Справа № 199/3850/20
(2/199/519/21)
12.02.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Завродській Т.М.,
за участю представника позивача - Турчинського А.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа, призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження в судове засідання на 12 лютого 2021 року. Зміст та характер спірних правовідносин за вказаною справою, а також суб'єктний склад учасників таких правовідносин зумовлюють необхідність вирішення питання про закриття провадження у справі у зв'язку із неможливість розгляду такої справи в порядку цивільного судочинства.
В судовому засіданні представник позивача проти закриття провадження у справі заперечував, посилаючись на те, що справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач є фізичною особою, яка вже не здійснює підприємницьку діяльність.
Відповідач, третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в зв'язку із чим суд у відповідності до ст.ст.211, 223, 240 ЦПК України вважає за можливе провести судове засідання задля вирішення процесуального питання за відсутності відповідача та третьої особи.
Вислухавши представника позивача та ознайомившись із матеріалами справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, як вказувалось вище, в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа, позивачем за якою є фізична особа ОСОБА_1 , відповідачем юридична особа АТ КБ «ПриватБанк». Предметом спору у справі є визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 23 листопада 2017 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. Вказаним виконавчим написом нотаріусом запропоновано стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» несплачену в строк за кредитним договором б/н від 26 липня 2011 року заборгованість в загальному розмірі 39191,6 гривень.
З витребуваних судом у третьої особи по справі копій документів, на підставі яких було вчинено спірний виконавчий напис, слідує, що такий виконавчий напис вчинено відносно кредитного договору б/н від 26 липня 2011 року, який було укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавцем, та саме ФОП ОСОБА_1 , як позичальником, на підставі відповідної заяви останнього про відкриття поточного рахунку і картки зі зразками підпису та відбитку печатки. При укладенні зазначеного договору ФОП ОСОБА_1 вказано його статус фізичної особи-підприємця, код та вид його економічної діяльності, дані про реєстрацію в органах ДПІ тощо, що беззаперечно вказує на те, що означений кредитний договір не є споживчим, оскільки спрямований на забезпечення платежів, пов'язаних із підприємницькою діяльністю позичальника.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які знаходяться у вільному доступі, державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця здійснено 04 жовтня 2010 року, а 31 січня 2017 року здійснено державну реєстрацію припинення діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця за його власним рішенням. Відтак, укладення означеного вище кредитного договору було здійснено ОСОБА_1 в період проведення ним підприємницької діяльності як фізичною-особою підприємцем та саме в статусі такого суб'єкта господарювання, про що прямо свідчить зміст загаданої вище заяви про відкриття поточного рахунку і картки зі зразками підпису та відбитку печатки від 26 липня 2011 року.
До Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська позивач звернувся із даним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, 16 червня 2020 року.
Відповідно до ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Положеннями ст.4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст.4 ГПК України, зокрема, фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені у ст.20 ГПК України.
Згідно ст.20 ч.1 п.1 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З огляду на наведені приписи ст.20 ГПК України, а також ст.ст.4, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Статтею 3 ГК України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
За нормою ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 ГК України.
Положеннями ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 ст.377 ЦПК України встановлено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст.ст.19-22 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ст.255 ч.1 п.1 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч.2 ст.255 ЦПК України).
Згідно ст.256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини спірних правовідносин в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, ґрунтуючи свій висновок на наступному.
Так, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
З 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст.20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем. У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Відтак, фізична особа, яка на час звернення з позовом до суду вже не є підприємцем, має з 15 грудня 2017 року звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, якщо спір пов'язаний зі здійсненням раніше такою особою підприємницької діяльності, зокрема виник з господарського договору, стороною якого є зазначена фізична особа як суб'єкт господарювання.
Викладені вище правові висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18, від 26 червня 2019 року по справі №760/13915/18, від 04 вересня 2019 року по справі №640/16902/18 та правовими позиціями Верховного Суду від 31 липня 2019 року по справі №161/100214/15-ц, від 23 липня 2020 року по справі №177/1858/19.
Стосовно спірних правовідносин у даній справі, то судом з її матеріалів встановлено, що спір між сторонами виник з приводу правомірності вчинення виконавчого напису приватного нотаріуса. Разом з тим, такий виконавчий напис було вчинено задля стягнення кредитної заборгованості, що виникла у зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором б/н від 26 липня 2011 року, який було укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавцем, та саме ФОП ОСОБА_1 , як позичальником, на підставі відповідної заяви останнього про відкриття поточного рахунку і картки зі зразками підпису та відбитку печатки. При цьому, вказаний кредитний договір, з огляду на суб'єктний склад його сторін та цільове призначення, вочевидь є не споживчим, а господарським договором, як і зобов'язання, що виникли з нього у його сторін. Більш того, втрата позивачем до вчинення виконавчого напису та звернення до суду із даним позовом статусу фізичної особи-підприємця не припиняє вказаних його зобов'язань позичальника за кредитним договором, не змінює правовий статус сторони у зобов'язанні та господарського характеру такого зобов'язання. За таких обставин, оскільки на момент звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства із даним позовом ГПК України відносить розгляд даної категорії спорів за позовами фізичних осіб, що втратили статус фізичної особи-підприємця, до юрисдикції господарських судів, суд приходить до висновку, що провадження у даній справі закриттю на підставі ст.255 ч.1 п.1 ЦПК України.
Крім того, на підставі ст.158 ч.9 ЦПК України у зв'язку із закриттям провадження у справі підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані в рамках даної цивільної справи на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2020 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 128, 173 ГК України, ст.ст.4, 20, 45 ГПК України, ст.ст.19, 128, 255, 256, 258, 260, 261, 353-355, 377 ЦПК України, суд -
Провадження у цивільній справі №199/3850/20 (провадження №2/199/519/21) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд справи за заявленими ним позовними вимогами віднесено до юрисдикції господарського суду.
Також роз'яснити позивачу, що у випадку закриття провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2020 року по цивільній справі №199/3850/20, а саме скасувати зупинення стягнення за виконавчим провадженням №56201952 від 17 квітня 2018 року, відкритим постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Посадською О.В., на підставі виконавчого напису нотаріуса від 23 листопада 2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, зареєстрованого у реєстрі за №22427, на загальну суму стягнення 39191,6 гривень на підставі кредитного договору №б/н від 26 червня 2011 року.
Копію ухвали суду відповідно до ст.158 ч.11 ЦПК України надіслати всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Повний текст ухвали складено 15 лютого 2021 року.
Суддя А.М. Авраменко