Справа №443/2088/18
Провадження №2/443/263/21
іменем України
12 лютого 2021 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
з участю секретаря судового засідання Кушнір М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить: визнати договір №02013 фінансового лізингу, укладений 16.06.2018 року між ТзОВ «Максус Лізинг» та ним, недійсним; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 22000 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що в червні 2018 року по Інтернету він знайшов оголошення про продаж трактора МТЗ 320.4М, 2015 року випуску, вартістю 74500 грн. Приїхавши в офіс компанії в м.Хмельницький по вул.Прибузька, 10 для оформлення заявки на купівлю трактора, йому повідомили, що необхідно заповнити відповідний бланк. Заповнивши бланк, йому дали квитанцію на оплату в розмірі 22000 грн. авансового платежу, що він і зробив. Принісши квитанцію про оплату в офіс, одна із тих осіб, які там знаходились, дала йому надрукований договір №02013 та сказала, що він його підписав, що він і зробив не читаючи. В подальшому, коли трактора через три дні не отримав, він зрозумів, що його обманули, зокрема в договорі зазначено інший тим трактора, умови договору не відповідають тій інформації, яку йому повідомили. Подзвонивши на телефон компанії, йому повідомили, що трактора не передали, оскільки закінчився термін ліцензії на цей трактом, а тому через 45 днів ліцензію їм дадуть і трактом він отримає. Однак, в подальшому він вже не міг додзвонитися в офіс цього товариства. Як виявилось, це був обман. По даний час позивач транспортний засіб не отримав.
Вважає, що договір укладений шляхом обману та порушує його права як споживача. Зокрема, його волевиявлення не було вільним, оскільки його ввели в оману щодо вартості трактора, предмету договору. Оспорюваний договір суперечить положенням Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», а тому має бути визнаний недійсним.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 31.01.2019 року відкрито провадження у справі.
На підстав розпорядження керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області №621 від 17 серпня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 року головуючим у справі призначено суддю Жидачівського районного суду Львівської області Сливку С.І.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Сливки С.І. від 20 серпня 2020 року справу прийнято до свого провадження та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання позивач не з'явився, однак подав заяву про проведення розгляду справи без його участі, згідно якої позов підтримує та просить задоволити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач не подав відзиву, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без їх участі до суду не надходило.
У зв'язку з цим суд визнає неявку відповідача неповажною та вважає, що справу можливо слухати у відсутності відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
У відповідності до положень ст.ст.280-284 ЦПК України суд за згодою позивача вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів в порядку заочного розгляду.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини і вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 16.06.2018 між ОСОБА_1 та ТзОВ «Максус Лізинг», укладено договір фінансового лізингу № 02013, за умовами якого ТзОВ «Максус Лізинг» зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу «Zoomlion», комплектація RF244, тип МТ, привід 4х4, вартістю 7381 долар США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу 193400 грн. та передати цей транспортний засіб у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування періодичні лізингові платежі згідно з графіком.
Відповідно до пункту 1.7 договору, предмет лізингу, яким є транспортний засіб передається у користування лізенгоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця.
Пунктом 8.5. договору передбачено, що всі планові платежі, які визначаються у Додатку №1 до даного Договору сплачуються лізенгоодержувачем на умовах, передбачених цим договором. Планові платежі зараховуються лізенгодавцем згідно з обмінним курсом доларів США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця.
Згідно п. 9.2 договору, авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.
Згідно п.10.2 договору, на момент укладення договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу, у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визнано на момент підписання даного договору становить 165,76 доларів США, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладення даного договору становить 4342,91 грн. у гривневому еквіваленті на дату укладення цього договору, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні.
Договір фінансового лізингу був підписаний сторонами на кожному аркуші договору.
На виконання умов договору ОСОБА_1 було сплачено авансовий платіж по договору фінансового лізингу №02013 від 16.06.2018 року у сумі 22000 грн.(а.с.7).
Не отримавши, предмет лізингу у призначений час, 13.09.2018 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про розірвання Договору №02013 фінансового лізингу від 16.06.2018 року та повернення сплаченого авансового платежу в сумі 22000 гривень (а.с.23).
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст.81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг».
В силу ст. ст.1,2 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Суд звертає увагу на те, що Договір №02013 нотаріально посвідчений не був.
Крім того, пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Пунктом 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою.
Відповідно до вимог частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Однак, доказів наявності у відповідача відсутня ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб відповідачем суду не надано, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нормами статей 203,627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п.2,3 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).
Суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторони остаточно не визначили Предмет лізингу, його вартість, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається, а також з тим, що додаток до договору фінансового лізингу ним не був отриманий.
Крім того, як встановлено судом із змісту спірного, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
За змістом ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу відповідно до п. 4.3 договору здійснює відповідач, то в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, даний договір суперечить положенням ст. 808 ЦК України.
Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначеному договорі предметом лізингу визначено: марка «Zoomlion», комплектація RF244, тип МТ, привід 4х4. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (марка, модель ,номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації) не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо.
Згідно з п.12.1 договору фінансового лізингу, у разі за дострокове розірвання договору лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 20% від сплаченої суми авансових платежів.
Пунктами 12.1-12.16 оспорюваного договору встановлена відповідальність лише лізингоодержувача перед лізингодавцем. Жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності лізингодавця перед лізингоодержувачем.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу №02013 від 16.06.2018 року підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, неповернення комісії за організацію угоди, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, вказаний договір не є нотаріально посвідченим, відсутня ліцензія на провадження діяльності із залучення фінансових коштів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, з врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-282, 315, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.
Визнати недійсним договір №02013 фінансового лізингу, укладений 16.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1 .
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (м.Київ,вул.Бориспільська,буд.11,офіс 404-3, код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 22000 (двадцять дві тисячі) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (м.Київ,вул.Бориспільська,буд.11,офіс 404-3, код ЄДРПОУ 41597671) на користь держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду через Жидачівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя С.І Сливка