Справа № 438/647/19
Провадження № 2/438/38/2021
іменем України
04 лютого 2021 рокуБориславський міський суд Львівської області
у складі головуючого судді Слиша А.Т.
за участю секретаря судових засідань Наминанік О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна - в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн, завданої порушенням прямого права на захист прав та законних інтересів позивачки - потерпілої людини, порушено процедуру процесуального захисту, а також порушені конституційні права позивачки - потерпілої людини на захист, умисними протиправними діями посадових осіб держави України і зобов'язання держави Україна поновити права та законні інтереси потерпілої позивачки - людини в Україні, -
Позивачем ОСОБА_2 у суд поштою направлено до суду позовну заяву від 29.05.2019 до держави Україна в особі прокуратури Львівської області, Державного казначейства України про стягнення з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.
Ухвалою судді Бориславського міського суду Львівської області від 14.06.2019 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачу п'ять днів з дня отримання позивачем копії даної ухвали для виправлення недоліків.
Ухвалою судді Бориславського міського суду Львівської області від 02.07.2019 в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на виправлення недоліків на ухвалу суду від 14.06.2019 відмовлено; заяву ОСОБА_2 про виправлення недоліків на ухвалу Бориславського міського суду від 14.06.2019 залишено без розгляду; позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачеві, яку скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2019 та справу повернуто до Бориславського міського суду Львівської області для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі.
Ухвалою судді Бориславського міського суду Львівської області від 11.11.2019 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачу п'ять днів з дня отримання позивачем копії даної ухвали для виправлення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали від 11.11.2019 від позивача ОСОБА_1 до суду 06.12.2019 надійшла позовна заява до держави Україна - в особі Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн, завданої порушенням прямого права на захист прав та законних інтересів позивачки - потерпілої людини, порушено процедуру процесуального захисту, а також порушені конституційні права позивачки - потерпілої людини на захист, умисними протиправними діями посадових осіб держави України і зобов'язання держави Україна поновити права та законні інтереси потерпілої позивачки - людини в Україні, з доданими до неї документами.
Зокрема, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві просить суд ухвалити рішення, яким: визнати умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених - підозрюваних;
стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 - заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 коп;
зобов'язати посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12016140100000459 від 07.06.2016 за ч.1 ст. 190 КК України, досудове розслідування по якому здійснюється слідчим відділом Бориславського ВП Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області. У вказаному кримінальному провадженні підозру нікому не оголошено, досудове розслідування проводиться неналежно. 14.03.2019 позивач подала скаргу до прокуратури Львівської області Держави Україна про тривалу умисну бездіяльність слідчого і процесуального прокурора у КП № 12016140100000459, однак не отримала законного рішення про поновлення прав потерпілої.
Уповноважені посадові особи прокуратури Львівської області Держави Україна умисно не вчинили жодної процесуальної дії і ухвалою Галицького р-н суду м. Львова Держави Україна від 26.04.2019 у справі № 461/1801/19 провадження 1-кс/461/2241/19 суд в порядку ст. 369-372, 376 КПК України скаргу потерпілої ОСОБА_1 задоволив і зобов'язав уповноважених осіб прокуратури Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2019 та внести в ЄРДР в порядку ст. 214 КПК України, яка не внесена, наявні ознаки злочину ст. 382 КК України. Уповноважені особи прокуратури Львівської області при виконанні службових обов'язків порушили розділ 2 п. 1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016р. №139, та створили причини та умови дискримінації прав та законних інтересів потерпілої. Крім цього, ухвалою від 17.05.2019 Бориславський міський суд скасував постанову заступника начальника Бориславського ВП-начальника СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Дуба С.М. від 27.11.2018 про закриття КП № 12016140100000459 від 07.06.2016. Слідчий Дуб С.М., СВ Бориславського ВП ДВП ГУ НП у Львівській області Держави України та прокурор Дрогобицької місцевої прокуратури Держави Україна ОСОБА_3 умисно не розпочали досудового розслідування, з 07.06.2016 (4 роки процесуальної тяганини) не вжили передбачених законом заходів для встановлення кримінального правопорушення та не встановили осіб, які вчинили злочин, порушили присягу слідчого і прокурора, порушили права позивачки. Також була скасована прокурором інша постанова слідчого від 21.10.2017 про закриття КП № 12016140100000459.
