ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
25 травня 2009 року 14:40 № 15/428
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., суддів: Качур І.А., Шелест С.Б. при секретарі Бистрик О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за участю: представника позивача -Леонтенка В.В., представника відповідача -Товстогуз В.В., прокурора -Тагвей Т.І.
за позовомПриватного підприємства «Віс-Майор»
доНаціональної ради України з питань телебачення та радіомовлення
провизнання частково недійним рішення № 357 від 19.04.2006 року та Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги, скасування державної реєстрації дистриб'юторів телерадіопрограм,
У судовому засіданні 25 травня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 5 червня 2009 року.
У грудні 2006 року Приватне підприємство «Віс-Майор»(далі -ПП «Віс-Майор») звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення про визнання недійсним розділу 3 «Регулювання діяльності дистриб'юторів телерадіопрограм'Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги, виключення з п.1 Розділу 1 «Загальні положення'Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги (далі -Інструкція) абз. із терміном «Дистриб'ютор телерадіопрограм (суб'єкт інформаційної діяльності)», визнання недійсним та скасування пункту 1 Рішення № 357 Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 19.04.2006 року, протокол № 19 та доповненою позовною вимогою скасування державної реєстрації дистриб'юторів телерадіопрограм, як суб'єктів інформаційної діяльності та виключення їх з Державного реєстру телерадіоорганізацій України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27 квітня 2007 року провадження по даній справі було закрито з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року вищезазначена судова ухвала скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2008 року справу передано до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Підчас розгляду справи в Окружному адміністративному суді м. Києва представник позивача підтримав позовні вимоги та пояснив, що хоча відповідачем і відмінено дію оспорюваної ним Інструкції станом на час розгляду справи, проте за період дії вказаного нормативного акта відбулась державна реєстрація дистриб'юторів телерадіопрограм, як суб'єктів інформаційної діяльності, обов'язок проведення якої не передбачено Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Крім того, вказана Інструкція за час дії суттєво ускладнила укладення підприємством договорів із іншими суб'єктами господарської діяльності без обов'язкової державної реєстрації позивача як суб'єкта інформаційної діяльності. У зв'язку з наведеним просив задовольнити позов.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача подала письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні пояснила, що Рішенням Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 08.10.2008 року № 1741 «Про затвердження Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги (п.2) дію оскаржуваної позивачем Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої рішенням Національної ради № 357 від 19.04.2006 року відмінено, тому обґрунтованої підстави для позовної вимоги у позивача немає. Також зазначила, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що суб'єкти інформаційної діяльності, зареєстровані Національною радою відповідно до ст.38 Закону України «Про телебачення і радіомовлення'уповноважили представника позивача представляти їх інтереси та пред'являти позовні вимоги до суду про скасування їх державної реєстрації як суб'єктів інформаційної діяльності. У зв'язку з наведеним представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Представник прокуратури м. Києва підтримала заперечення відповідача в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Як вбачається з довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, долученої до матеріалів справи, однією з видів діяльності ПП «Віс-майор'є діяльність у сфері радіомовлення та телебачення.
Судом встановлено, що Рішенням Національної ради з питань телебачення та радіомовлення від 19.04.2006 року № 357 затверджено «Інструкцію про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги»(яка діяла на час виникнення правовідносин).
Регулювання діяльності дистриб'юторів телерадіопрограм встановлювалось Розділом 3 зазначеної вище Інструкції. Згідно положень п.1 Розділу 3 Інструкції дистриб'ютори телерадіопрограм підлягають державній реєстрації Національною радою як суб'єкти інформаційної діяльності відповідно до статті 38 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Державна реєстрація дистриб'ютора телерадіопрограм здійснюється на підставі заяви керівника юридичної особи - дистриб'ютора телерадіопрограм шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру телерадіоорганізацій України та видачі свідоцтва про державну реєстрацію (п.2 Інструкції).
Рішенням Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 08.10.2008 року № 1741 «Про затвердження Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги (п.2) дію оскаржуваної позивачем Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої рішенням Національної ради № 357 від 19.04.2006 року відмінено.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на незаконність зазначеного рішення, оскільки на його думку положення даної Інструкції передбачали обов'язкову державну реєстрацію дистриб'юторів телерадіопрограм як суб'єктів інформаційної діяльності, проте Законом України «Про телебачення і радіомовлення»(ст.38) врегульовано порядок державної реєстрації та ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій, при цьому відповідно до ч. 1 цієї статті обов'язок такої реєстрації передбачається лише для тих суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на мовлення, а ч. 2 та 3 цієї статті передбачають добровільну реєстрацію суб'єктів інформаційної діяльності телерадіоорганізацій та студій виробників, які не мають ліцензії на мовлення.
Проте, як пояснив представник позивача у судовому засіданні суб'єкт господарювання ПП «Віс-Майор'не здійснювало державну реєстрацію Національною радою як суб'єкт інформаційної діяльності відповідно до ст.38 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», тому суд доходить висновку про те, що права, свободи чи інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин не порушені.
Що ж стосується доводів позивача про те, що вказана Інструкція за час її дії суттєво ускладнила укладення підприємством договорів із іншими суб'єктами господарської діяльності без обов'язкової державної реєстрації позивача як суб'єкта інформаційної діяльності, то доказів на підтвердження даної обставини позивач суду не надав.
Відповідно до ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши зібрані по справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 69, 70, 71, та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя Мазур А.С.
Судді: І.А. Качур
С.Б. Шелест .