив за спожитий природний газ на загальну суму 86 000,00 грн., що підтверджують наявні в матеріалів справи відповідні платіжні документи (платіжні доручення, довідки банку);
- платіж на суму 37 829,44 грн. не є належним доказом по даній справі, оскільки призначення даного платежу: «оплата з постачання промислового природного газу за січень 2016р. згідно авансового рахунка № 221239/5813 у т.ч. ПДВ 20% 6 304,91 грн.», а відтак дана оплата була віднесений на договір постачання природного газу 2016 року, спір по якому не є предметом розгляду у даній справі,
просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача в повному обсязі.
Крім того позивач заперечив проти залучення до матеріалів справи додаткових доказів доданих відповідачем до суду апеляційної інстанції, а саме довідки ОК «Промінь-Київ», акту звірки № 1072 від 01.11.2019, обґрунтувань до актів споживання за період 31.03.2017 по 31.08.2017, виписки з рахунку ОК «Промінь-Київ» за 2017 рік, зазначивши про те, що відповідачем не було обґрунтовано у чому полягала неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції.
Також позивач зауважив на тому, що акти звірки № 9584 від 02.11.2018 та № 1072 від 01.11.2019, які, за твердженням відповідача, спростовують позовні вимоги і визначають розмір заборгованості в сумі 3 756,94 грн. є безпідставними, оскільки ці акти звірки стосуються заборгованості відповідача перед AT «Київгаз» (не є стороною у справі) по різним договорам і періодам, при цьому не мають жодного відношення до предмету позовних вимог в даній справі.
Щодо додаткових доказів, поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції, а саме, акту звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.11.2017 - 01.11.2018 №9584, акту звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.11.2018 - 01.11.2019 №1072, акту звірки взаємних розрахунків станом за період: листопад 2019 р. - жовтень 2020 р., розшифровки до актів споживання від 31.01.2017, від 30.04.2017, від 31.05.2017, від 31.07.2017, від 31.08.2017, виписки з особового рахунку відповідача за 10.02.2017, 14.02.2017, 24.02.2017, 31.02.2017, 27.04.2017, 28.04.2017, колегія суддів зазначає таке.
Враховуючи, що відповідач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскарженого рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідач у апеляційній скарзі не наводить жодних обґрунтувань неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта.
Оскаржене рішення у цій справі було проголошено 17.09.2020, а відтак, всі подані апелянтом документи, з огляду на їх дату складення, він мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, а суду апеляційної інстанції доказів об'єктивної неможливості вчинення таких дій не надав.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.
За таких обставин, додані відповідачем під час апеляційного перегляду акт звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.11.2017 - 01.11.2018 № 9584, акт звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.11.2018 - 01.11.2019 №1072, акт звірки взаємних розрахунків станом за період: листопад 2019 р. - жовтень 2020 р., розшифровки до актів споживання від 31.01.2017, від 30.04.2017,від 31.05.2017, від 31.07.2017, від 31.08.2017, виписки з особового рахунку відповідача за 10.02.2017, 14.02.2017, 24.02.2017, 31.02.2017, 27.04.2017, 28.04.2017 як додаткові докази колегією суддів не приймаються.
У судовому засіданні, 09.02.2021 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.01.2017 позивач як постачальник та відповідач як споживач уклали договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №221239/Е (далі Договір) (а.с. 9-17 том 1) в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов'язується передати у власність споживачу в 2017 році природний газ в об'ємах і порядку, передбачених цим Договором, а споживач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.
Як слідує з матеріалів справи в суді першої інстанції відповідач заперечив проти укладення ним Договору, зазначивши про те, що повноважним представником відповідача (голова правління Заневський Ю.В.) такий договір не підписувався, що підтверджується висновком судового експерта Михайлова В.М. № 20 від 14.08.2019 (вказані заперечення проти позову були відповідачем викладені у відзиві на позов, який надійшов до суду першої інстанції 04.05.2020).
Проте, колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про те, що вказані посилання не підтверджені наявними у матеріалах справи доказами оскільки не можуть бути підтвердженням недійсності Договору та актів, складених на його виконання, доданий відповідачем до відзиву висновок спеціаліста Михайлова В.М. від 14.08.2019, оскільки нормами ст. 73 ГПК України не передбачено такого засобу доказування як «висновок спеціаліста», а за приписами ст. 71 ГПК України допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта. При цьому, клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на спірному договір та актах прийому-передачі газу за період з березня 2017 року по серпень 2017 року включно не заявлялось.
Колегія суддів, також зазначає, що дійсність Договору та актів-приймання передачі свідчить, про часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, що підтверджується і самим відповідачем відповідно до змісту поданих доповнень до відзиву від 18.05.2020 та доданими до нього платіжними дорученнями.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про те, що зі змісту наданого відповідачем висновку спеціаліста Михайлова В.М. від 14.08.2019 слідує, що дослідження належності підпису як на Договорі, так і на актах приймання-передачі газу до вказаного договору проводились за технічними копіями вказаних документів, проте п. 3.5 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.10.1998 за № 705/3145) встановлено неможливість проведення почеркознавчих досліджень за копіями, за фотознімками та іншими копіями об'єкта. Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням, серед іншого, криміналістичних експертиз до яких віднесено і почеркознавчу експертизу, проте наданий позивачем висновок спеціаліста проведений відокремленим підрозділом «Центр експертиз та оцінки» приватного підприємства «Консалтинг експерт груп «Діктум-Фактум» який не може бути віднесено до державних спеціалізованих установ.
Також, у апеляційній скарзі відповідач фактично не заперечує проти підписання ним договору.
В п. 1.2 Договору сторони погодили річний плановий обсяг постачання та планові середньодобові, місячні та квартальні об'єми постачання газу.
Відповідно до п. 2.6 Договору обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (п. 4.4 Договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між Оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРС.
Згідно п. 2.7 Договору фактичний об'єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних Оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.
Відповідно до п. 2.8 Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.
З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору в період з січня 2017 року по серпень 2017 року включно позивачем здійснювалось постачання природного газу, що підтверджується, зокрема, актами прийому-передачі: від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017, від 30.04.2017, від 31.05.2017, від 30.06.2017, та від 31.07.2017 (а.с. 18-20 том 1), підписаними уповноваженими представниками сторін Договору та скріплені печатками на загальну суму 160 300,61 грн.
Необґрунтованими є заперечення відповідача про те, що акти прийому -передачі газу не підписувались та відповідно факт поставки не підтверджується, оскільки відповідач, серед іншого, послався на те, що він перевів прилади споживання природного газу на альтернативні енергоносії з огляду на що у лютому 2017 року позивач припинив газопостачання шляхом від'єднання від мережі відповідача, однак жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень відповідачем до матеріалів справи додано не було.
При цьому наданими позивачем доказами, а саме повідомленням про припинення (обмеження) газопостачання від 02.08.2017 (а.с.124 т.1 ) та актом на відключення газу від 23.08.2017 ПАТ «Київгаз» (а.с.125 т.1), підтверджується що відповідача було відключено від газопостачання лише 23.08.2017, що свідчить про те, що саме до цієї дати позивач постачав відповідачу газ за Договором.
Посилання відповідача як на доказ не підписання ним актів приймання-передачі газу, в тому числі і акту за лютий 2017 року на висновок спеціаліста Михайлова В.М. від 14.08.2019 колегією суддів не приймається також з підстав, які викладені вище.
При цьому колегія суддів вважає помилковою позицію відповідача щодо того, що відповідно з гл.7 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2406 та положень Договору підставами для постачання газу є відсутність простроченої заборгованості споживача перед діючим постачальником за поставлений газ в минулі періоди, що має бути підтверджено письмовою довідкою або складанням акту взаємних розрахунків, оскільки сам лише факт постачання газу не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження факту відсутності заборгованості за попередні періоди.
Отже, колегія суддів вважає доведеним належними та допустимими доказами факт поставки позивачем відповідачу у період з січня 2017 року по серпень 2017 року за умовами договору газу на загальну суму 160 300,61 грн.
Відповідно до п. 5.3.4 Договору споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених Договором.
Підпунктом 4.6.3. Договору передбачено, що у випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно п. 4.6.4. Договору у разі переплати споживачем за фактично спожитий газ, сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу в наступному розрахунковому періоді.
Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника (п. 4.6.6. Договору).
У разі відсутності узгодженого сторонами графіка погашення заборгованості або договору про реструктуризацію заборгованості, постачальник має право грошові кошти, отримані від Споживача за газ в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості Споживача за цим Договором відповідно до календарної черговості її виникнення (п. 4.9. Договору).
З матеріалів справи слідує, що на виконання спірного Договору платіжними дорученнями № 1265184226 від 14.02.2017 на суму 20 000,00 грн., № 1265184229 від 24.02.2017 на суму 23 000,00 грн., № 1265184250 від 31.03.2017 на суму 13 000,00 грн., № 1377356251 від 27.04.2017 на суму 20 000,00 грн., № 1377356254 від 28.04.2017 на суму 10 000,00 грн. відповідач перерахував позивачу 86 000,00 грн. (а.с.113-117 т.1 )
Щодо платіжного доручення № 1265184224 від 10.02.2017 на суму 37 829,44 грн. з призначенням платежу: «оплата з постачання промислового природного газу за січень 2016р. згідно авансового рахунка № 221239/5813 у т.ч. ПДВ 20% 6 304,91 грн.» щодо якого сторони мають різні позиції - позивач вважає, що з огляду на призначення платежу, такий платіж не може бути зарахований за Договором, а відповідач зазначає про те, що, оскільки за поставлений у січні 2016 року природній газ відповідач розрахувався з позивачем у повному обсязі перерахувавши передоплату у січні 2016 року та здійснивши остаточну оплату в лютому 2016 року, зазначення у призначенні платежу «січень 2016 року» фактично є помилкою, слід зазначити про таке.
Пункт 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, встановлює, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
При цьому, за змістом як вищевказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 так і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18;
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.
Платником (відповідачем) у призначенні платежу платіжного доручення № 1265184224 від 10.02.2017 на суму 37 829,44 грн. вказано призначення платежу з якого слідує, що вказаний платіж мав бути позивачем зарахований саме як оплата за поставлений у січні 2016 року природній газ. При цьому з будь-якими листами щодо зміни призначення вказаного платежу як до банку, так і до позивача відповідач не звертався, в той час як позивач права на самостійну зміну такого призначення відповідно до приписів чинного законодавства не має.
За таких обставин колегія суддів вважає вірною позицію позивача щодо не включення такого вказаного платежу до платежів, сплачених відповідачем в рахунок оплати, поставленого за Договором газу.
При цьому колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що у випадку наявності переплати за природній газ, поставлений за попередні періоди, зокрема на суму вказаного вище платіжного доручення, він не позбавлений права звернутися до позивача як з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, так і з вимогою щодо повернення такої переплати, в тому числі і судовому порядку.
Водночас, встановлення факту наявності або відсутності переплати за поставлений за межами дії Договору газ (зокрема газ поставлений у 2016 році - примітка суду) не відноситься до предмету доказування у цій справі та, відповідно, судом не встановлюється.
Отже, наявними у матеріалах справи документальним доказами підтверджується факт перерахування відповідачем позивачу в рахунок оплати, поставленого за Договором у період з січня 2017 року по серпень 2017 року включно газу грошових коштів у загальній сумі 86 000,00 грн., а відтак, враховуючи загальну вартість такого газу, яка погоджена сторонами у актах приймання-передачі газу за вказаний період (160 300,61 грн.), неоплаченим залишився газ на загальну суму 74 300,61 грн. (160 300,61- 86 000,00).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Вимогами статей 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого у період з березня 2017 року по серпень 2017 року за умовами Договору природного газу в сумі 74 300,61 грн. і відповідачем вказані обставини не спростовані, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 74 300,61 грн., рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на суму основного боргу пені в сумі 9 708,25 грн., 3 % річних в сумі 6 878,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 17 458,41 грн., слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 6.2.2 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати поставленого за Договором газу, позивач відповідно до приписів Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань пеню на підставі п. 6.2.2 договору, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України та Договору - інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
За таких обставин, суд першої інстанції, перевіривши виконанні позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, правомірно задовольнив позовні вимоги за розрахунками позивача, рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо посилань відповідача на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції він заявляв клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог в частині їх збільшення, що фактично свідчить про те, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені, а відтак, рішенням суду з відповідача була неправомірно стягнута пеня в сумі 9 708,25 грн., колегія суддів зазначає про те, що відповідач у клопотанні про застосування позовної давності, яке надійшло до суду першої інстанції 29.07.2020, просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності саме до вимог про стягнення заборгованості за актами прийому-передачі природного газу від 31.01.2017 та від 28.02.2017, проте пеня відповідно до розрахунку (а.с.21 том 1) нараховувалась за період з березня по серпень 2017 року.
Отже, пеня за період з січень та лютий 2017 року не нараховувалась позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, акти приймання-передачі від 31.01.2017 та від 28.02.2017 не є підставами позовних вимог у даній справі, оскільки основна заборгованість стягується за інші періоди (з березня 2017 року по серпень 2017 року), а вартість поставленого у січні та лютому 2017 року газу не входить до розрахунку сум, що стягуються.
Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок про те, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу «Промінь-Київ» на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/3579/20.
5. Матеріали справи №910/3579/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови підписано 16.02.2021.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко