21 жовтня 2020 року Справа № 160/11353/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.09.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови з дати звернення у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах з 19 серпня 2020 року, тобто з дня звернення з заявою про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, проте, незважаючи на підтвердження комісією пільгового стажу роботи позивача з 04.07.1994 по 03.05.2005, листом від 26.08.2020 №0400-0305-8/72153 ГУ ПФУ надано відповідь про те, що страховий стаж по Списку №1 - 10 років 10 місяців 1 день, однак відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії позивач набуде у 50 років. Позивач вважає, що таке рішення відповідача не засновано на положеннях законодавства, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує право позивача на пенсійне забезпечення на пільгових умовах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані неконституційними та втрачають чинність з його дня ухвалення статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Позивач вважає, що виходячи із принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як пенсійний вік, має застосовуватись в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду.
Таким чином, на думку позивача, на день звернення із заявою про призначення пенсії вона досягла віку 45 років, мала стаж роботи 37 років 3 місяці 25 днів, в тому числі пільговий стаж - 10 років 10 місяців 1 день на роботах за Списком №1, виконала умови щодо звернення до відповідача із заявою та надання всіх необхідних документів, а також весь страховий стаж ОСОБА_1 підтверджено записами у трудовій книжці та рішенням відповідача №3 від 13.08.2020.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів, що підтверджується матеріалпми справи.
20.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що в призначенні пенсії за віком на дату звернення (19.08.2020) згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Позивач відмовлено в зв'язку з відсутністю умов для такого призначення, оскільки відсутній необхідний пенсійний вік. Крім того, відповідач вважає, що надані Позивачем документи не доводять факт понесення витрат на правову допомогу в даній адміністративній справі, витрати на правову допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку із чим клопотання про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діє в межах повноважень, згідно діючого законодавства.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданим 23.06.2020 органом видачі:1215.
16.07.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1 та заявою про підтвердження стажу роботи за Списком №1.
Рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.08.2020 року №3 підтверджено період роботи з 04.07.1994 по 03.05.2005 для зарахування до пільгового стажу за Списком №1.
19.08.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1.
Листом відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про відмову в призначенні пенсії» від 26.08.2020 №0400-0305-8/72153 позивачеві було повідомлено, що згідно з ч.2 ст.114 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Згідно наданих ОСОБА_1 документів загальний страховий стаж позивача складає 37 років 3 місяці 25 днів, а тому числі пільговий стаж по Списку №1 - 10 років 10 місяців 1 день, тому право на призначення пільгової пенсії Позивач набуде при досягненні 50 років. Отже, 19.08.2020 року ОСОБА_1 , відмовлено у призначенні пенсії, оскільки Позивач не досягла необхідного пенсійного віку.
З матеріалів справи вбачається, що на день звернення із відповідною заявою, позивачці виповнилося 45 років 2 місяці 23 дні.
Не погоджуючись з відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 після досягнення нею 45-річного віку, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
З 01.01.2004 загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Отже, оскільки як Закон №1058-IV, так і Закон №1788-ХІІ регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-ХІІ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону №1058-IV.
Згідно з п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції відповідно до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (набрав чинності з 01.04.2015) раніше передбачений п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.10.1974-31.12.1975 роки набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Відповідно до п. 2 розділу XV Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2015 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ.
Такий стан правового регулювання існував набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, а саме: до 11.10.2017, яким текст Закону №1058-IV був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, п. 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом 1 та 2 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини КСУ визначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).
Крім цього, Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011р. (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, враховуючи, що національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №1, зокрема п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Тобто, до спірних правовідносин, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII.
Суд встановив, що на момент звернення до пенсійного органу (19.08.2020) про призначення пенсії, позивач досягнула 45 років, мала стаж роботи за Списком №1 10 років 10 місяців 1 день при необхідному 7 років 6 місяців, а загальний страховий стаж - 37 років 3 місяці 25 днів при необхідному 15 років, що не оспорюється жодною із сторін у даному провадженні.
З огляду на викладене суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Враховуючи наведене, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів суд вважає за необхідне скоригувати заявлену позивачем позовну вимогу на підставі ч.2 ст.9 КАС України і визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 , оформлене листом від 26.08.2020 №0400-0305-8/72153.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пзивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з моменту звернення, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача та беззаперечно зобов'язувати призначити пенсію, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на вищевказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, проте вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та відновити порушені права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області вчинити дії, а саме: повторно розглянути заяву позивача від 19.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 45 років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 09.09.2020 року №ПН89082, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 560,53 грн.
Крім того, в адміністративному позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи позивачем додано:
- копію договору про надання правової допомоги від 09.09.2020 року №09-09/20;
- копію протоколу узгодження суми гонорару за надану правову допомогу від 15.09.2020 року;
- копію акту про виплату адвокату гонорару (винагороди) від 15.09.2020 року.
Судом встановлено, що між адвокатом Смуком М.І. та ОСОБА_1 (Клієнтом) укладено договір про надання правової допомоги від 09.09.2020 №09-09/20, відповідно до п.1 розділу 1 «Предмет договору» якого Кілєнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання на представництво його інтересів та надання правової допомоги у справі за позовом Клієнта до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 з усіма правами сторони, третьої особи, в тому чилі подання заяв (уточнень до них), скарг, апеляційних та касаційних скарг, представництво інтересів клієнта (за необхідності) у суді, зміну предмета та підстави позовних вимог, укладення мирової угоди, оскарження рішень судів.
Згідно з п. 3 розділу 2 «Зобов'язання сторін» договору за надання правової допомоги розмір гонорару складає 3 000,00 грн., який підлягає оплаті Адвокату протягом 15 днів з дати підписання цього договору.
Зміст правової допомоги, який надається за цим договором, визначений в Розрахунку суми гонорару (п. 4 розділу 2 «Зобов'язання сторін» договору за надання правової допомоги).
З протоколу узгодження суми гонорару на правову допомогу від 15.09.2020 вбачається, що Адвокат Смук М.І., який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №5810 від 12.06.2020 року, зобов'язується надати ОСОБА_2 правову допомогу згідно договору від 09.09.2020р. наступного змісту:
- попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин (кількість витраченого часу 2 год.) вартістю 500,00 грн.;
- вивчення та правовий аналіз матеріалів справи (кількість витраченого часу 10 год.) вартістю 1 000,00 грн.;
- підготовка позовної заяви та документів до неї (кількість витраченого часу 12 год.) вартістю 1 500,00 грн.
Відповідно до акту про виплату адвокату гонорару (винагороди) від 15.09.2020 року Адвокат Смук М.І. надав Клієнуту в повному обсязі вищенаведену правову допомогу. Розмір гонорару становить 3000,00 грн.
В абзаці 3 акту про виплату адвокату гонорару (винагороди) від 15.09.2020 року зазначено, що сторони підстверджують оплату адвокату вказаного в акті гонорару (винагороди) в повному обсязі і претензій один до одного не мають.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведена правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом у складі колегій Касаційного адмінітсртаивного суду, зокрема, у постановах від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 24.09.2020 у справі №520/9408/18.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що до матеріалів справи жодних документів, що свідчать про оплату гонорару, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, інший банківський документ тощо) позивачем надано не було.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність у матеріалах спарви документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення таких витрат.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 , оформлене листом від від 26.08.2020 №0400-0305-8/72153.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 45 років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 560,53 грн. (п'ятсот шісдесят гривень п'ятдесят три копійки).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно