Справа № 560/3067/20
іменем України
15 лютого 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04 квітня 2019 року по 17 березня 2020 року включно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2019 року по 17 березня 2020 року включно в розмірі 188750,5 грн за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що в день звільнення (04.04.2019) з нею не був проведений в повному обсязі розрахунок по грошовому забезпеченню, а саме, не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.04.2019 включно. Виплату індексації в сумі 545,10 грн здійснено 17.03.2020, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Тобто фактично остаточний розрахунок здійснено 17.03.2020. Це зумовило звернення до відповідача з заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2019 по 17.03.2020. Проте позивачка отримала відмову мотивовану тим, що норми КЗпП України не можуть бути застосовані до цих правовідносин у зв'язку з тим, що позивачка була військовослужбовцем, а не працювала по трудовому договору.
Позивачка вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушив її права.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Будь-яких положень щодо можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чинне законодавство, яке визначає засади проходження в Україні військової служби, не містить. Позивачка, маючи право не надати згоду на виключення її зі списків особового складу військової частини та не використавши його, фактично погодилася на проведення з нею неповного грошового розрахунку при звільненні з військової служби, що виключає неправомірність дій військової частини, в тому числі й у розрізі статті 117 КЗпП України щодо обов'язку виплати всіх належних сум.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.06.2020 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.09.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 продовжено розгляд справи №560/3067/20.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.04.2019 №78 ОСОБА_1 , звільнену наказом командира 8 окремого полку спеціального призначення від 04.04.2019 №55-РС з військової служби в запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", 04.04.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 у справі №560/3112/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 квітня 2019 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 квітня 2019 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до виписки по картковому рахунку на виконання зазначеного рішення суду, військова частина НОМЕР_2 фактично провела остаточний розрахунок з позивачкою 17.03.2020.
Позивачка звернулася до військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2019 по 17.03.2020.
Листом від 28.04.2020 №1196 військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення її заяви, оскільки на спірні правовідносини не поширюються норми трудового законодавства, зокрема, стаття 117 КЗпП України, оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством.
Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум, звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 (адміністративне провадження №К/9901/24531/19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Приписами частини 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зі змісту зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зроблено висновок, що "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.".
Як встановив суд, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачкою 17.03.2020, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення в сумі 545,10 грн.
Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивачки наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Визначаючись щодо розміру компенсації за вищевказаний період, суд виходить із такого.
За змістом Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Оскільки позивачку звільнено з військової служби 04.04.2019, а виплата індексації грошового забезпечення в сумі 545,10 грн військовою частиною здійснена лише 17.03.2020, відповідно, строк затримки розрахунку складає 349 календарних днів.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з наданим відповідачем розрахунком середньоденного грошового забезпечення, середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 554,33 грн (16629,91 грн / 30 дн).
Однак, суд зазначає, що відповідач не врахував виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому позивачка була звільнена.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2020 №727 грошове забезпечення позивачки за останні два повні календарні місяці перед звільненням (за лютий 2019 року та березень 2019 року) складає 33259,82 грн (16629,91 грн х 2). Протягом цих двох місяців було 59 календарних днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 563,73 грн (33259,82 грн / 59 дн).
За період з 04.04.2019 по 17.03.2020 було 349 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачці при звільненні зі служби, який підлягає стягненню на її користь, складає 196741,77 грн (563,73 грн х 349 дн).
Суд звертає увагу на те, що в позовній заяві позивачка просить суд стягнути 188750,5.
Однак, позивачка вказану суму розрахувала помилково, виходячи з кількості робочих днів, а не календарних.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні з виплаченою сумою невиплаченої індексації грошового забезпечення (545,10 грн), суму 196741,77 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений розмір заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивачки та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплату у сумі 545,10 грн.
Разом з тим, вимога про зазначення КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", з якого належить стягнути на користь позивачки середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, жодним чином позивачкою не обґрунтована.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Водночас, згідно з частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з фіскальним чеком від 05.10.2020 позивачка сплатила судовий збір в розмірі 1887,51 грн. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачкою у матеріалах справи відсутні.
Оскільки суд встановив протиправну бездіяльність відповідача, суд вважає за необхідне стягнути з військової частини НОМЕР_1 судові витрати повністю.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.04.2019 по 17.03.2020.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі 545 (п'ятсот сорок п'ять) грн 10 коп. з урахуванням обов'язкових платежів та виплат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1887 (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) грн 51 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк