ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2021 року м. Київ № 640/18802/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення
від 08.08.2019 №UA100010/2019/000270/2
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської митниці ДФС (далі-відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA100010/2019/000270/2 від 08.08.2019 та зобов'язати Київську міську митницю ДФС повернути йому повну суму гарантій, внесених відповідно до митної декларації №UA100010/2019/346637 від 16.08.2019.
В обгрунтування позовних вимог вказано, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказано, що в графі 33 рішення про коригування митної вартості зазначено, що причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано є, зокрема, наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах. Позивачем зазначено, що жодних розбіжностей у поданих ним документах немає. Так, вартість автомобіля 5100 евро зазначена в рахунку-фактурі, а також в додатково наданих на вимогу митниці чеку №27 та митній декларації країни відправлення. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Також вказано, що витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2019 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. Запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву, копію відзиву одночасно надіслати позивачу.
Представником відповідача 10.01.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що, оскаржуване рішення є правомірним, оскільки в документах, які надані позивачем до Київської міської митниці ДФС разом з митною декларацією, містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена та підлягає сплаті за ці товари, а декларантом або уповноваженою особою декларанта не подано всіх додаткових документів, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України. Крім того, представник відповідача зазначив, що всі документи подано без перекладу, як того вимагає стаття 254 Митного кодексу України.
Позивачем 22.01.2020 подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримано в повному обсязі та зазначено щодо доводів відповідача про те, що до митниці в Києві мали бути подані банківські платіжні документи, оскільки відповідно до статті 53 Митного кодексу України такі документи мають бути подані, якщо рахунок сплачено. Позивач вказує, що розрахунок за автомобіль був проведений безпосередньо з продавцем готівкою, що підтверджується чеком від 26.06.2019№27. Цей рахунок був наданий митниці на її вимогу. Наявність в стандартному рахунку банківських реквізитів продавця не свідчить про те, що оплата проведена через банківську установу.
Щодо доводів відповідача що позивачем не подані документи, що підтверджують вартість перевезення автомобіля, позивач вказує, що таких документів не існує, оскільки автомобіль був придбаний ним з повним баком пального та він не поніс додаткових витрат на транспортування автомобіля до митного кордону України. Вартість транспортування по суті включена до вартості автомобіля, тому визначена позивачем митна вартість співпадає з вартістю автомобіля. Калькуляція транспортних витрат, передбачена наказом Мінфіна України, на яку посилається у відзиві відповідач, у позивача не вимагалась. Відповідно до частини п'ятої статті 53 Митного колексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Також, позивачем зазначено, що відсутність перекладів не є підставою винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та відповідно до статті 254 Митного кодексу України органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок. В даному випадку відповідачем переклади документів не вимагались, оскільки всі ці документи є типовими для митного оформлення транспортних засобів.
Представником відповідача 06.02.2020 подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано, що позивач у відповіді зазначає, що наявність в рахунку банківських реквізитів продавця не свідчить про те, що оплата має відбуватись через банківську установу. Разом з тим, згідно пункту 4 частини другої статті 53 Митного кодексу України до основних (не додаткових) документів, що підтверджують митну вартість належать: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Оскільки, автомобіль купувався за кордоном, на момент подачі до митного оформлення документів до митниці в Києві мали бути подані банківські платіжні документи, однак такі документи митниці не подавались. Разом з тим, в самому рахунку, згідно якого був проданий автомобіль, продавцем вказано банківські реквізити (назва банку, номер рахунку, міжнародний платіжний код). Продавець в рахунку натомість не зазначав про готівковий спосіб оплати.
Також, щодо відсутності перевізних документів та документів про вартість перевезення позивач зазначає, що купив автомобіль уже с повним баком. Відповідач вказує, що у рахунку не зазначено, що продавець крім автомобіля продає ще й повний бак пального. Декларантом не були подані транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів до кордону України, всупереч вимогам пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України (хоча вказані документи є не додатковими, а основними). Відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України, до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: - витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на страхування цих товарів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2021 замінено первинного відповідача у справі Київську міську митницю ДФС (код ЄДРПОУ 39422888) його правонаступником Київською митницею Держмитслужби (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ 43337359).
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Для здійснення митного оформлення товару - легкового автомобіля «SKODA», модель «FABIA», бувшого у використанні, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 (країна походження - CZ), номер двигуна - не виявлено, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм двигуна- 1422 см3, потужність двигуна - 66кВт, екологічні норми - EURO 6, тип кузова- універсал, колір - білий, календарний рік виготовлення - 2015, модельний рік виготовлення- 2016, кількість місць для сидіння (включаючи місце водія) - 5, колісна формула 4х2, виробник SKODA AUTO a.s., країна виробництва CZ - позивачем до Київської міської митниці ДФС подано імпортну митну декларацію від 30.07.2019 UA100010/2019/343527, в якій зазначена фактично сплачена і документально підтверджена ціна товару 5100 Євро. Митну вартість транспортного засобу визначено за основним методом - за ціною договору.
