іменем України
11 лютого 2021 року
м. Харків
справа № 623/5143/19
провадження № 22ц/818/999/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Огар І.В.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,
представники - Бессонова Ольга Миколаївна, Левицька Алла Валентинівна,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року в складі судді Винниченка П.П.,
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним кредитного договору.
Позовна заява мотивована тим, що 23 грудня 2019 року у Барвінківському відділенні АТ КБ «ПриватБанк» він отримав виписку та копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, із яких дізнався, що 18 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок строком дії до 31 липня 2017 року, та сплачено ним 3 111,68 грн відсотків за користування кредитними коштами.
Вказує, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не зазначена процентна ставка. При цьому відповідачем не було надано Пам'ятку клієнта, Тарифи та основні умови обслуговування і кредитування, а саме в переліку зазначених у анкеті банківських послуг відсутня відмітка про обраний вид картки, не заповнена графа щодо кредитного ліміту та відсутній його підпис про отримання пам'ятки клієнта, яка містить, у тому числі, тарифи та відомості про картку. В заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, банком нарахована комісія за обслуговування кредитної заборгованості, що заборонено законом.
Оскільки відповідачем порушено вимоги щодо укладення договору про надання банківських послуг, вважав, що такий договір є неукладеним, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2016 року у справі № 6-16цс15, а також відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банком дотримано вимоги частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з останнім саме тих умов, які банк вважав узгодженими (правова позиція, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив: визнати кредитний договір від 18 лютого 2014 року б/н недійсним; визнати протиправним та незаконним нарахування відсотків, комісії, штрафу та пені за період з 18 лютого 2014 року по 23 грудня 2019 року в розмірі 1 017 108,49 грн; зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування та стягнення відсотків, комісій, штрафу та пені за період з 18 лютого 2014 року по теперішній час; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму в розмірі 3 111,68 грн та 10 000,0 грн витрат на правову допомогу.
01 квітня 2020 року Левицька Алла Валентинівна - представник АТ КБ «ПриватБанк» подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відзив мотивовано тим, що обставини укладення кредитного договору між сторонами та наявність заборгованості за неналежне виконання позивачем умов кредитного договору від 18 лютого 2014 року б/н були предметом судового розгляду. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року (справа № 645/632/18) задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк», з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2014 року б/н в розмірі 14 656,17 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 91 343,83 грн. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 березня 2019 року, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вказаного рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням суду, яким стягнуто з позивача на користь банку кредитну заборгованість за спірним кредитним договором та яке набрало законної сили і у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦК України обставини, встановлені цим рішенням не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, було встановлено факт укладення 18 лютого 2014 року між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору б/н, факт постійного користування позивачем кредитними коштами банку, існування не тільки кредитних відносин між сторонами, але й наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тому суд першої інстанції вважав, що оспорюючи кредитний договір ОСОБА_1 намагається оспорити обставини, встановлені у рішенні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 вересня 2018 року, залишеному без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року (справа № 645/632/18), що фактично зводиться до незгоди із вказаним рішенням суду, а тому відсутні правові підстави для задоволення його позову.
10 листопада 2020 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не розглянуті вимоги про визнання протиправним та незаконним нарахування відсотків, комісії, штрафу та пені за період з 18 лютого 2014 року по 23 грудня 2019 року в розмірі 1 017 108,49 грн; зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування та стягнення відсотків, комісій, штрафу та пені за період з 18 лютого 2014 року по теперішній час; стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 3 111,68 грн та 10 000,0 грн витрат на правову допомогу, що є порушенням вимог пункту 1 частини п'ятої статті 265 ЦПК України.
Зазначає, що в рішенні суду першої інстанції відсутня оцінка кожного аргументу, що наведений учасниками справи, та не зазначені підстави для відмови в позові - чи у зв'язку з порушенням строку позовної давності чи у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.
Суд розглянув справу щодо підстав розірвання кредитного договору, тобто вимог, які позивачем не заявлялись, та, надав оцінку обставинам, які стосуються справи за іншим позовом.
АТ КБ «ПриватБанк» рішення суду першої інстанції не оскаржило,правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитом в розмірі 14 656,17 грн та заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 91 434,83 грн (а. с. 56-65).
Вказане судове рішення набрало законної сили.
Під час розгляду вказаної справи № 645/632/18 судом було встановлено, що 18 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У договорі було зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений і згодний з умовами і правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, а також тарифами банку, що були надані йому для ознайомлення у письмовому виді. При дослідженні виписки за кредитним договором судом було встановлено, що ОСОБА_1 постійно користувався кредитною карткою, отримував кредитні кошти, здійснював погашення заборгованості. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про існування кредитних відносин між сторонами у справі і наявності у ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним кредитним договором станом на 24 жовтня 2017 року в загальному розмірі 106 000,00 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 14 656,17 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 91 343,83 грн.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі, оскільки факт укладення між сторонами спірного кредитного договору щодо відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, під час укладення якого сторони погодили усі істотні умови, у тому числі права і обов'язки сторін, строків та визначення розмірів платежів, факт постійного користування позивачем кредитними коштами, наявності у нього заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2014 року б/н встановлено рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 645/632/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, а тому оспорюючи кредитний договір у цій справі позивач фактично намагається оспорити обставини, встановлені у зазначеному рішенні суду.
Проте з таким висновком не можна погодитися, оскільки зазначене судове рішення у справі № 645/632/18 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2014 року б/н не є преюдиційним відносно цієї справи.
Під час розгляду вказаної справи позичальник - ОСОБА_1 не висловлював доводів щодо недійсності кредитного договору, а тому позивач не позбавлений права на спростування презумпції дійсності правочину шляхом пред'явлення відповідного позову до суду.
До висновків щодо можливості спростування презумпції дійсності договору дійшов Верховний Суд у постановах від 13 червня 2019 року у справі № 646/7523/16-ц (провадження № 61-24267св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 348/1964/16-ц (провадження № 61-41441св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 2610/24830/2012 (провадження № 61-3268св18), а також схожі висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 20-20.2 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином ухвалення рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 18 лютого 2014 року б/н не створило перешкоди для окремого розгляду спору про визнання вказаного кредитного договору недійсним.
Щодо суті спору, то слід зазначити таке.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
За частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частин другої - п'ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Про факт укладання кредитного договору ОСОБА_1 свідчить його анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яку ОСОБА_1 підписав 18 лютого 2014 року, роздруківка про рух грошових коштів по картці № НОМЕР_1 .
Колегія суддів зазначає також, що якщо особа, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Укладений між сторонами кредитний договір містить всі істотні умови, передбачені для такого виду правочину, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову внаслідок преюдиційних обставин, встановлених у рішенні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 вересня 2018 року, залишеному без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, а тому судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 376 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги щодо вимог про визнання протиправним та незаконним нарахування відсотків, комісії, штрафу та пені за період з 18 лютого 2014 року по 23 грудня 2019 року в розмірі 1 017 108,49 грн; зобов'язання АТ КБ «Приватбанк» припинити нарахування та стягнення відсотків, комісій, штрафу та пені за період з 18 лютого 2014 року по теперішній час не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вимог про стягнення цих сум АТ КБ «Приватбанк» не пред'являло. При цьому ОСОБА_3 - представник відповідача в суді апеляційної інстанції пояснила, що комісія за обслуговування кредиту відповідачем не нараховуються, а лише береться банком за зняття грошей.
Доводи апеляційної скарги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,0 грн є безпідставними, оскільки позов задоволенню не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 3 111,68 грн не грунтуються на законі т зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 4, ч. 2 ст. 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 12 лютого 2021 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді О.М.Хорошевський
В.Б.Яцина