ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/19546/20
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед", м. Житомир
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародне агентство "Тайгер", м. Київ
про стягнення 36 797,27 грн,
10.12.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародне агентство "Тайгер" (відповідач) основної суми заборгованості в розмірі 35 800,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 674,58 грн та суми 3% річних в розмірі 322,69 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні №010419 від 01.04.2019 року в частині розрахунку за надані позивачем послуги.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/19546/20 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105476212487 отримав ухвалу суду від 15.12.2020 про відкриття провадження у справі 24.12.2020.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 11.01.2021 року (включно).
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
01.04.2019 року між позивачем (виконавець, експедитор) та відповідачем (замовник) був укладений Договір про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні №010419 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.2. якого виконавець бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення та передати його особі, уповноваженій на отримання вантажу, а замовник зобов'язується сплатити встановлену за перевезення плату.
При необхідності сторонами оформлюється окремою додатковою угодою до цього Договору «Графік-Заявка подачі автотранспорту і маршрути проходження» (форма затверджена у Додатку №1 до цього Договору), яка є підтвердженням подачі автотранспорту для здійснення перевезень. (п. 2.3. Договору).
Підтвердженням надання послуг є Акт наданих послуг, що надається замовнику виконавцем разом з комплектом документів, підтверджуючим перевезення. Акт підписується обома сторонами. Виконавець надає комплект документів, що підтверджують надання послуг з перевезення, а саме: належно оформлений оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН) з відповідними відмітками про одержання вантажу, маршрутний лист, вантажну квитанцію, оригінал рахунку, акт наданих послуг, - не пізніше 7 календарних днів після виконання перевезення. (п. 2.5. Договору).
Оплата послуг виконавця здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця на підставі належним чином оформлених: оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН) з відповідними відмітками про одержання вантажу без застережень, оригіналу рахунку, зареєстрованої та надісланої в електронному вигляді податкової накладної, Акту наданих послуг. (п. 4.3. Договору).
Відповідно до пункту 4.4. Договору замовник сплачує виконавцю за перевезення протягом 14 календарних днів після отримання всіх, вказаних у п. 4.3. цього Договору, документів.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо за місяць до закінчення строку Договору жодна зі сторін не виявить письмово бажання його припинити, відповідно Договір вважається продовженим на 1 календарний рік на тих же умовах. (п. 9.1., п. 9.3. Договору).
04.06.2020 року сторони оформили Заяву №1290 на суму в розмірі 8 500,00 грн.
Відповідно до товарно-транспортних накладних (ТТН) позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму в розмірі 8 500,00 грн:
- ТТН №СУС-2025/Н219 від 04.06.2020 року;
- ТТН №СУС-2025/Н115 від 04.06.2020 року;
- ТТН №СУС-2025/Л030 від 04.06.2020 року;
- ТТН №СУС-2025/Л661 від 04.06.2020 року.
09.06.2020 року позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату за вказаними перевезеннями №1254 від 05.06.2020 року на суму 8 500,00 грн та акт надання послуг №1254 від 05.06.2020 року на суму в розмірі 8 500,00 грн.
20.07.2020 року сторони оформили Заяву №1439 на суму в розмірі 9 000,00 грн.
Відповідно до товарно-транспортних накладних (ТТН) позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму в розмірі 9 000,00 грн:
- ТТН №СУС-2554/Т159 від 20.07.2020 року;
- ТТН №СУС-2554/Л030 від 20.07.2020 року;
- ТТН №СУС-2554/Н219 від 20.07.2020 року.
23.07.2020 року позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату за вказаними перевезеннями №1714 від 21.07.2020 року на суму 9 000,00 грн та акт надання послуг №1714 від 21.07.2020 року на суму в розмірі 9 000,00 грн.
27.07.2020 року сторони оформили Заяву №27/07 на суму в розмірі 8 800,00 грн.
Відповідно до товарно-транспортних накладних (ТТН) позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму в розмірі 8 800,00 грн:
- ТТН №СУС-2630/Н113 від 27.07.2020 року;
- ТТН №СУС-2630/Т156 від 27.07.2020 року;
- ТТН №СУС-2630/Т159 від 27.07.2020 року;
- ТТН №СУС-2630/Н220 від 27.07.2020 року;
- ТТН №СУС-2630/Н023 від 27.07.2020 року.
29.07.2020 року позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату за вказаними перевезеннями №1791 від 28.07.2020 року на суму 8 800,00 грн та акт надання послуг №1791 від 28.07.2020 року на суму в розмірі 8 800,00 грн.
03.08.2020 року сторони оформили Заяву №1477 на суму в розмірі 9 000,00 грн.
Відповідно до товарно-транспортних накладних (ТТН) позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму в розмірі 9 000,00 грн:
- ТТН №СУС-2699/Н219 від 03.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2699/Л030 від 03.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2699/Л780 від 03.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2699/Т156 від 03.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2699/Н023 від 03.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2699/Т159 від 03.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2699/Н220 від 03.08.2020 року.
07.08.2020 року позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату за вказаними перевезеннями №1865 від 04.08.2020 року на суму 9 000,00 грн та акт надання послуг №1865 від 04.08.2020 року на суму в розмірі 9 000,00 грн.
13.08.2020 року сторони оформили Заяву №1504 на суму в розмірі 9 000,00 грн.
Відповідно до товарно-транспортних накладних (ТТН) позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму в розмірі 9 000,00 грн:
- ТТН №СУС-2846/Н115 від 13.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2846/Л661 від 13.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2846/Т156 від 13.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2846/Т159 від 13.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2846/Н220 від 13.08.2020 року;
- ТТН №СУС-2846/Н023 від 13.08.2020 року;
17.08.2020 року позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату за вказаними перевезеннями №1966 від 14.08.2020 року на суму 9 000,00 грн та акт надання послуг №1966 від 14.08.2020 року на суму в розмірі 9 000,00 грн.
Надалі сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 року по 08.09.2020 року, яким відповідач визнав наявну суму заборгованості.
Звертаючись до суду позивачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 35 800,00 грн відповідачем не оплачено, у зв'язку з чим, позивач просить їх стягнути в судовому порядку та здійснює нарахування суми 3% річних в розмірі 322,69 грн та інфляційні втрати в розмірі 674,58 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.
Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму в розмірі 35 800,00 грн, що підтверджується зазначеними вище первинними доказами.
Відповідно до матеріалів справи, що не заперечено відповідачем, доказів на підтвердження сплати суми заборгованості в розмірі 35 800,00 грн до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 4.4. Договору замовник сплачує виконавцю за перевезення протягом 14 календарних днів після отримання всіх, вказаних у п. 4.3. цього Договору, документів.
Враховуючи, що позивачем було надіслано на адресу відповідача весь пакет документів по кожній з перевезень, а відповідач в свою чергу обґрунтованої відмови від писання актів не надав, послуги за Договором є такими, що надані.
Отже, згідно встановлених строків, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму в розмірі 35 800,00 грн.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).
У свою чергу, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.03.2019 року в справі №914/843/18.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем оплачену вартість послуг на суму в розмірі 35 800,00 грн.
Враховуючи викладене, відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт наявності основної заборгованості за Договором в розмірі 35 800,00 грн у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належними доказами не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими на вказану суму.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних у сумі 322,69 грн та суму інфляційних втрат у сумі 674,58 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 322,69 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 674,58 грн, а позовні вимоги у цій частині, відповідно, підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 35 800,00 грн, сума 3% річних в розмірі 322,69 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 674,58 грн.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката в сумі 10 000,00 грн, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2019 року між адвокатським об'єднанням «Атеміс» та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №08/19-К, предметом якого є надання клієнту захисту, представництва інтересів та іншу правову допомогу.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи та платіжне доручення №15925 від 20.10.2020 на суму 10 000,00 грн.
При цьому, Суд зазначає, що позовна заява від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед» підписана не адвокатом, а директором позивача Заворотнюк І.А.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародне агентство «Тайгер» (ідентифікаційний код 33497722, місцезнаходження: 02115, м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 13Б, кв. 101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед» (ідентифікаційний код 37712103, місцезнаходження: 10001, м. Житомир, вул. Київська, буд. 81) суму боргу в розмірі 35 800,00 грн (тридцять п'ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 322,69 грн (триста двадцять дві гривні 69 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 674,58 (шістсот сімдесят чотири гривни 58 копійок), суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок), та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов