ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 37/185
27.08.07
За позовом
До
За участю
Про
Державного територіально - галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця"
Акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація"
Київської транспортної прокуратури
зобов"язання звільнити земельну ділянку
Суддя І.Д. Кондратова
Представники сторін:
від позивача Кузьміченко О.А.- представник за довіреністю.
від відповідача Сенюта І.В.- представник за довіреністю
від Прокуратури Іваньков П.В. -представник Київської транспортної прокуратури;
Рішення прийняте 23.08.2007 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з оголошеними в судовому засіданні перервами.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця" до Акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація", за участю Київської транспортної прокуратури про зобов'язання звільнити земельну ділянку від незаконно встановлених об'єктів зовнішньої реклами - рекламних щитів, розташованих в Голосіївському районі по столичному шосе.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2007 р. порушено провадження у справі № 37/185, розгляд справи було призначено на 17.04.2007 р. о 12-15.
Представник відповідача у відзиві на позовні вимоги заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не є власником спірної земельної ділянки та зазначає, що у відповідності до статті 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є державний акт та договір оренди земельної ділянки. Позивачем не надано жодних документів, які посвідчували його право на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об'єкти зовнішньої реклами, а твердження позивача про те, що він є землекористувачем, оскільки сплачує земельний податок, є безпідставними. Крім того, відповідач вказує на те, що ним отримані дозволи на розміщення спірних об'єктів зовнішньої реклами, у відповідності до вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні 27.04.2007 року представник позивача надав заперечення на відзив відповідача та зазначає, що позивачем в підтвердження своїх позовних вимог надано Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, який зареєстровано в Київському міському управлінні земельних ресурсів та присвоєно інвентарний номер № 3347 та черговий кадастровий план, з якого чітко вбачається, що користувачем даної земельної ділянки є позивач. Крім того, позивач зазначає, статтею 68 ЗК України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштування. Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Спірну земельну ділянку передано в користування залізниці на підставі рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 року № 1231/33 «Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці «Київ-Трипілля»та створення санітарно-захисної смуги»та рішення від 07.05.1979 року № 561/22 «Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна залізниці під будівництво залізниці Київ-Трипілля»за проектом архітектурно-планувального управління міста Києва. Таким чином, позивач вважає себе на підставі вищевикладеного законним землекористувачем.
Представник позивача 15.05.2007 р. в судове засідання не з'явився, але через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням належного представника по даній справі в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2007 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача 29.05.2007 року в судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи.
Крім того, позивач через канцелярію Господарського суду міста Києва надав суду уточнення позовних вимог, відповідно до яких зазначає, що залізниця є законним землекористувачем, що підтверджується технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування, черговий кадастровий план, рішення виконкому КМР народних депутатів від 21.08.1978 року № 1231/33 «Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництвом залізниці «Київ-Трипілля»та створення санітарно-захисної смуги», рішення від 07.05.1979 року № 561/22 «Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна залізниці під будівництво залізниці Київ-Трипілля». Розміщення об'єктів зовнішньої реклами в повній неузгодженості з залізницею впливає на безпеку руху поїздів та безпеку життя пасажирів. При встановленні рекламних щитів відповідачем були порушені правила техніки експлуатації та діючих нормативних документів з безпеки руху, які обов'язкові для виконання. Дані рекламні конструкції знаходяться не в габариті до колії та контактної мережі, що в свою чергу загрожує безпеці руху на залізничному транспорті.
Представник відповідача 29.05.2007 р. в судове засідання не з'явився, але через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням представника відповідача у службовому відрядженні у місті Сімферополі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2007 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача 18.06.2007 р. в судове засідання не з'явився, але через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням представника відповідача у службовому відрядженні у місті Львів, крім того представник відповідача заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 1 місяць.
Представник позивача та прокуратури підтримали подане клопотання про продовження строку вирішення спору.
На підставі статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2007 року було продовжено строк вирішення спору на один місяць та відкладено розгляд справ до 04.07.2007 року.
В судових засіданнях 04.07.2007 року, 12.07.2007 року та 23.07.2007 року було оголошено перерву на підставі стаття 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою В.о Заступника Голови Господарського суду міста Києва Іванової Л.Б. від 26.07.2007 року було продовжено строк вирішення спору у справі № 37/185 на один місяць.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 27.08.2007 року за згодою представників прокуратури та сторін було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, Господарський суд міста Києва, -
03 травня 2006 року на підставі протокольного рішення Київської міської державної адміністрації від 03.05.2006 р. Головне управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва видало Акціонерному товариству «Українська автомобільна корпорація»дозволи № 12678-06, 12679-06, 12681-06, 12682-06, 12683-06 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами.
На підставі даних дозволів позивач розташував щити в Голосіївському районі по Столичному шосе : 440 м від південно - мостової розв'язки праворуч, 530 м від південно - мостової розв'язки праворуч, 660 м від південно - мостової розв'язки праворуч, 790 м від південно - мостової розв'язки праворуч та 1000 м від південно - мостової розв'язки праворуч.
Державне територіально -галузеве об'єднання «Південно - Західна залізниця», вважаючи себе законним землекористувачем, зазначає, що відповідач в порушення вимог норм чинного законодавства розмістив об'єкти зовнішньої реклами без погодження з позивачем, а тому просить суд зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку від незаконно встановлених об'єктів зовнішньої реклами, розташованих в Голосіївському районі по Столичному шосе.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про рекламу»розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці ( пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067).
Дозвіл на розміщення об'єкта зовнішньої реклами (далі - дозвіл) - реєстраційний документ встановленої форми, що оформлюється і видається робочим органом на підставі відповідного рішення Київської міської державної адміністрації, підписується начальником Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва, визначає право розповсюджувача зовнішньої реклами на розміщення ОЗР на певний термін і у певному місці та містить відомості про розповсюджувача зовнішньої реклами, технічні характеристики ОЗР, місце розташування ОЗР з прив'язкою до генерального плану місцевості, фотографічний знімок місця до і після розташування ОЗР, узгоджувальну частину та інші необхідні відомості (п. 1.2 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 2 грудня 2002 року N 2159 «Про порядок розміщення об'єктів зовнішньої реклами у місті Києві).
На виконання вищевказаних нормативних актів відповідач отримав дозволи № 12678-06, 12679-06, 12681-06, 12682-06, 12683-06 Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва на розміщення об'єкта зовнішньої реклами.
З огляду на те, що дані дозволи не скасовувались, в судовому порядку не оскаржувались, не визнавались протиправними та на день прийняття рішення є чинними, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Статтею 9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Відповідно до пунктів 1,3 статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Стаття 126 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Позивач в підтвердження того, що залізниця є законними землекористувачем, надав суду Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 № 1231/33 «Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці «Київ -Трипілля»та створення санітарно -захисної смуги»та рішення від 07.05.1979 року № 561/22 «Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна залізниці під будівництво залізниці Київ -Трипілля». Проте, суд зазначає, що дані докази- не є документами, що посвідчують право постійного користування в розумінні статті 126 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, зокрема : позивач не довів суду, що відповідач незаконно займає земельну ділянку, законним землекористувачем якої є залізниця, не підтвердив такі обставини належними доказами та не додав їх до матеріалів справи, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя І.Д. Кондратова
Дата підписання
рішення 10.09.2007 року