Скасування постанов про закриття кримінального провадження № 12016140100000459 - належний доказ умисної протиправної бездіяльності посадових осіб Держави України, якими потерпілій завдано моральної шкоди. Процесуальною тяганиною потерпілій-позивачці завдано моральної шкоди 100 000 грн. Слідчий умисно не здійснив всіх можливих слідчих дій для повного з'ясування обставин кримінального провадження, процесуальний прокурор не здійснив процесуального керівництва у КП № 12016140100000459, створив причини і умови тривалого порушення процесуальних і матеріальних норм КПК та КК України і порушили права потерпілої - позивачки, чим їй завдано моральної шкоди 100 000 грн. Ухвала Бориславського міського суду від 17.05.2019, якою суд скасував постанову від 27.11.2018 про закриття КП № 12016140100000459 є доказом протиправних дій умисної бездіяльності посадових осіб Держави Україна. Також є умисна бездіяльність уповноважених посадових осіб прокуратури Львівської області щодо не виконання ухвали від 26.04.2019 Галицького р-н суду м. Львова у справі №461/1801/19, процесуальна тяганина триває, конфлікт інтересів створений посадовими особами Держави Україна. Також в обґрунтування стягнення моральної шкоди позивач посилається на положення ст.ст.1176, 1173, 1174 ЦК України, ст.56 Конституції України, зазначає, що вона є поважного віку, учасник війни, інвалід по зору. Позивачка-потерпіла у кримінальному провадженні № 12016140100000459 зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що тривалий час немає доступу до захисту порушених прав та законних інтересів потерпілої в Україні, повинна оскаржувати дії посадових осіб Держави України щодо вирішення питання про скасування постанов про закриття кримінального провадження, чим тривалий час були порушені її нормальні життєві зв'язки, що знаходиться в прямому причинному зв'язку з бездіяльністю органу досудового слідства Держави України. Стан здоров'я позивачки погіршився і вона змушена була лікуватись в лікувально - профілактичних закладах, за власні кошти мізерної пенсії купляти медикаменти.
Ухвалою судді від 27 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.
Підготовчі засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з клопотаннями позивача, неявкою учасників справи.
Представник відповідача (Державної казначейської служби України) за допомогою поштового зв'язку направив на адресу суду відзив від 26.02.2020 на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову до Державної казначейської служби України. Вважають, що відповідачами мають бути інші особи. Позивачем не надано доказів того, що саме неправомірними, злочинними діями/бездіяльністю відповідача позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової чи немайнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно- наслідковому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи. Позивачем безпідставно визначено спосіб відновлення порушеного права через стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, оскільки вказане суперечить законодавству. Позивач не надала доказів в обґрунтування свої вимог.
Ухвалою суду від 17 грудня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 04 лютого 2021 року. Крім цього, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про представлення її інтересів представником ОСОБА_4 згідно довіреностей, про проведення відеоконференції за участю представника ОСОБА_4 ; а також відмовлено в задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про залучення співвідповідачів у справі, оскільки таке клопотання було заявлено відповідачем, який не наділений таким процесуальним правом.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибула, була належно повідомлена про час та місце судового розгляду справи; у матеріалах справи є її клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує.
Крім цього, позивач ОСОБА_1 подала до суду письмове клопотання щодо розгляду справи за участю адвоката Крета О., який є адвокатом у кримінальному провадженні № 12016140100000459, та його виклику в судове засідання. Однак, жодних доказів про те, що вказаний адвокат має повноваження на представлення інтересів позивача ОСОБА_1 у даній цивільній справі, позивачем суду не надано.
Представник відповідача (держави Україна - в особі Державної казначейської служби України) в судове засідання не прибув, про причини неявки суду не повідомив, хоча відповідача було належно повідомлено про час та місце розгляду справи. Заяви про розгляд справи за його відсутності в суд не надійшло.
За змістом ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України).
Крім цього, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов такого висновку.
Згідно з ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Судом встановлено, що слідчим відділом Бориславського ВП Дрогобицького ВП Головного управління Національної поліції у Львівській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140100000459 від 07.06.2016 за ч.1 ст. 190 КК України, досудове розслідування проводилося за заявою ОСОБА_1 , що стверджується, зокрема, копією ухвали слідчого судді Бориславського міського суду від 17.05.2019.
Однією з позовних вимог ОСОБА_1 є: визнати умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених - підозрюваних; зобов'язати посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 КПК України).
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч.1 ст.3 КПК України).
Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регулюється главою 26 КПК України.
Отже, визначений позивачем предмет спору є предметом оскарження згідно з главою 26 §1 КПК України, адже саме в порядку ст. 303 КПК України позивач ОСОБА_1 має можливість оскаржити визначену нею бездіяльність уповноважених осіб щодо не належного проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12016140100000459 та зобов'язання до вчинення дій у межах вказаного провадження, а відтак розгляд визначених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства виключається. Адже, саме кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, про які заявила позивач ОСОБА_1 в позовній заяві. Вимоги про визнання незаконними дій/бездіяльності органів досудового розслідування в кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц та від 22.05.2019 у справі №236/893/17.
