Справа №761/8/20
Провадження №11-кп/824/1816/2021 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_1
11 лютого 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі - ОСОБА_4 ,
за участю:
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою до 01 квітня 2021 року,-
На розгляді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019100100009889 щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 01 квітня 2021 року, з визначенням розміру застави в сумі 4540 гривень.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій він просить ухвалу суду скасувати та застосувати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби.
Вказує, що у клопотанні про продовження строку триманя під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не було наведено жодного факту, що доводить існування ризику переховування від суду, а на думку сторони захисту ризики, передбачені ст. 177 КПК України мінімальні.
Також вказує, що судом не враховано дані про особу ОСОБА_6 , який не судимий, має хронічні захворювання, а відтак, з урахуванням відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 р.).
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду суд встановив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного нетяжкого злочину, зокрема проти власності, за ознак повторності, дані про його особу, зокрема те, що він в силу ст. 89 КК України не судимий, не має стійких соціальних зв'язків, вживав заходів для переховування від суду в ході розгляду даного кримінального провадження, у зв'язку з чим оголошувався в розшук, та дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність підстав, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, колегія суддів вважає непереконливими. При апеляційному розгляді встановлено, що судом ретельно перевірено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , встановлена наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а також перевірено можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Так, як вбачається з оскаржуваної ухвали, при продовженні строку тримання під вартою суд, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, визначив ОСОБА_6 розмір застави, який на думку, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом не враховано дані про особу обвинуваченого колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Твердження захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має ряд хронічних захворювань не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, за наслідками її розгляду, вважає необхідним вказану скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,376, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: