ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2021Справа № 910/14533/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Лаврова В.О. розглянувши матеріали справи
За позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»
до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
про стягнення 1018577,37 грн
за участі представників:
від позивача - Погрібна Т.М.
від відповідача - Лопатнікова А.В.
Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» звернулось до суду з позовом до АТ «КБ «Приватбанк» про стягнення 1018577,37 грн помилково списаних з рахунку позивача коштів.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що після отримання виписок по власним банківським рахункам, позивач виявив, що відповідачем за платіжними вимогами від 24.04.2020 на рахунок Державної казначейської служби України 28.05.2020 було списано з рахунків позивача грошові кошти в розмірі 38,02 грн, 1016715,96 грн та 1823,39 грн.
Вказує, що вказані платіжні вимоги відповідачем прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а саме між складанням та прийняттям до виконання пройшло більше 30 днів. Списана на підставі зазначеної платіжної вимоги грошова сума є помилково перерахованою і у відповідності до положень норм статей 1073 та 1092 ЦК України має бути повернута позивачу за рахунок власних коштів відповідача.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що дійсно, Банком, 28.05.2020 в результаті виконання платіжних вимог Міністерства юстиції України № 1/22, 3/22 та 4/22 від 24.04.2020 було помилково, через сплив 30-денного терміну, перераховано грошові кошти позивача на рахунок Державної казначейської служби України, у зв'язку з чим відповідач направляв ДКСУ та Міністерству юстиції України повідомлення про необхідність повернення зазначених коштів позивачу. Оскільки ДКСУ та МЮУ не надали відповідей на зазначені звернення Банку, відповідач вважає, що відповідальність за повернення помилково перерахованих коштів має бути покладено на неналежного отримувача - Державну казначейську службу України.
Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, вказуючи на те, що відповідальність за повернення помилково перерахованих коштів має нести отримувач - Державна казначейська служба України.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ДП «Регіональні електричні мережі» шляхом подання та підписання відокремленими структурними підрозділами позивача анкет-заяв клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг укладено з відповідачем договір надання банківських послуг та відкрито поточні рахунки № НОМЕР_1 у Червоноградському відділенні «Центральне» Західного ГРУ АТ КБ «Приватбанк», № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 Донецької філії АТ КБ «Приватбанк».
28.05.2020 відповідачем на рахунок Державної Казначейської служби України примусово списано з рахунку позивача № НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 1016715,96 грн, з рахунку № НОМЕР_3 грошові кошти в розмірі 1823,39 грн та з рахунку № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 38,02 грн.
Зазначені операції було проведено Банком на виконання платіжних вимог №1/22, №3/22 та №4/22 від 24.04.2020 Міністерства юстиції України з призначенням платежу як стягнення боргу в сумі 5453017383,75 грн згідно наказів Господарського суду Київської області в ході примусового виконання рішень судів.
Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по зазначеним банківським рахунках позивача, копіями платіжних вимог та не заперечується сторонами.
Статтею 56 Закону України «Про Національний Банк України» визначено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Положеннями пунктів 1.1-1.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного Банку України 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція) встановлено, що вказана Інструкція розроблена відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк).
Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.
Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Згідно пунктів 5.1, 5.2 Інструкції відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків. Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями пунктів 5.5, 5.6 Інструкції визначено, що для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу за формою, наведеною в додатку 5, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції та цій главі.
У реквізиті «Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Якщо в реквізиті «Призначення платежу» платіжної вимоги зазначено характер сум, що підлягають списанню згідно з виконавчим документом, то платіжна вимога виконується відповідно до пункту 2.22 глави 2 цієї Інструкції. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається.
Платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із двома примірниками реєстру платіжних вимог за формою, наведеною в додатку 8 до цієї Інструкції, реквізити якого заповнюються згідно з вимогами, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції.
Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання.
Аналогічні положення також містяться в розділі 3.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, які є частиною Договору, укладеного між сторонами.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме виписок по рахункам позивача, копій платіжних вимог, а також пояснень представників сторін, платіжні вимоги складено 24.04.2020, а прийнято Банком та виконано в межах залишку коштів 28.05.2020, тобто з перевищенням встановленого положеннями Інструкції та умовами договору 30-денного терміну.
Судом також встановлено, що зазначені платіжні вимоги складено у зв'язку з примусовим виконанням рішень Господарського суду Київської області на загальну суму заборгованості в розмірі 5453017383,75 грн.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Статтею 18 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Нормами статтей 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим, статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, позивач звернувся за захистом своїх прав, порушених відповідачем у зв'язку з прийняттям ним до виконання платіжних вимог по спливу, визначеного нормами законодавства та положеннями договору 30-денного строку, протягом якого вказані платіжні вимоги підлягали виконанню та просить суд відновити його порушене право шляхом зобов'язання відповідача за рахунок власних коштів повернути помилково перераховані на рахунок Державної казначейської служби України грошові кошти.
При цьому, з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що зазначені грошові кошти було списано на виконання рішень господарського суду, які набрали законної сили та перераховано на рахунок стягувача.
Отже позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, списаних з рахунків позивача в примусовому порядку на виконання рішення суду, обов'язок сплати яких виник у позивача в силу обов'язковості рішень суду не спрямована за відновлення порушеного права позивача, а є зловживанням правом позивача, яке спрямоване на уникнення виконання рішення суду.
Крім того, за наявного обов'язку позивача сплати заборгованості на підставі судового рішення (в тому числі в добровільному порядку), позивачем не вказано які його права чи законні інтереси було порушено Банком у зв'язку з виконанням спірних платіжних вимог.
Таким чином, порушення порядку списання Банком грошових коштів з рахунків позивача, не звільняє позивача від необхідності виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не може бути підставою для відшкодування зазначених коштів за рахунок відповідача.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 12.02.2021.
Суддя Я.В. Маринченко