465/945/21
2-з/465/30/21
про самовідвід судді
11.02.2021 р. суддя Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №465/945/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Разом з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно, що належить відповідачеві ОСОБА_2 , а саме житлову квартиру загальною площею 39,5 кв.м, житловою площею 27,7 кв.м. до квартири належить комора в підвалі площею 13,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.02.2021 року заяву про забезпечення позову передано судді Мартинишин М.О.
Ухвалою від 11.02.2021 року задоволено заяву судді Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О. про самовідвід у розгляді цивільної справи №465/945/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Під час вивчення матеріалів позовної заяви та заяви про забезпечення позову встановлено, що предметом позову є стягнення коштів за договором позики грошових коштів від 24.10.2014 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В. - чоловіком рідної сестри ОСОБА_3 судді Мартинишин М.О., а тому такий може бути залучений в якості третьої особи за заявою учасників справи у відповідності до ст.53 ЦПК України. Разом з тим, у сторін з цього приводу можуть викликати сумнів у безсторонності, об'єктивності та неупередженості судді. У зв'язку з цим, заявляю самовідвід у розгляді також даної заяви про забезпечення позову.
Так, дослідивши матеріали справи та матеріали заяви, вважаю, що слід задоволити заяву про самовідвід у розгляді даної заяви про забезпечення позову, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Частиною першою ст. 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Згідно з ч.1 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Приймаючи рішення щодо задоволення заяви про самовідвід, зважаю, що відповідно до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи у тому випадку коли, у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.
У Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини і громадянина (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).
Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ при розгляді справи має забезпечуватися суб'єктивний критерій неупередженості (безсторонності) суду. У сторони мають бути відсутні будь - які побоювання у безсторонності суду. Кожна із сторін вправі сподіватися на об'єктивне рішення у справі.
Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).
Європейський суд з прав людини визнає, що підставою відводу судді може бути як реальне існування обставин, які свідчать про упередженість суду, так і суб'єктивне переконання сторони у їх наявності, наслідком чого може бути відвід складу суду від розгляду справи.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 р. в справі «Мироненко і Мартиненко проти України» було констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Цим рішенням Європейським Судом визнано порушення принципу безсторонності суду. Так, у п. 66,69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.
У справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що об'єктивна неупередженість суду полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.
При цьому, у справі «Морріс проти Об'єднаного королівства» Європейський суд з прав людини пояснив: Щодо питання безсторонності існує два аспекти цих вимог. По-перше, суд має бути суб'єктивно вільним від особистої упередженості чи необ'єктивності. По-друге, він має також безстороннім з об'єктивного погляду, для чого він має надати істотні гарантії, аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви стосовно цього.
Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у праві «Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь - який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року в справі Білуха проти України, наявність безсторонності визначається в тому числі і тим, чи забезпечує суд умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності.
Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов'язкові для врахування судами України.
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов'язкові для врахування судами України.
Відповідно до ч.9 ст. 40 ЦПК України, питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
Зважаючи на вищенаведені положення закону та встановлені обставини, слід прийти до висновку, що з метою забезпечення особам, що беруть участь у справі, довіри до суду, який розглядає справу, для створення умов, при яких відпадуть сумніви у неупередженості та безсторонності судді при розгляді справи, з метою недопущення будь-яких сумнівів у постановленому за наслідками розгляду заяви ухвали суду, у зв'язку з чим, вважаю за доцільне заявити самовідвід.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 36, 39, 40, 247 ЦПК України -
постановив:
Задоволити заяву судді Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О. про самовідвід у розгляді заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №465/945/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Матеріали заяви про забезпечення позову по справі №465/945/21, провадження №2-з/465/30/21 передати до загальної канцелярії Франківського районного суду м. Львова для визначення судді у порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя Мартинишин М.О.