Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Харків
справа № 643/18527/19
провадження № 22-ц/818/832/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Бурлака І.В.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2020 року, ухвалене суддею Горбуновою Я.М., -
У листопада 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позову зазначає, що 06 березня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н згідно умов якого, остання отримала кредит у розмірі 200 000грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердида свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком Договір, що підтверджується підписом відповідачки у заяві. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредит у вищевказаному розмірі. Відповідачка свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв'язку із чим станом на 22 вересня 2019 року за нею утворилась заборгованість в розмірі 253 093,03грн., яка складається з: 206 197,97грн. - заборгованість за кредитом, 46 898,06грн. - відсотки за користування кредитом. При цьому, Банк просив стягнути лише заборгованість за кредитом в розмірі 206 197,97грн.
У подальшому Банк уточнив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідача на свого заборгованість, яка виникла станом на 24 лютого 2020 року, в розмірі 67 278,73грн., яка складається з: 56 395,32грн. - заборгованість за кредитом; 10 883,41грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 67 278,73грн. за кредитним договором №б/н від 06 березня 2017 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 3 092,97грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що із змісту первісної позовної заяви Банку вбачається, що розмір її заборгованості станом на 22 вересня 2019 року за кредитом становив 206 197,97грн. При цьому, 18 листопада 2019 року нею було сплачено в рахунок погашення вказаного боргу 210 000грн, ще до відкриття провадження у справі. У зв'язку з чим вважає, що нею повністю погашений борг. Звідки взялося ще 67 278,73грн. боргу їй не зрозуміло.
Що стосується заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, то вона не погоджувала з Банком їх сплату та розмір, а тому їх нарахування та стягнення є безпідставним.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з того, що користуючись кредитними коштами, виходячи з тих даних, що зазначені у виписці по рахунку, відповідачка була обізнана про умови договору і дотримувалася їх. При цьому, сплата відсотків та їх розмір передбачений «Тарифами «World Black Edition». про що також було зазначено Банком.
Також суд зазначив, що сума загальної заборгованості відповідача перед позивачем станом на подання уточненого позову становила 67 278,73грн.
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог.
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 06 березня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідачка погоджується з тим, що дана заяви разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Розмір кредитного ліміту підтверджується довідкою Банку (а.с.58).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.
За умовами укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем кредитного договору від 06 березня 2017 року Банком надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 200 000грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та розмірі встановленому цим договором.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором відповідача станом на 22 вересня 2019 року становила 253 093,03грн., яка складається з: 206 197,97грн. - заборгованість за кредитом, 46 898,06грн. - відсотки за користування кредитом.
У подальшому Банк уточнив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідача на свого заборгованість, яка виникла станом на 24 лютого 2020 року, в розмірі 67 278,73грн., яка складається з: 56 395,32грн. - заборгованість за кредитом; 10 883,41грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника 06 березня 2017 року відсоткова ставка за кредитом не визначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 березня 2017 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (06 березня 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 листопада 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафу, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 березня 2017 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Посилання Банку на те, що до позовної заяви долучено «Тарифи «World Black Edition», з яких вбачається, що відповідачці встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,1% (37,2% на рік), колегією суддів не приймаються.
Так матеріалах справи містять Тарифи, які є складовою частиною Умов та правил надання банківських послуг, однак, як вже зазначалось вище, вони не погоджені відповідачкою.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, апеляційний зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
За таких обставин, колегія суддів вважає що нарахування відсотків за період з 01 червня 2018 року по 24 лютого 2020 року (період, який наведений Банком у розрахунку) суперечить умовам договору, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 06 березня 2017 року ОСОБА_1 підписано анкету заяву. З розрахунку заборгованості вбачається, що впродовж 2018-2019 років відповідачка активно користувалася кредитною карткою, поступово отримувала кредитні кошти, у зв'язку з чим розмір її кредитних зобов'язань збільшився та нею систематично вносились кошти на погашення заборгованості.
Отже, відповідачка своїми діями визнала наявність кредитних правовідносин з АТ КБ «ПриватБанк».
Дані обставини відповідачем не спростовано, доказів щодо неотримання коштів не надано.
Більш того, сам відповідачем не заперечує факту отримання кредитних у коштів у зазначеному Банком розмірі.
Разом з тим, відповідачка заперечує проти наявного розміру заборгованості, оскільки як вона зазначає у своїй апеляційній скарзі, що 18 листопада 2019 року нею, в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором було сплачено 210 000грн., в той час, як сума боргу на момент подачі первісного позову складала 206 197,97грн.
Дійсно, як вбачається із розрахунку заборгованості наданого Банком (а.с.104-105) та не заперечується учасниками справи, 18 листопада 2019 року відповідачкою було сплачено в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором 210 000грн. Разом з тим, із зазначеної суми було зараховано на погашення відсотків 57 331,40грн.
Колегія суддів вважає, що сплачені відповідачем грошові кошти в сумі 57 331,40грн. Банк неправомірно відносив на погашення процентів, в той час як процента ставка договором не передбачена.
Оскільки колегією суддів встановлено, що сума коштів, сплачених на погашення кредиту перевищує витрати відповідача по кредитній картці, тому з урахуванням умов договору заборгованість за кредитом відсутня - позовні вимоги Банку задоволенню не підлягають.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у відзиві на позовну заяву відповідачка просила застосувати позовну давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).
Разом з тим, позовних вимог з приводу стягнення заборгованості по сплаті неустойки (штрафу та пені) Банком не заявлялось, у зв'язку з чим підстав для розгляду даної заяви не вбачається.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинам 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2020 року - скасувати.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Грушевського, буд.1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 884,50грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири гривні 50коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - І.В. Бурлака
С.С. Кругова