Також у зв'язку з вищенаведеними обставинами, клопотання позивача про витребування матеріалів кримінального провадження № 12016140100000459 з органу досудового розслідування та матеріалів справи Бориславського міського суду є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки дослідження доказів у справі щодо протиправності дій/бездіяльності органів досудового розслідування в кримінальних провадженнях повинно відбуватися судом у межах відповідного провадження за правилами КПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Враховуючи, що предметом оскарження в даному випадку є бездіяльність органу досудового розслідування, який здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12016140100000459, прокуратури, яка здійснює процесуальний нагляд у цьому кримінальному провадженні, зобов'язання щодо вчинення дій під час досудового розслідування, порядок їх вирішення передбачено нормами КПК України, тому провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених - підозрюваних; зобов'язання посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб, визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України - слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 КПК України.
Крім цього, частинами 1 та 2 ст.51 ЦПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Таким чином, ЦПК України передбачено, що залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем можливо лише за клопотанням позивача.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18, постанові КЦС ВП від 28.11.2018 у справі №202/6457/16-ц.
Проте позивачем ОСОБА_1 не подано клопотань про залучення конкретно визначених відповідачів, натомість позивач ОСОБА_1 подала до суду письмове клопотання, в якому просила суд «за потреби», «на розсуд суду» залучити до участі в справі «належних відповідачів слідчого та прокурора у кримінальному провадженні № 12016140100000459».
Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про залучення до участі в справі як співвідповідачів конкретно визначених осіб, та оскільки ЦПК України не передбачено можливості залучення співвідповідачів судом на свій розсуд, тому розгляд даної цивільної справи проводився з залученням сторони відповідача, що була визначена позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві.
Щодо позовних вимог про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 - заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень 00 коп, суд зазначає наступне.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним проведенням досудового розслідування в кримінальному провадженні №12016140100000459, неналежним виконанням обов'язків посадовими особами прокуратури, що пов'язано з вказаним кримінальним провадженням, в якому позивач ОСОБА_1 є потерпілою.
Судом встановлено, що слідчим відділом Бориславського відділення поліції Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області проводилося досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016140100000459 від 07.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України. Досудове розслідування проводилося за заявою ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Бориславського міського суду Львівської області від 17 травня 2019 року у справі №438/116/18 було задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову заступника начальника Бориславського ВП - начальника СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Дуба С.М. від 27.11.2018 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.06.2017 за № 12016140100000459 за ч.1 ст.190 КК України. Як вбачається з мотивувальної частини копії відповідної ухвали, слідчий виніс оскаржувану постанову передчасно, не з'ясувавши всіх обставин, з яких проводиться досудове розслідування, та дійшов передчасного висновку про закриття кримінального провадження.
Щодо неналежного проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні №12016140100000459, позивач також зверталася 22.02.2019 в прокуратуру Львівської області з заявою щодо вчинення слідчим Бориславського відділення поліції злочинів, передбачених ст.ст.382, 364 КК України. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 26.04.2019 у справі №461/1801/19 було задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано уповноважених осіб прокуратури Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2019 в порядку, передбаченому ч.1 ст.214 КПК України, та в разі встановлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування, - що стверджується копією відповідної ухвали.
Проте, як зазначає позивач, уповноважені особи прокуратури не виконали вказану ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 26.04.2019 у справі №461/1801/19.
З метою захисту своїх порушених прав позивач просила стягнути з ДКС України 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.2, ч.6, ч.7 ст.1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
У статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.
Так, позивач ОСОБА_1 пов'язує своє право на відшкодування моральної шкоди із неналежним проведенням досудового розслідування в кримінальному провадженні №12016140100000459, в якому позивач є потерпілою, неналежним виконанням обов'язків посадовими особами прокуратури (Дрогобицької місцевої прокуратури, прокуратури Львівської області) у вказаному кримінальному провадженні, невиконанням ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 26.04.2019 у справі №461/1801/19 (щодо невнесення відомостей в ЄРДР за її заявою). Однак зазначені обставини не є тими, за наслідками яких виникає право на відшкодування моральної шкоди.
Невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність слідчих та працівників прокуратури порушували її законні права та інтереси та заподіяли позивачу моральну шкоду.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173, 1174 цього Кодексу).
Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у цивільній справі № 6-440цс16.
Згідно з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вказане свідчить про те, що шкода підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, а при відсутності будь-якої з цих ознак не може бути покладено на відповідача обов'язку відшкодування шкоди.
Згідно з ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
Згідно з ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до роз'яснення, яке міститься у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди.
Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачем зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів в обґрунтування позовних вимог та не надано об'єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди у причинному зв'язку з діями відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення заявленої нею суми моральної шкоди з відповідача, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 255, 259, 268, 354 ЦПК України, суд
закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна - в особі Державної казначейської служби України в частині позовних вимог про визнання умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених - підозрюваних;
зобов'язання посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб, визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України.
У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до держави Україна - в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 коп - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15 лютого 2021 року.
Головуючий суддя А.Т.Слиш