12 лютого 2021 року м. Рівне №460/8021/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов'язати призначити та виплачувати пенсію з 17.07.2020 за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Вважає протиправною бездіяльність відповідача в частині не призначення пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку згідно із ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Наголосила, що нею подано всі необхідні документи для призначення вказаної пенсії. Зазначає, що така відмова є протиправною, та незаконною, оскільки вона постійно проживає на території радіоактивного забруднення в селі Озерці Володимирецького району. З огляду на наведене, позивач просила суд, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі(а.с.1-2).
Ухвалою суду від 03.11.2020 прийнято дану позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено про розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що позивач немає права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, оскільки згідно із наданих паспортних даних, ОСОБА_1 зареєстрована у зоні гарантованого добровільного відселення лише з 07.02.2007. Відповідно до записів трудової книжки, позивач працювала з 30.04.1986 по 30.04.1989 у радгоспі «Звезда Иллича» Островського району Російської федерації, з 23.05.1989 по 18.07.1989 - у колгоспі «Власть труда» Жирятинський район Російської федерації, з 18.05.1991 по 09.03.2004 - у Ульяновському сахкомбінаті Кіровоградської області. Вказані території не відносяться до радіоактивно забрудненої зони. Отже, станом на 01.01.1993 позивач не прожила і не відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки. Відповідно, права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, - немає. З підстав наведених у відзиві, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю(а.с.18-20).
Позивачем також надіслано відповідь на відзив, у якому повторно зазначено обставини наведені у відзиві на позов.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, то у відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , є потерпілою особою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.3, 8).
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працювала(а.с.10-11):
- з 30.04.1986 по 30.04.1989 - у радгоспі «Звезда Иллича» Островського району Російської федерації;
- з 23.05.1989 по 18.07.1989 - у колгоспі «Власть труда» Жирятинський район Російської федерації;
- з 24.08.1989 по 03.11.1989 - у Дубровецькому ОРС;
- з 18.05.1991 по 09.03.2004 - у Ульяновському сахкомбінаті Кіровоградської області.
Копією довідки від 24.07.2020 № 590 виданої виконкомом Озерецької сільської ради підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована і проживала в селі Озерці Володимирецького району Рівненської області із 01.01.1986 по 01.06.1986, із 15.05.1989 по 06.05.1991, із 07.02.2007 по даний час (а.с.9).
17.07.2020 ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії, із зниженням пенсійного віку, згідно із ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(а.с.5).
Листом від 05.08.2020 за № 6985-6849/Ш-02/8-1700/20 відповідачем повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії. Вказано, що надіслану заяву про призначення пенсію розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян». Право на пенсію із зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), зокрема особи, які постійно проживали чи постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років. Таким особам пенсійний вік зменшується на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання (роботи), але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні у період з моменту аварії по 31 липня 1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до записів трудової книжки: з 30.04.1986 по 30.04.1989 позивач працювала у радгоспі «Звезда Иллича» Островського району Російської федерації; з 23.05.1989 по 18.07.1989 - у колгоспі «Власть труда» Жирятинський район Російської федерації; з 18.05.1991 по 09.03.2004 - у Ульяновському сахкомбінаті Кіровоградської області. Відтак, позивач не прожила і не відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 - 3 роки. Додатково вказав, що позивачем надіслано заяву, яка не відповідає вимогам Порядку № 22-1(а.с.6-7).
Не погоджуючись з діяннями відповідача в частині не призначення пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку згідно із ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та вважаючи їх протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон України №1058-ІV від 09.03.2003) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 Перехідних положень Закону України №1058-ІV від 09.03.2003 передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Тобто, вказаними нормами надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України №1058-ІV від 09.03.2003 або спеціальним Законом України №796-XII від 28.02.1991.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон України №796-XII від 28.02.1991 ).
Згідно із ст.55 Закону України №796-XII від 28.02.1991, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону України №796-XII від 28.02.1991 передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ч. 2 ст. 55 Закону України №796-XII від 28.02.1991 - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а, та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суду слід зазначити, що вимогу щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС.
Підпунктом 5 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) зазначено, документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працювала з 30.04.1986 по 30.04.1989 у радгоспі «Звезда Иллича» Островського району Російської федерації; з 23.05.1989 по 18.07.1989 - у колгоспі «Власть труда» Жирятинський район Російської федерації; з 18.05.1991 по 09.03.2004 - у Ульяновському сахкомбінаті Кіровоградської області. Вказані території не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Копією довідки від 24.07.2020 № 590 виданої виконкомом Озерецької сільської ради підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована і проживала в селі Озерці Володимирецького району Рівненської області із 01.01.1986 по 01.06.1986, із 15.05.1989 по 06.05.1991, із 07.02.2007 по даний час.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", село Озерці Володимирецького району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно із ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відтак, трудова книжка не відноситься до документів, які можуть підтверджувати період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні гарантованого добровільного відселення або поза її межами.
Таким чином, суд вважає, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Водночас, відповідно до дослідженої судом довідки Озерецької сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 24.07.2020 № 590, враховується факт проживання позивача, станом на 01.01.1993, у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії на ЧАЕС по 01.06.1986, із 15.05.1989 по 06.05.1991, що становить лише 2 роки 27 днів.
Отже, час проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 є недостатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 5 п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки цим Законом чітко зазначена умова, що особа за станом на 1 січня 1993 року має прожити або відпрацювати у цій зоні не менше 3 років.
Судом не заперечується, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус особи. Однак, наявні документи у справі, не підтверджують обов'язкової умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, згідно із ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме робота або проживання особи у зоні не менше 3 років, станом на 01.01.1993.
Зазначене свідчить, що обставини наведені у позовній заяві не підтверджують права позивача на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому позовні вимоги, - є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів правомірність дій щодо не призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
У відповідності до ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, - відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (с. Озерці, Володимирецького району Рівненської області, рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне,33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 12 лютого 2021 року.
Суддя Д.П. Зозуля