Справа № 541/1324/20
Провадження №2/541/61/2021
Іменем України
10 лютого 2021 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді Куцин В. М.
секретаря судових засідань Калініченко Л. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Миргород в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
15 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив суд стягнути з відповідача грошові кошти за борговою розпискою від 21 травня 2018 року в розмірі 3500 доларів США та 3% річних, що становить загальну суму 100669,06 грн та 1006,70 грн судового збору.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 21 травня 2018 року надав відповідачу грошові кошти в розмірі 3700 доларів США. Передача грошових коштів була оформлена відповідною розпискою про отримання грошових коштів, згідно якої грошові кошти мають бути повернуті позивачу до 21 червня 2018 року. Станом на момент подання позову взяті на себе зобов'язання відповідач не виконала, кошти в повному обсязі не повернула. ОСОБА_2 повернула лише 200 доларів США, відтак сума, яка залишилася не повернутою станом на 22.06.2018 становить 3500 доларів США.
Ухвалою суду від 22 липня 2020 року відкрито провадження у справі та встановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.11).
18.12.2020 року після проведення повторного автоматизованого розподілу справа передана на розгляд судді Куцин В. М. та прийнята суддею до провадження на підставі ухвали від 21.12.2020 року.
04.01.2021 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_3 , яка вказувала, що відповідач визнає позов частково, оскільки на погашення позики протягом 2019-2020 років позивачу було перераховано 3583 горн. 51 коп. До пояснення додані світлокопії банківських квитанцій про перерахування коштів на ім'я позивача.
28.12.2020 ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, 10.02.2021 року відповідач та її представник повторно не з'явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 43,45,70,75).
Зважаючи на згоду позивача, суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення по справі відповідно до положень ст.280-284 ЦПК України.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві, стягнувши на його користь з відповідача 3500 доларів США - суму простроченої заборгованості за позикою та 3% річних від простроченої суми за період з 22.06.2018 року по 09.02.2021 року -274 долари США. Наголошував, що зазначена сума, яка підлягає стягненню у позовній заяві це гривневий еквівалент суми іноземної валюти, яка підлягає стягненню. Зазначав, що насправді в 2019-2020 роках отримував від відповідача кошти в рахунок повернення позики наданої ним відповідачу 24.10.2018 року, а не в рахунок повернення спірної позики. Позика відповідачем по договору від 24.10.2018 року на даний час повністю повернута.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Судом встановлено, що 21 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. На підставі цієї угоди, позивач надавав позику шляхом передачі грошових коштів у розмірі 3700 доларів США. Факт передачі грошових коштів позивач підтвердив оригіналом наданої розписки від 21 травня 2018 року, відповідно до якої строк повернення грошових коштів становив до 21 червня 2018 року (а.с.4). Таким чином, між сторонами виникло зобов'язання із договору позики, за яким боржник зобов'язався повернути позикодавцеві (позивачу) таку ж суму грошових коштів (суму позики), яка ним отримана. Як стверджує позивач, відповідач повернула кошти частково в сумі 200 доларів США. Сума, яка залишилася неповернутою становить 3500 доларів США (3700-200).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. На підтвердження зобов'язань відповідача, позивачем була надана боргова розписка.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1стаття 1046 ЦК України). Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, це закріплено в положеннях ст. 629 ЦК України.
Згідно із ч.1ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином згідно умов договору й вимог ЦК України.
Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно із ст. ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У своєму рішенні Великою Палатою Верховного Суду (ВП/ВС у справі №340/385/17, від 27.11.19) зроблено висновок, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має вільно обрати валюту стягнення, або визначену у договорів позики (розписці) або у національній одиниці - гривні.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд України у постановах від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14 та від 30.03.2016 року у справі №6-2168цс15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18 сформував правові позиції, в яких вказав на те, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні плати від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Право подати позов про стягнення 3% річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зважаючи на те, що строк виконання зобов'язання на час звернення позивача із позовом сплинув, позивач має право вимагати від відповідача, окрім повернення основної суми заборгованості, відшкодування матеріальних втрат у вигляді 3% річних. Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Таким чином, сума 3% річних за період з 22 червня 2018 року по 14 липня 2020 року становить 216,33 доларів США (3 500 доларів США х 3%:365 х 752 дні). Загальна заборгованість становить 3 716, 33 доларів США (3 500 доларів США +216,33 доларів США).
Зважаючи на вище викладене, суд вважає, що між сторонами виникло зобов'язання із договору позики, за яким боржник (відповідач) зобов'язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики), яка ним отримана від позивача. Зазначений договір оформлений письмовою розпискою, складеною відповідачем, яку було передано позивачу, та яка є борговим документом. За яким позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме передав відповідачу кошти вказані в договорі позики, а відповідач зобов'язався повернути гроші в строк, однак свої зобов'язання не виконав, гроші в повному обсязі не повернув.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 22 червня 2018 року по 14 липня 2020 року, тому виходячи з принципу диспозитивності встановленого ст. 13 ЦПК України вказана вимога підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог.
Суд не може взяти до уваги твердження представника відповідача про часткове повернення позики в сумі 3583 грн. 51 коп., оскільки всупереч вимог ст. 81 ЦПК України вказані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, а надані квитанції про перерахування коштів не містять даних про призначення платежу.
Суд, встановивши характер правовідносин між сторонами, вважає встановленим той факт, що позичальник не виконавши належним чином взяті на себе за договором позики від 21 травня 2018 року зобов'язання на вимогу позикодавця, повинен сплатити останньому за договором позики борг в розмірі 3500 доларів США та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 216,33 доларів США.
Згідно вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на
користь позивача в розмірі 1 006,70 грн. в зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 610, 612, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76, 77, 81, 141,259, 280-284, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за договором позики від 21 травня 2018 року в сумі 3716 (три тисячі сімсот шістнадцять ) доларів США 33 (тридцять три ) центи США, з яких 3500 доларів США заборгованість за договором позики, 216 доларів США 33 центи США - три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 22 червня 2018 року по 14 липня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 006 (одна тисяча шість) гривень 70 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до п. п. 15 п. 1 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд на протязі тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Миргород, Полтавської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 виданий Миргородським МРВ УМВС України в Полтавській області 08 жовтня 1996 року.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Миргород, Полтавської області, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Миргородським МВ УДМС України в Полтавській області 04 грудня 2012 року.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2021 року
Суддя: В. М. Куцин