ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/19603/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «НІКО-ТАЙС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»
про стягнення 190 655, 70 грн
Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «НІКО-ТАЙС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про стягнення 190 655, 70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 137 345, 35 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю «САМОЦВІТ», яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором поставки № 14740к від 01 липня 2017 року. В подальшому, 24 листопада 2020 року між позивачем та ТОВ «САМОЦВІТ» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № 24-11-2020, предметом якого є, зокрема й відступлення права вимоги виконання грошових зобов'язань відносно ТОВ «ЕКО» у сумі 176 051, 60 грн на підставі договору поставки № 14740к від 01 липня 2017 року. Наведене обумовило звернення до суду з даним позовом про стягнення суми боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
05.01.2021 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що на момент відступлення права вимоги, заборгованість відповідача була погашена шляхом сплати коштів, зарахування зустрічних однорідних вимог та повернення частини товару.
11.01.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він вказує на хибність доводів, викладених у відзиві, а надані докази вважає такими, що не спростовують заявлених вимог.
22.01.2021 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких вказує на неправомірність відступлення права вимоги з огляду на положення договору поставки, зобов'язання за яким було відступлено.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
01 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САМОЦВІТ» (постачальник) укладено договір поставки № 14740к (далі - Договір).
На умовах цього Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі.
Відповідно до пункту 5.1. Договору, товар за договором поставляється постачальником на умовах базису поставки DDP згідно міжнародних правил тлумачення комерційних термінів Інкотермс (у редакції 2000 р.) з урахування умов цього Договору.
У разі відповідності поставки товару умовам цього Договору покупець підписує видаткову та товарно-транспортні накладні на поставлений товар. Дата поставки товару повинна відповідати даті виписки видаткової накладної на товар (п. 5.11 Договору).
Згідно пп. 8.1.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар по закінченню 67 (шести десяти семи) календарних днів з дати поставки товару постачальником.
Сторони Договору один раз на квартал, після 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом, проводять звірку взаєморозрахунків з обов'язковим підписанням акту звірки. Постачальник направляє покупцю акт звірки за допомогою факсимільного зв'язку, за адресою електронної пошти або поштою (п. 8.4 Договору).
У разі порушення стороною Договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання за кожний день прострочення (п. 10.1 Договору).
Відповідно до п. 12.1 цей Договір набуває чинності з 01.07.2017 і діє до 31.12.2018 включно, а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли на момент дії даного Договору - до їх повного виконання.
Як погоджено сторонами у п. 12.5 Договору, сторони не мають права передавати третім особам свої майнові права, що виникають з Договору, в тому числі але не обмежуючись укладати договори факторингу без письмової згоди іншої сторони.
Як зазначає позивач, відповідно до умов Договору, протягом грудня 2017 року - січня 2018 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 137 345, 35 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, проте власні зобов'язання щодо оплати за поставлений товар ним не було виконано.
В подальшому, постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.19 в справі № 904/3806/19 Товариство з обмеженою відповідальністю «САМОЦВІТ» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік, до 17.12.2020. Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «САМОЦВІТ» призначено арбітражного керуючого Ясир Дар'ю Ігорівну.
24 листопада 2020 року між ТОВ «САМОЦВІТ» (цедент) та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № 24-11-2020.
Відповідно до пункту 1.1 цього Договору, його метою є оформлення результатів купівлі-продажу (відступлення) майнових прав банкрута ТОВ «САМОЦВІТ» на відкритих електронних торгах (аукціоні) у відповідності до чинного законодавства України, результати котрого оформлено Протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-11-02-000035-1 від 13 листопада 2020 року.
Згідно із пунктом 1.2 цього Договору цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги виконання грошових зобов'язань, котрі належні цеденту та виникли на підставі документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фахтур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), зокрема, відносно «ТОВ «ЕКО» у сумі 176 051, 60 грн на підставі Договору поставки № 14740к від 01 липня 2017 року.
