Справа № 484/3955/20
іменем України
"12" лютого 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ціліциної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав в якому вказувала, що з 25 жовтня 2014 року по 29 серпня 2016 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_2 , яка на час розгляду справи проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні.
В той же час ОСОБА_3 з 2016 року не цікавиться життям доньки, не підтримує з нею жодних зв'язків (не відвідує останню, не підтримує з малолітньою зв'язок за допомогою інших доступних засобів), не піклується про стан її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не займається вихованням, не утримує доньку матеріально.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просила позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої.
Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2020 року цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з'явилися, проте остання надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, судом належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Мигіївської сільської ради Первомайського району в судове засідання не з'явився, проте надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позову не заперечує.
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивачки в своїй заяві не заперечувала проти такого порядку вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, судом встановлено, що з 25 жовтня 2014 року по 29 серпня 2016 року сторони перебували між собою в зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_2 , яка на час розгляду справи проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні.
З матеріалів справи (а.с. 13-14, 18-19) вбачається, що ОСОБА_3 тривалий час не цікавиться життям доньки, не підтримує з нею жодних зв'язків (не відвідує останню, не підтримує з малолітньою зв'язок за допомогою інших доступних засобів), не піклується про стан її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не займається вихованням, не утримує доньку матеріально.
Зазначені обставини також підтверджуються копією нотаріально посвідченої заяви від 29 вересня 2020 року, реєстр. №968 (а.с. 17), згідно якої ОСОБА_3 не заперечував проти позбавлення будь-якими компетентними органами його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 .
Суд, з врахуванням вимог ч. 2 ст. 171 СК України, при вирішенні спору не запитував думку малолітньої ОСОБА_2 щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки дитина за своїм віком та станом розвитку не може висловити таку думку та дати об'єктивну оцінку діям батька.
В матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на наявність причин невиконання відповідачем батьківських обов'язків в минулому, що можуть бути визнані судом поважними, та докази, що свідчать про його бажання виконувати ці обов'язки в майбутньому.
Відповідно до вимог ст.ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про здоров'я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов'язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).
В рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Тому, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, зокрема байдуже ставлення відповідача до своєї доньки, приймаючи до уваги письмовий висновок органу опіки та піклування від 19 жовтня 2020 року, суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_2 , оскільки це буде відповідати інтересам останньої.
Відповідно до вимог ч.ч. 4-5 ст. 167 СК України в разі ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини, мають за їхньою заявою баба, дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.
З врахуванням даних про особу позивачки, яка позитивно характеризується та належним чином виконує батьківські обов'язки стосовно доньки, суд не вбачає підстав для відібрання дитини у матері та передачі ОСОБА_2 на опікування іншим особам.
За встановлених обставин, вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З врахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки також підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини - доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с-ща Іванівка Первомайського району Миколаївської області.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв