Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Харків
справа № 640/11849/19
провадження № 22-ц/818/347/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Кругової С.С.
за участю секретаря - Плахотнікової І.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про звільнення майна з-під арешту, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 30 червня 2020 року, постановлене у складі судді Задорожної А.М., в залі суду в м. Харкові,
встановив :
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив звільнити з-під арешту, накладеного в рамках ВП №50095811 (постанови від 02.03.2016 року та 21.10.2016) автомобіль: RANGE ROVER 4.4, чорний, 2006 р.в., № куз. НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 ; та припинити розшук, оголошений в рамках ВП № 50095811 вказаного автомобілю.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що в рамках АП №50095811 на виконання виконавчого листа №640/4928/15-ц, виданого 04.02.2016 Київським районним судом м. Харкова, державним виконавцем Супрун А.О. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.03.2016 року. Згідно вказаної постанови накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження, в т.ч. автомобіля RANGE ROVER 4.4, чорний, 2006 р.в., № куз. НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 . 21.10.2016 року було винесено постанову про арешт та опис вказаного автомобілю. Постановою від 28.08.2017 року згаданий автомобіль був оголошений в розшук. Відповідно до Акту огляду та тимчасового затримання від 01.04.2018 року вказаний транспортний засіб знаходиться на зберіганні на спеціальному майданчику за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 107. Проте, вказаний автомобіль є власністю не тільки ОСОБА_3 , а й ОСОБА_4 11.06.2014 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав кошти в сумі 595000 грн., що на день підписання договору є еквівалентом суми 50000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 31.12.2014 року. В забезпечення зобов'язань за договором позики, між позивачем, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір застави належного останнім автомобіля RANGE ROVER 4.4, чорний, 2006 р.в., № куз. НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який посвідчено ПН ХМНО Руденко О.Є. 11.06.2014 року за реєстр. №1138. 31.03.2015 року між вказаними сторонами було укладено Договір про внесення змін до договору застави, посвідченого ПН ОСОБА_6 11.06.2014 року за реєстр. №1138, яким продовжено строк виконання зобов'язань позичальника до 31 грудня 2015 року. Відповідно до звіту про оцінку майна вартість спірного автомобілю складає 374720 грн., що в повній мірі не може задовольнити вимоги заставодержателя ОСОБА_1 в сумі 595000 грн., що на день підписання договору позики відповідало еквіваленту 50000 доларів США.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовдено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на порушення судом норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує на те, що арешт, накладений в рамках ВП № 50095811 порушує право ОСОБА_1 на здійснення заставодержателем прав, визначених чинним законодавством, що не враховано судом. Зазначає, що зважаючи на те, що вартість заставного майна менша ніж вимоги заставодержателя ОСОБА_1 стягнення на заставлене майно боржника не може бути звернуто для задоволення вимог інших стягувачів, ОСОБА_1 має переважне право на звернення стягнення і обрання способу такого стягнення.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що автомобіль RANGE ROVER 4.4, чорний, 2006 р.в., № куз. НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ВРЕР №1 ГУМВСУ м. Харків 22.03.2011 року. Відповідно до надано звіту про оцінку майна складеного 23.04.2019 року, вартість спірного автомобілю складає 374920 грн.
Згідно договору позики від 11.06.2014 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 595 000 грн., що на день підписання цього договору є еквівалентом суми 50 000 доларів США, за курсом, встановлений за домовленістю сторін, які позикодавець зобов'язався повернути позикодавцю до 31.12.2014 року.
Для забезпечення своїх зобов'язань позичальник зобов'язується 11.06.2014 року передати позикодавцю в заставу належним йому та ОСОБА_3 автомобіль RANGE ROVER SPORT HSE, тим - легковий универсал - В, 2006 р.в., № куз. НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .
З договору № 2 від 31.03.2015 року про внесення змін до договору позики від 11.06.2014 року вбачається, що остаточний строк виконання зобов'язання з повернення запозичених коштів настав 01.12.2015 року.
На підставі договору застави приватне обтяження на спірний транспортний засіб було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 23.12.2014 за №14700978, та діяла по 23.12.2019, що підтверджується витягом від 19.04.2019.
На виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ в Харківській області перебуває ВП №50095811 з виконання рішення Київського районного суду м. Харкова по справі №640/4928/15-ц про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 27.01.2014 року в розмірі основного зобов'язання в сумі 45000 доларів США та відсотків за користування чужими коштами в сумі 7452,76 доларів США, а разом 52452,76 доларів США, що за курсом НБУ становить 1167304,02 грн.
Вказана заборгованість за вказаним виконавчим документом на даний час залишається не погашеною.
З метою виконання виконавчого документа державним виконавцем також винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 березня 2016 року, в тому числі спірного автомобілю, про припинення розшуку майна боржника від 21.10.2016 року, про розшук майна боржника від 28.08.2017 року, про припинення розшуку майна боржника від 03.07.2019 року тощо, складено акт огляду та тимчасового затримання спірного транспортного засобу від 01.04.2018 року.
На даний час спірний автомобіль переданий на відповідальне зберігання позивачу.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У пункті 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз*яснено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (стаття 3 Закону України «Про заставу»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19.04.2019 року вбачається, що встановлений термін дії обтяження (застави) спірного автомобілю - 23.12.2019 року.
Доказів продовження терміну дії реєстрації приватного обтяження у вигляді застави рухомого майна матеріали справи не містять.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтями 55, 124 Конституції України та частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що заявником вчинено будь-які дії, які б свідчили про порушення його прав невиконанням договору поруки, забезпеченого заставою, як-то звернення до суду з відповідним позовом або до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Обставини, які б вказували на порушення прав позивача відсутні.
Позивач вказує, що наявність застосованих заходів, а саме арешту автомобіля RANGE ROVER 4.4, чорний, 2006 р.в., № куз. НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 та заборони його відчуження перешкоджає йому звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом продажу заставного майна від імені власника або шляхом реєстрації права власності за заставодержателем.
Втім, із змісту договору застави від 11.06.2014 року вбачається, що наведені способи звернення стягнення на заставне майно у позасудовому порядку - договором застави від 11.06.2014 року не передбачені.
На час звернення ОСОБА_1 з цим позовом строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором позики сплинув, у відповідному державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження ОСОБА_1 не реєстрував.
За таких обставин колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено, що на цей час права та обов'язки ОСОБА_1 порушені.
При цьому колегія суддів враховує, що заставодержатель має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, між тим арешт на заставне майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує правил пріоритетності, передбачених ЗУ «Про заставу».
Відповідно достатті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
С.С. Кругова