Пунктами 1.3., 1.6., 1.7. Договору цесії сторони визначили, що на умовах даного Договору та на підставі протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-l 1-02-000035-1 від 13 листопада 2020 року, цедент зобов'язується передати цесіонарієві, за відповідним актом право вимоги до боржника (дебіторська заборгованість) на підставі документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), посилання на стислий перелік котрих має місце в пункті 1.2. даного договору.
За результатами укладення/підписання даного Договору, цесіонарій наділяється всіма правами цедента, що випливають із документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), посилання на стислий перелік котрих має місце в пункті 1.2. даного договору, а також повний перелік котрих наведено та міститься в акті приймання-передачі документів, що підтверджують зміст та дійсність права вимоги.
Сторони визначили та спільно погодили те, що вартість (розмір) грошового зобов'язання, що відступається за даним договором, становить, проте не обмежується, загальним/сумарним розміром права вимоги у відповідності до пункту 1.2. даного договору
У п. 4.4. Договору цесії, сторони погодили те, що сповіщення боржника про поступку права вимоги за цим Договором, цедентом відбувається на власний розсуд та не є обов'язковим, оскільки при дійсності порушеного зобов'язання у розумінні статі 518 Цивільного кодексу України відсутність письмового повідомлення не звільняє боржника від відповідальності за порушене зобов'язання.
Відповідно до Акту приймання-передачі права вимоги (приймання-передавання документів, що підтверджують право вимоги) згідно договору № 24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії) від 24 листопада 2020 року, цедент передав, а цесіонарій прийняв документи щодо боржника ТОВ «ЕКО», а саме:
- договір поставки № 14740к від 01.07.2017 із додатками/специфікаціями;
- видаткові накладні на 121 аркуші;
- довіреності на отримання товару на 31 аркуші.
Відтак, позивач, як новий кредитор у зобов'язанні, що виникло з правовідносин за Договором поставки № 14740к, звертається до суду із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар протягом грудня 2017 року - січня 2018 року.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
За встановленим обставинами справи, факт постачання товарів у спірний період підтверджується відповідними накладними, а саме:
- №77327 від 15 грудня 2017 року на суму 1 743,00 грн.;
- №77314 від 15 грудня 2017 року на суму 359,33 грн.;
- №77362 від 19 грудня 2017 року на суму 1 084,08 грн.;
- №66929 від 20 грудня 2017 року на суму 361,44 грн.;
- №66930 від 20 грудня 2017 року на суму 55,20 грн.;
- №77361 від 21 грудня 2017 року на суму 145,80 грн.;
- №62562 від 21 грудня 2017 року на суму 1 512,24 грн.;
- №62563 від 21 грудня 2017 року на суму 743,88 грн.;
- №80009 від 21 грудня 2017 року на суму 840,36 грн.;
- №80008 від 21 грудня 2017 року на суму 2 476,80 грн.;
- №80007 від 21 грудня 2017 року на суму 2 371,20 грн.;
- №80006 від 21 грудня 2017 року на суму 1 320,00 грн.;
- №80005 від 21 грудня 2017 року на суму 170,88 грн.;
- №80004 від 21 грудня 2017 року на суму 69,00 грн.;
- №80003 від 21 грудня 2017 року на суму 463,14 грн.;
- №80002 від 21 грудня 2017 року на суму 199,54 грн.;
- №79795 від 22 грудня 2017 року на суму 897,60 грн.;
- №79796 від 22 грудня 2017 року на суму 2 635,32 грн.;
- №79797 від 22 грудня 2017 року на суму 1 423,92 грн.;
- №79800 від 22 грудня 2017 року на суму 171,00 грн.;
- №79802 від 22 грудня 2017 року на суму 2 792,04 грн.;
- №79806 від 22 грудня 2017 року на суму 1 538,16 грн.;
- №79808 від 22 грудня 2017 року на суму 1 740,00 грн.;
- №79822 від 22 грудня 2017 року на суму 345,23 грн.;
- №79823 від 22 грудня 2017 року на суму 234,84 грн.;
- №77420 від 22 грудня 2017 року на суму 857,28 грн.;
- №77414 від 22 грудня 2017 року на суму 400,86 грн.;
- №77495 від 28 грудня 2017 року на суму 186,96 грн.;
- №62661 від 28 грудня 2017 року на суму 60,72 грн.;
- №62660 від 28 грудня 2017 року на суму 3 289,20 грн.;
- №62659 від 28 грудня 2017 року на суму 1 913,64 грн.;
- №62657 від 28 грудня 2017 року на суму 1 500,00 грн.;
- №62658 від 28 грудня 2017 року на суму 361,44 грн.;
- №79994 від 28 грудня 2017 року на суму 3 538,56 грн.;
- №79989 від 28 грудня 2017 року на суму 3 538,56 грн.;
- №79961 від 28 грудня 2017 року на суму 490,80 грн.;
- №79957 від 28 грудня 2017 року на суму 105,06 грн.;
- №79955 від 28 грудня 2017 року на суму 1 773,24 грн.;
- №79953 від 28 грудня 2017 року на суму 193,44 грн.;
- №79959 від 28 грудня 2017 року на суму 763,80 грн.;
- №79951 від 28 грудня 2017 року на суму 2 049,84 грн.;
- №80019 від 28 грудня 2017 року на суму 2 092,80 грн.;
- №79949 від 28 грудня 2017 року на суму 459,42 грн.;
- №77524 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №77525 від 29 грудня 2017 року на суму 306,74 грн.;
- №80409 від 29 грудня 2017 року на суму 1 582,32 грн.;
- №80410 від 29 грудня 2017 року на суму 361,44 грн.;
- №80411 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №80412 від 29 грудня 2017 року на суму 1 107,24 грн.;
- №80413 від 29 грудня 2017 року на суму 361, 44 грн.;
- №80414 від 29 грудня 2017 року на суму 475, 44 грн.;
- №80424 від 29 грудня 2017 року на суму 722, 88 грн.;
- №80425 від 29 грудня 2017 року на суму 285, 48 грн.;
- №80418 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №80419 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №80420 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №80421 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №80422 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №80423 від 29 грудня 2017 року на суму 722,88 грн.;
- №77538 від 30 грудня 2017 року на суму 1 445,76 грн.;
- №62711 від 30 грудня 2017 року на суму 2 092,80 грн.;
- №62710 від 30 грудня 2017 року на суму 2 092,80 грн.;
- №4816 від 03 січня 2018 року на суму 163,08 грн.;
- №4817 від 03 січня 2018 року на суму 1 797,24 грн.;
- №5841 від 04 січня 2018 року на суму 328,62 грн.;
- №5842 від 04 січня 2018 року на суму 106,20 грн.;
- №5843 від 04 січня 2018 року на суму 677,34 грн.;
- №5844 від 04 січня 2018 року на суму 2 455,80 грн.;
- №5845 від 04 січня 2018 року на суму 272,64 грн.;
- №5846 від 04 січня 2018 року на суму 454,80 грн.;
- №5847 від 04 січня 2018 року на суму 585,60 грн.;
- №6967 від 05 січня 2018 року на суму 3 258,96 грн.;
- №6966 від 05 січня 2018 року на суму 283,08 грн.;
- №6965 від 05 січня 2018 року на суму 1 032,84 грн.;
- №6964 від 05 січня 2018 року на суму 283,08 грн.;
- №6963 від 05 січня 2018 року на суму 255,60 грн.;
- №6962 від 05 січня 2018 року на суму 1 764,72 грн.;
- №6960 від 05 січня 2018 року на суму 378,54 грн.;
- №6959 від 05 січня 2018 року на суму 767,52 грн.;
- №4847 від 05 січня 2018 року на суму 361,12 грн.;
- №4848 від 05 січня 2018 року на суму 1 225,20 грн.;
- №4860 від 06 січня 2018 року на суму 2 284,08 грн.;
- №4883 від 09 січня 2018 року на суму 308,04 грн.;
- №6009 від 11 січня 2018 року на суму 55,20 грн.;
- №6010 від 11 січня 2018 року на суму 456,84 грн.;