З графи 44 митної декларації від 30.07.2019 UA100010/2019/343527 вбачається, що позивачем до Київської міської митниці ДФС подані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) від 11.07.2019 №2019-144; акт про проведення огляду (переогляду) товарів транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконай від 28.07.2019 UA205010/2019/441271; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.01.2016 № НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 26.07.2019 № НОМЕР_3 ; платіжний документ, що підтверджує вартість товару чек оплати за авто від 26.07.2019 №27; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями від 09.11.2015 (серт. вироби.б/н); договір про надання послуг митного брокера від 26.07.2019 №26/07/19; висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом від 14.01.2016 №409752537; інші некласифіковані документи від 30.07.2019 (інформація VIN); інші некласифіковані документи від 30.07.2019 (ціни мережі інтернет); копія митної декларації країни відправлення від 25.07.2019 (19ВЕЕ0000035149047); сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 29.07.2019 UA.46E.6529-19; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України від 04.04.2001 НОМЕР_4 .
За наслідком розгляду поданих позивачем документів Київською міською митницею ДФС 08.08.2019 прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA100010/2019/000270/2 (далі-оскаржуване рішення), відповідно до якого митниця за резервним методом визначила, що митна вартість автомобіля становить 9650 Євро.
Як слідує з графи 33 оскаржуваного рішення підставою для його прийняття зазначено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а саме: до митного оформлення не надано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, що підтверджується відомостями із графи 44 митної декларації; страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, що передбачено пунктом 8 частини другої статті 53 Митного кодексу України; транспортних (перевізних) документів та відомостей про вартість перевезення оцінюваного товару.
На підставі вказаного рішення того ж дня Київською міською митницею ДФС було прийнято картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00911.
Позивач, 16.08.2019 подав митну декларацію №UA100010/2019/346637, за якою автомобіль був оформлений за ціною 5100 євро з наданням гарантій, з відстрочення платежів до 14.11.2019 з урахуванням рішення про коригування митної вартості за резервним методом, яким відповідачем визначено митну вартість автомобілю 9650 євро. В зв'язку з цим позивачем було доплачено 77630,00 грн за митне оформлення, відповідно до квитанції від 16.08.2019 №0.0.1438016456.1.
Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару - митна декларація від 20.06.2019 №UA100070/2019/237681 та інтернет джерела.
Незгода позивача із вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до положень статті 256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Стаття 51 Митного кодексу України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 та 2 якої митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 Митного кодексу України).
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина друга статті 52 Митного кодексу України).
Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем:
а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;
б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;
в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;
б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;
в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);
г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:
1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;
2) витрати на транспортування після ввезення;
3) податки, які справляються в Україні.
Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №809/1884/16, від 03.04.2018 у справі №826/8797/16, від 21.03.2018 у справі №803/407/16 та від 12.03.2018 у справі №809/4367/15.
Стаття 57 Митного кодексу України регулює методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, а саме:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно зі статтею 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
За приписами частин п'ятої - восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 59 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Відповідно до частини першої статті 60 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Згідно статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Системний аналіз наведених вище норм Митного кодексу України дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару відповідач лише зазначив про наявність вказаних розбіжностей у поданих позивачем документах без зазначення конкретного переліку документів.
Визначаючись щодо обґрунтованості доводів митниці щодо неможливості підтвердження поданими позивачем документами митної вартості товару, заявленого у митній декларації №UА100010/2019/342527 від 30.07.2019, суд зважає на таке.
Митна декларація країни відправлення підтверджує заявлену позивачем вартість транспортного засобу в розмірі 5100,00 євро.
В матеріалах справи містяться докази сплати вартості транспортного засобу в розмірі 5100,00 євро.
Позивач сплатив 111800,00 грн. за попередню оплату за митне оформлення двох автомобілів єдиною квитанцією, що підтверджується квитанцією №0.0.1420313199.1 від 25.07.2019; доплатив 77630,00 в якості гарантій за митне оформлення відповідно до платіжного доручення №0.0.1438016456.1 від 16.08.2019.
Щодо доводів відповідача про не підтвердження позивачем витрат на транспортування, то слід зазначити, що згідно частини десятої статті 58 Митного кодексу України до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), зокрема:
- витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
- витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до наявних матеріалів справи, ціни на товар вказані у специфікаціях і включають в себе всі витрати продавця, у тому числі витрати на доставку та навантаження на борт судна, упаковку, маркування, митне очищення в країні експорту, оформлення сертифіката походження.
Суд зауважує, що зазначені супутні витрати продавця не є складовими митної вартості в розумінні частини десятої статті 58 Митного кодексу України, оскільки такі витрати включені до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті, а тому не впливають на числові значення митної вартості товарів. При цьому, правилами міжнародної торгівлі, Митного кодексу України та жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку продавця окремо зазначати в рахунку (інвойсі) числові складові витрат на супутні послуги, якщо згідно з умовами поставки вони включені до ціни товару.
Проаналізувавши наданий для митного оформлення платіжний документ у сукупності із іншими поданими документами, суд дійшов висновку, що такий документ відповідає умовам решти документів і не містять розбіжностей з іншими документами, поданими разом з митною декларацією; наведені у вказаних документах дані не викликають обґрунтованих сумнівів в їх достовірності.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, згідно якої положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.
