справа № 691/727/20
провадження № 2/691/105/21
15 лютого 2021 рокуГородищенський районний суд Черкаської області
В складі :
головуючого судді Савенко О.М.
при секретарі судових засідань Шмунь Н.В.
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду м.Городище Черкаської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,-
встановив :
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач мотивує їх тим, що 10 червня 2008 року надала відповідачу ОСОБА_2 позику у розмірі 30000 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 10 червня 2008 року складає суму в розмірі 145 470 грн., для будівництва та ремонту житлового будинку, що підтверджується оригіналом розписки, який відповідачем написаний та підписаний власноручно. Згідно розписки, відповідач зобов'язалася повернути кошти протягом 6 років, тобто до 10 червня 2014 року. Незважаючи на досить тривалий час користування позикою, відповідач не повернула отримані кошти. Одну частину суми, а саме 2000 доларів США, відповідач все ж повернула. Кошти були отримані частинами: 13 червня 2015 року - 500 доларів США; 22 листопада 2016 року - 500 доларів США; 30 жовтня 2017 року - 500 доларів США; 19 лютого 2018 року - 500 доларів США. Сума заборгованості за розпискою від 10 червня 2008 року залишається 28000 доларів США. Неодноразові звернення з проханням дотримуватися взятого зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідачем постійно ігноруються, що і стало підставою звернення з позовною заявою в суд, для захисту порушених прав та інтересів.
У підготовче засідання позивач ОСОБА_1 не прибула, інформована про розгляд справи у визначений чинний законодавством порядок, надала заяву від 15 лютого 2021 року №ЕП-418/21 про слухання у її відсутність та підтримання позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 , будучи вчасно та належним чином повідомленими про час, дату та місце підготовчого засідання, шляхом надіслання судової повістки рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, у судове засідання не з'явилися,надали заяву від 03 листопада 2020 року №ЕП-2767/20 та 15 лютого 2021 року за №ЕП-417/21 про розгляд справи без їх участі, вказавши на визнання позовних вимог та відсутність заперечень стосовно обставин у справі.
Неявка позивача, відповідача, представника відповідача не перешкоджає розглядові справи по суті, так як вони повідомлені вчасно та належним чином. За таких обставин, суд, вважає, що у справі достатньо доказів для об'єктивного розгляду і слухає справу у їх відсутності.
Суд, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог, враховуючи належне повідомлення сторін про виклик до суду, відсутність відзиву, заперечення, чи то клопотань про необґрунтованість позовних вимог від відповідача, вбачає підстави до розгляду цивільної справи у підготовчому судовому засіданні, згідно до ст.200 ЦПК України, та дослідивши докази у справі, надані позивачем до суду, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно до ст.209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та враховуючи положення цивільно-процесуального законодавства позивач повинен довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу, а суд повинен з'ясувати обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідити докази якими вони обґрунтовуються - ст.228 ЦПК України. При цьому, факти та підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являється предметом позову.
Позивач повинен зазначити і довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу.
Із досліджених судом доказів вбачається, що відповідно до розписки від 10 червня 2008 року, відповідач ОСОБА_2 взяла у борг гроші в сумі 30 000 доларів США, які зобов'язалася повернути до 10 червня 2014 року (а.с.6). Позивач по справі просить стягнути з відповідача суму позики в розмірі 28000 доларів США, остільки частину суми, а саме 2000 доларів США, відповідач повернула частинами: 13 червня 2015 року - 500 доларів США; 22 листопада 2016 року - 500 доларів США; 30 жовтня 2017 року - 500 доларів США; 19 лютого 2018 року - 500 доларів США. Оскільки гроші не були повернуті в повному обсязі, грошове зобов'язання залишається не виконаним. У поданій заяві відповідач обставини справи не заперечила, позовні вимоги визнала повністю (а.с.24).
Предметом вимоги позивача є застосування правових наслідків порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання та відшкодування понесених судових витрат.
Правові відносини, які склалися між позивачем та відповідачем, на думку суду, підпадають під вид цивільно-правових відносин - зобов'язальне право.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до п.8 ч.2ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до Правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року по справі № 6-25цс14 передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань. У силу положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із вимогами ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому частинами 1-3 ст.89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. В Постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс-14, зазначено, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Згідно ст.1047 ЦК Українид оговір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. При розгляді цивільної справи, досліджуючи боргову розписку та інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України встановив справжню правову природу правовідносин сторін. У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс-13, визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Враховуючи вищевикладене, предметом доказування в спірних правовідносинах сторін є як факт існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики, де належним доказом на підтвердження факту передачі коштів є боргова розписка, так і факт повернення чи неповернення позичальником грошових коштів, а також застосування наслідків не виконання зобов'язань.
Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Звертаючись до суду із позовною заявою про стягнення боргу за договором позики, позивач ОСОБА_1 посилається як на доказ підтвердження отримання відповідачем спірної суми позики на розписку, оригінали яких знаходяться в неї особисто, тому дослідивши копію в судовому засіданні, оскільки заперечень від відповідача не надійшло, суд оцінює її та визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики.
За таких обставин, досліджуючи боргову розписку, суд приходить до висновку, що дана розписка є підтвердженням існування між сторонами договірного зобов'язання й відповідно свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
При цьому, згідно із вимогами ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський Суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішення Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року).
Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Під час розгляду цивільної справи не встановлено правових аргументів, які б доводили, що на час вирішення спору в суді, відповідач зобов'язання з повернення боргу позивачу виконав, перерахував у повному обсязі кошти чи виконав інші дії.
До початку розгляду справи по суті позивач не змінив предмет або підставу позову, не збільшив та не зменшив розмір позовних вимог, просить стягнути суму боргу в розмірі 28000 доларів США, за курсом Національного Банку України станом на 19 червня 2020 року, що складає 749960 грн. 96 коп., а тому, суд, розглянув цивільну справу в межах пред'явлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку про задоволення позову.
При розгляді цивільної справи судом встановлено судові витрати.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ухвали Городищенського районного суду Черкаської області від 10 лютого 2021 року, задоволено заяву позивача та розстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цивільній справі. Остільки, судовий збір позивачем сплачено частково, а позовна заява підлягає до задоволення, то стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір пропорційно задоволений розміру позовних вимог позивача.
Позов підтверджується: копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; копією паспорта громадянина України ОСОБА_2 ; копією розписки від 10 червня 2008 року; квитанцією про сплату судового збору від 02 липня 2020 року №0.0.1755906494.1.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 256, 257, 263, 264, 265, 267, 268, 269, 270, 271, 272, 509, 526, 527, 530, 599, 610, 1046,1047, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 3, 4, 5, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 133, 141, 206, 209, 228, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задоволити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , несплачену суму боргу за розпискою від 10 червня 2008 року у розмірі 28000 (двадцять вісім тисяч) доларів США, що складає 749960 (сімсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн. 96 коп. станом на 19 червня 2020 року.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 3750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., як пропорційно задоволений розміру позовних вимог позивача на час ухвалення судового рішення.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , на користь Держави судовий збір в розмірі 3749 (три тисячі сімсот сорок дев'ять) грн. 61 коп., згідно до ухвали Городищенського районного суду Черкаської області від 10 лютого 2021 року про розстрочку сплати судового збору.
Копію рішення направити учасникам справи, для відому.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О. М. Савенко