- №6011 від 11 січня 2018 року на суму 220,80 грн.;
- №6012 від 11 січня 2018 року на суму 232,32 грн.;
- №6013 від 11 січня 2018 року на суму 315,00 грн.;
- №6014 від 11 січня 2018 року на суму 224,40 грн.;
- №6015 від 11 січня 2018 року на суму 2 755,44 грн.;
- №6016 від 11 січня 2018 року на суму 1 456,20 грн.;
- №4930 від 12 січня 2018 року на суму 250,14 грн.;
- №4938 від 12 січня 2018 року на суму 1 587,60 грн.;
- №7091 від 12 січня 2018 року на суму 3 757,80 грн.;
- №6932 від 12 січня 2018 року на суму 851,04 грн.;
- №6933 від 12 січня 2018 року на суму 2 927,88 грн.;
- №6930 від 12 січня 2018 року на суму 530,34 грн.;
- №6927 від 12 січня 2018 року на суму 1 580,52 грн.;
- №6923 від 12 січня 2018 року на суму 315,00 грн.;
- №6925 від 12 січня 2018 року на суму 763,80 грн.;
- №7089 від 12 січня 2018 року на суму 3 799,68 грн.;
- №6922 від 12 січня 2018 року на суму 292,86 грн.;
- №7087 від 12 січня 2018 року на суму 3 157,68 грн.;
- №4962 від 16 січня 2018 року на суму 2 620,80 грн.;
- №81 від 17 січня 2018 року на суму 361,44 грн.;
- №5053 від 19 січня 2018 року на суму 1 046,40 грн.;
- №5049 від 19 січня 2018 року на суму 395, 32 грн.;
- №6944 від 19 січня 2018 року на суму 512, 16 грн.;
- №6948 від 19 січня 2018 року на суму 581, 87 грн.;
- №6950 від 19 січня 2018 року на суму 958, 68 грн.;
- №6951 від 19 січня 2018 року на суму 737,34 грн.;
- №6952 від 19 січня 2018 року на суму 685,80 грн.;
- №6957 від 19 січня 2018 року на суму 6 771,24 грн.;
- №6961 від 19 січня 2018 року на суму 2 399,52 грн.;
- №6971 від 19 січня 2018 року на суму 1 041,00 грн.;
- №6973 від 19 січня 2018 року на суму 4 199,04 грн.;
- №125 від 24 січня 2018 року на суму 2 467,44 грн.;
- №7002 від 26 січня 2018 року на суму 1 828,80 грн.;
- №7000 від 26 січня 2018 року на суму 384,78 грн.;
- №6998 від 26 січня 2018 року на суму 246,60 грн.;
- №6992 від 26 січня 2018 року на суму 417,60 грн.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідач не заперечує факт поставки за вищенаведеними видатковими накладними. Отже, враховуючи відсутність претензій щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару, суд вважає, що позивач виконав свої зобов'язання за договором га загальну суму 137 345, 35 грн.
Втім, матеріали справи не містять доказів оплати за поставлений товар.
У відзиві на позовну заяву, відповідач стверджує, що після поставки товару між сторонами було укладено декілька угод про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме:
- від 28.02.2018 на суму 1 090, 86 грн;
- від 31.01.2018 на суму 18 289, 74 грн;
- від 31.12.2017 на суму 53 523, 30 грн.
Так, зі змісту цих угод вбачається, що грошові вимоги виникли на підставі Договору поставки № 14740к від 01.07.2017 та Договору про надання послуг № 01/06/16 від 01.06.2016, за якими ТОВ «САМОЦВІТ» та ТОВ «ЕКО» є кредиторами та боржниками відповідно.
Разом з цим, суд не має можливості встановити, що такі грошові вимоги виникли на підставі не проведення оплати за поставлений товар саме згідно спірних видаткових накладних.
Крім цього, відповідачем долучено платіжне доручення № 2796 від 12 березня 2018 року про оплату 150 000, 00 грн. Згідно призначення цього платежу, він здійснений на оплату за кондитерські вироби згідно Договору № 14740к від 01.07.2017.
Проте суд, не може врахувати цей доказ в підтвердження оплати за поставлений товар згідно спірних видаткових накладних, оскільки призначення платежу містить лише посилання на договір і ймовірним є те, що цим платіжним дорученням оплачувались зобов'язання, що виникли за минулі періоди.
На користь такого висновку свідчить також й те, що, з огляду на погоджений сторонами у п. 8.1 Договору, порядок розрахунків, строк оплати не настав.
Більше того, згідно вищенаведених видаткових накладних не постачались саме кондитерські вироби, як зазначено в призначенні платежу у вказаному платіжному дорученні № 2796 від 12 березня 2018 року.
Аналогічним чином, суд не може ототожнити повернуту продукцію згідно наданих відповідачем накладних на повернення постачальнику № ПО03-000223 від 21.03.2018, № ПО03-000041 від 17.01.2018 та № ХЕ10-001769 від 22.12.2017 тій, що було поставлено за спірними наведеними вище накладними в період з 15.12.2017 по 26.01.2018.
В підтвердження такого висновку свідчить й те, що повернутий товар згідно накладної № ХЕ10-001769 від 22.12.2017 не відповідає поставленому товару за цей період (що випливає з аналізу поставленого товару за видатковими накладними за період з 15.12.2017 по 22.12.2017), отже такі товари повертались з інших поставок, що виходять за межі спірного періоду.
Доказів проведення взаєморозрахунків, як це передбачено пунктом 8.4 Договору, відповідачем надано не було, у зв'язку з цим надані відповідачем докази у їх сукупності є менш вірогідними, у розумінні статті 79 ГПК України, проти тих, що надані позивачем.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 статті 513 ЦК України визначено, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доводи відповідача, із посиланням на п. 12.5 Договору, щодо неможливості відступлення сторонами своїх майнових прав, які виникають з договору, суд відхиляє з огляду на висновки Верховного Суду, які містять в постанові від 14 серпня 2019 року в справі № 925/956/18.
Так, порушення загальних норм права щодо відступлення права вимоги не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного за результатами аукціону з продажу майна боржника, оскільки у такому випадку майно (право вимоги до боржника) вибуло з володіння ТОВ «САМОЦВІТ» у примусовому порядку поза його волею у ліквідаційній процедурі у порядку ст. 63 Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином, внаслідок укладення 24.11.2020 Договору відступлення права вимоги (цесії) № 24-11-2020 до позивача, як цесіонарця перейшло право вимагати від ТОВ «ЕКО» належного виконання всіх зобов'язань за Договором поставки № 14740К від 01.07.2017, у тому числі щодо сплати заборгованості в сумі 137 345, 35 грн.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частина третя статті 2 ГПК України визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, які конкретизовані у статтях 13, 14 ГПК України відповідно.
Відповідно до вищевикладеного, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд же розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати за поставлений в період з 15.12.17 по 26.01.18 товар, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 137 345, 35 грн.
З огляду на вищенаведене та враховуючи доведеним факт порушення зобов'язань за договором поставки № 14740К від 01.07.2017, вимоги позивача, як нового кредитора у зобов'язанні про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 137 345, 35 грн є цілком обґрунтованими.
Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 23 977, 05 грн.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
У п. 10.1 Договору сторони погодили, що у разі порушення стороною Договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими також та підлягають задоволенню.
Разом з цим, суд зазначає, що позивачем здійснено розрахунок пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що не відповідає погодженому сторонами у п. 10.1 Договору розміру пені.
Суд, здійснивши власний розрахунок пені дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 11 988, 52 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % в сумі 11 034, 80 грн та 18 298, 50 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд не виявив у них помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення 178667,17 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 680, 16 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, пр-т. Науки, буд. 8; ідентифікаційний код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315; ідентифікаційний код 38039872) 137 345, 35 грн (сто тридцять сім тисяч триста сорок п'ять гривень 35 коп.) основного боргу, 11 988, 52 грн (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім гривень 52 коп.) пені, 11 034, 80 грн (одинадцять тисяч тридцять чотири гривні 80 коп.) 3 % річних, 18 298, 50 грн (вісімнадцять тисяч двісті дев'яносто вісім гривень 50 коп.) інфляційних втрат та 2 680, 16 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят гривень 16 коп.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Рішення в повному обсязі складено 15.02.2021.
Суддя О.С. Комарова