Щодо доводів відповідача про неподання позивачем страхових документів, суд зазначає, що такі документи не стосуються спірних правовідносин, оскільки згідно законодавства України подання останніх під час декларування транспортного засобу є правом декларанта, а не обов'язком.
За змістом пункту 8 частини другої статті 53 Митного кодексу України страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, є документами, які підтверджують митну вартість товарів, виключно у разі якщо страхування здійснювалось.
Судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивачем здійснювалось страхування автомобіля.
Також суд вважає обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем вимог Митного кодексу України при визначенні митної вартості товару.
За приписами статті 57 Митного кодексу України, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, митна вартість визначається за резервним методом у відповідності до статті 64 Митного кодексу України у тому разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідач використав резервний метод.
Обов'язок доведення митної вартості товару покладено на декларанта. Орган доходів і зборів має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, такий контроль може здійснюватися, у тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням бази даних Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України, яка містить відповідну інформацію.
Як вбачається із матеріалів справи, митницею на підставі митної декларації від 20.06.2019 №UA100070/2019/237681 та інтернет джерел з урахуванням митних оформлень аналогічних товарів за вартістю вищою, ніж заявлена декларантом, митну вартість належного позивачу автомобіля скориговано до 9650 євро.
Проте, вказана графа оскаржуваного рішення не містить інформації, який саме товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості такого товару; відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначено фактів, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування; фактів щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості, тощо.
Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару, та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом.
Також, наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю вищою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не є підставою для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, тощо).
Разом з тим, суд зазначає, що обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.
Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 13.02.2018 у справі №803/1112/17: "з приводу посилання відповідача на ненадання [декларантом] банківських платіжних документів, суд касаційної інстанції з огляду на встановлені в судових рішеннях обставини зазначає, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об'єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку колегія суддів вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.".
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 року у справі №540/2605/18.
Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу, зазначена у рахунку-фактурі від 11.07.2019 №2019-144 є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв'язку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені у рахунку, відповідач суду не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належними доказами не доведено, що позивачем до митного органу не надано усіх необхідних документів для підтвердження заявленої у митній декларації митної вартості товару, внесено до декларацій недостовірні або неточні відомості, або надано документи, що містили розбіжності, що у свою чергу унеможливлювало б визначення митної вартості товару за ціною договору.
При цьому, повноваження митниці щодо витребування додаткових документів для перевірки правильності визначення митної вартості товару можуть бути реалізовані лише за наявності обґрунтованих підстав для сумніву у правильності митної оцінки товару.
Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Відомості з інформаційних систем фіскальних органів не можуть слугувати беззаперечним джерелом інформації про митну вартість конкретного товару.
Що стосується зауваження відповідача про те, що декларантом всі документи подано без перекладу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 254 Митного кодексу України органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. Відповідачем переклади документів не вимагались.
Разом з тим в матеріалах справи міститься переклад документів, які були подані до Київської міської митниці ДФС, а саме, позивачем 22 січня 2020 року надано суду: переклад рахунку-фактури від 22.07.2019; переклад копії чеку від 26.07.2019 №27; переклад технічного паспорту, з доказом направлення зазначених перекладів відповідачу.
Враховуючи, що позивачем надано відповідачу усі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, цілком достатні для підтвердження кількісних та вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, суд дійшов висновку, що визначення відповідачем митної вартості не за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору) не є обґрунтованим, а тому суперечить основним принципам здійснення державної митної справи, визначеним статтею 8 Митного кодексу України, зокрема законності, додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб, а підстави для коригування митним органом митної вартості товару відсутні.
Київською міською митницею ДФС не доведено, а суду не надано належних доказів на підтвердження правомірності застосування саме другорядного методу визначення митної вартості - резервного, та послідовного вибору методів, як того вимагають положення частини третьої статті 57 Митного кодексу України.
Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 08.08.2019 №UA100010/2019/000270/2.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Київської міської митниці ДФС повернути повну суму гарантій, внесених відповідно до митної декларації від 16.08.2019 №UA100010/2019/346637, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 1, 4 Розділу 3 «Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 року №643, повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.
Після реєстрації в митниці ДФС заява платника податку про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені передається на опрацювання до відповідного підрозділу митного органу.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Порядку інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №60 від 11.02.2019, повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку, яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.
Заява платника про повернення помилково або надміру сплачених грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, після реєстрації передається до структурного підрозділу митниці, на який покладено функцію з підготовки висновку.
Таким чином обов'язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів та подання платником податків заяви про таке повернення до митного органу не пізніше 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми із зазначенням напрямку перерахування коштів.
Отже, чинним законодавством передбачено вчинення ряду дій, спрямованих на повернення надміру сплачених платежів.
З огляду на передчасність вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути повну суму гарантій, внесених відповідно до митної декларації від 16.08.2019 №UA100010/2019/346637, вона не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 08.08.2019 № UA100010/2019/000270/2.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8-А, код ЄДРПОУ 43337359).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.