Постанова
Іменем України
12 лютого 2021 року
м. Харків
справа № 639/6834/20
провадження № 22-ц/818/1402/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Бурлака І.В.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року, ухвалене суддею Рубіжним С.О., -
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позову зазначає, 19 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 4 000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту платіжну картку, який у подальшому було збільшено до 17 800грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та розмірі встановленого договором. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов'язання за договором Банк виконав, надавши відповідачу кредит у вказаному розмірі. Відповідач зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 15 липня 2020 року мається заборгованість 18 214,52грн., яка складається з: 14 745,67грн. - заборгованості за тілом кредиту; 3 468,85грн. - заборгованість за простроченими відсотками, яку Банк просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 19 червня 2007 року у розмірі 14 745,67грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 14 745,67грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 701,69грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм процесуального права, просить вказане рішення в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що стягнення відсотків лише за період по 31 березня 2015 року є необгрунтованим та не відповідає обставинам справи.
Зазначає, що посилання суду, що Банком був збільшений розмір процентної ставки з 01 квітня 2015 року, не позбавляє суд можливості здійснити розрахунок заборгованості за первісною процентною ставкою.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту.
Щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, то суд зазначив, що дійсно у заяві позичальника міститься погоджений сторонами розмір відсоткової ставки. Разом з тим, оскільки з 01 квітня 2015 року розмір відсоткової ставки був збільшений без погодження позичальника, тому відсотки підлягають стягнення лише за період з 02 липня 2007 року по 31 березня 2015 року, розмір яких за вказаний період, згідно наданого Банку розрахунку, складає 0,00грн.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 19 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідач згоден та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.
За умовами укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем кредитного договору від 19 червня 2007 року Банком надано кредит в розмірі 4 000 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% (36% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У подальшому кредитний ліміт було збільшено до 17 800грн., що підтверджується довідкою Банк.
Згідно наданого Банком розрахунку станом на станом 15 липня 2020 року мається заборгованість 18 214,52грн., яка складається з: 14 745,67грн. - заборгованості за тілом кредиту; 3 468,85грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення відсотків, тому в іншій частині рішення суду колегією не переглядається.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Так, у заяві-позичальника від 19 червня 2007 року погоджена відсоткова ставка в розмірі 3% (36% на рік).
Отже, під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 36,00 % на рік, яка, як вбачається із наданого Банком розрахунку була змінена, а саме: з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2014 року на 30%.; з 01 вересня 2014 року по 25 лютого 2015 року на 34,8%; з 27 лютого 2015 року по 31 березня 2015 року на 32,4%; та остаточно з 01 квітня 2015 року по 15 липня 2020 року на 42%.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України 11 жовтня 2017 року по справі №6-1374цс17 у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Проте доказів повідомлення боржника про підвищення розміру процентної ставки позивачем не надано.
Посилання Банку на Умови та правила надання банківських послуг, які є складовою кредитного договору, колегію суддів не приймаються.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 червня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 жовтня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до частини другої ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Матеріали справи свідчать, що остання перевипущена карта була строком дії до січня 2023 року, тобто 31 січня 2023 року.
Відтак, у межах строку кредитування до 31 січня 2023 року відповідач має, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти. Починаючи з 01 лютого 2023 року відповідач має обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, тобто з 01 лютого 2023 року.
Таким чином, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитним коштами має бути розрахована за період з 19 червня 2007 року по 15 липня 2020 року (в межах позовних вимог) та лише за первісною відсотковою ставкою визначеною у заяві-позичальника, а саме 36% із розрахунку 360 днів у року, яка становитиме 2 865,10грн.
За таких обставин, саме зазначена сума заборгованості по сплаті відсотків підлягає стягненню з відповідача на користь Банку.
Розмір заборгованості за процентами в сумі 2865,10грн. відповідає розрахунку Банку, наведеного в письмових пояснення наданих апеляційному суду та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладених обставин справи рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення відсотків підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по сплаті відсотків за простроченим тілом кредиту в розмірі 2 865,10грн.
Частинам 1, 2, 10, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, що Банком при поданні позовної заяви сплачено 2102грн. судового збору та за подання апеляційної скарги 3 153грн., усього - 5 255грн.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 081,22грн. (18 214,52грн. - заявлені позовні вимоги : 17 610,77грн. (14 745,67грн. + 2 865,10грн.) - задоволені позовні вимоги = 1,0342 частина задоволених позовних вимог; 5 255грн. : 1,0342 = 5 081,22грн.).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченими відсотками - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. М. Грушевського, буд.1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 2 865,10грн. (дві тисячі вісімсот шістдесят п'ять гривень 10коп.).
Змінити розподіл судових витрат:
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. М. Грушевського, буд.1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5 081,22грн. (п'ять тисяч вісімдесят одну гривню 22коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - І.В. Бурлака
С.С. Кругова