ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/19565/20
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/19565/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вам агро»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроекспорт ЛТД»
про стягнення 711 775,00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вам агро» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроекспорт ЛТД» про стягнення 711 775, 00 грн. попередньої оплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № АС001/037/20032018 від 20.03.2018 в частині поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19565/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 14.12.2020 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
04.01.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає позовні вимоги овністю.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
20.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вам агро» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроекспорт ЛТД» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №АС 001/037/20032018, за умовами п.1.1 якого продавець обов'язується передати три трактори Massey Ferguson MF455 4WD 100 к.с. (далі - товар), які не перебували у користування (нові) у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товару на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.2 договору найменування товару, асортимент, кількість одиниць, артикул, ціну за одиницю зазначено у додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору.
Так, сторонами було підписано Додаток №1 до договору, яким обумовлено асортимент, кількість одиниць, ціну та загальну суму товару, що склала 2 023 350,00 грн., а також порядок розрахунків.
Також, порядок розрахунків визначено умовами п.3.2 договору, згідно якого покупець здійснює розрахунок у наступному порядку:
- оплата за товар у розмірі 10% від суми, погодженої сторонами у Додатку №1 - в момент замовлення до 21.03.2018, перед відвантаженням 40% до 30.03.2018 та 50% після доставки з відстрочкою до 30.09.2018.
- Згідно з п.4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP-склад покупця: 80342, Львівська обл., с. Турівка, Жовківський район, вул. Б. Хмельницького, 96.
Строк поставки - до 15 квітня 2018 року (п.4.2 договору).
За умовами п.4.3 договору факт поставки продавцем товару покупцеві згідно п.4.1 цього договору сторони фіксують шляхом підписання відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної, у якому зазначається асортимент, комплектність та кількість переданого товару.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.8.1 договору).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу №АС 001/037/20032018 від 20.03.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
На підставі рахунку №СФ-0000137 від 20.03.2018 позивачем у встановлені п.3.2 договору строки було оплачено на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 1 011 675,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №195 від 20.03.2018 та №217 від 29.03.2018. При цьому, судом враховано, що попередня оплата покупцем товару узгоджується з умовами п.3.2 спірного договору.
Як зазначає позивач, сторонами були узгоджені строки поставки товару в п.4.2 договору, відтак остаточний строк поставки товару сплив 15.04.2018.
Однак, у вказаний строк відповідачем товар поставлено не було.
Відповідно до п.7.5 договору у випадку порушення строку поставки товару (згідно п.4.2 договору) більше ніж на 7 (сім) днів продавець зобов'язаний повернути покупцю всю суму попередньої оплати до 25.05.2018.
Як зазначає позивач, у зв'язку з не поставкою товару, останній звертався до відповідача з проханням повернути попередньо оплачені кошти за товар, однак відповідачем кошти було повернуто частково в сумі 299 900,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 24.11.2020.
Також, позивач звертався до відповідача з листом за вих. №76 від 09.10.2020, що підтверджується фіскальним чеком поштової установи, з вимогою повернути попередню оплату в сумі 711 755,00 грн.
Проте відповідач вказані у претензії вимоги не виконав та відповіді на претензію не надав.
Наразі, за твердженнями позивача, товар, який було попередньо оплачено покупцем, продавцем передано не було, про неможливість виконання своїх обов'язків не повідомлено. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Також, на підтвердження існування заборгованості відповідача у сумі 711 775,00 грн. за непоставлений товар, позивачем подано до суду Акт звіряння, який підписаний сторонами станом на 14.09.2020.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У ст. 663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.
У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.
До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах, вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Судом було встановлено обставини внесення позивачем попередньої оплати в сумі 1 011 675,00 грн.
Як вказувалось судом вище, у п.4.2 договору вказано, що строк поставки до 15.04.2018.
Отже, виходячи з умов правочину, строк поставки товару за договором настав 15.04.2018.
Проте, відповідачем свої зобов'язання за договором не виконано в повному обсязі, а саме товар не поставлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (п.74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строки, визначені договором, в повному обсязі товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 711 775,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на те, що директор ТОВ «Агроекспорт ЛТД» (відповідача) не обмежений у праві визнавати позов, а визнання позову відповідачем про стягнення попередньої оплати в сумі 711 775,00 грн. не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд прийняв визнання позову відповідачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи, що провадження у даній справі відкрито 14.12.2020, то розгляд справи №910/19565/20 по суті почався з 14.01.2021.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на те, що відзив, в якому відповідач визнав позовні вимоги про стягнення з нього 711 775,00 грн., поданий 30.12.2020 (згідно накладної Укрпошта Експрес на конверті, адресованому на адресу Господарського суду міста Києва), тобто до початку розгляду справи по суті, суд вирішив повернути позивачу з Держаного бюджету України 50% судового збору, сплаченого за подання позову у даній частині позовних вимог, а саме - судовий збір у розмірі 5 338,32 грн.
В іншій частині судовий збір покладається на відповідача з огляду на задоволення позову у повному обсязі (відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроекспорт ЛТД» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, оф. 301, код ЄДРПОУ 38683786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вам агро» (80337, Львівська обл., Жовківський р-он, с. Добросин, вул. Залізнична, 11-А; код ЄДРПОУ 38551663) 711 775 (сімсот одинадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. попередньої оплати, 5338 (п'ять тисяч триста тридцять вісім) грн. 31 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Вам агро» (80337, Львівська обл., Жовківський р-он, с. Добросин, вул. Залізнична, 11-А; код ЄДРПОУ 38551663) з Державного бюджету України частину судового збору у розмірі 5338 (п'ять тисяч триста тридцять вісім) грн. 32 коп., сплаченого за платіжним дорученням №1081 від 25.11.2020, оригінал якого міститься в матеріалах справи.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя О.М. Спичак