Провадження № 11-кп/803/88/21 Справа № 199/1409/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 лютого 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020040030000055, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_10 та спільною апеляційною скаргою обвинуваченого та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2020 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачененого ч. 1 ст. 286 КК України, -
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 роки та поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. Окрім того, судом вирішено цивільний позов, питання про стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадження, а також визначено долю речових доказів.
ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за таких обставин.
ОСОБА_7 20.11.2019 приблизно о 17-15 годині, керуючи технічно справним автомобілем «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , розпочав рух заднім ходом по тротуару вул. Бердянської з боку вул. Молодогвардійської в напрямку пр. Слобожанського в м. Дніпро.
Перед початком руху, ОСОБА_7 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, не переконався, що він своїм маневром не скоїть небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух заднім ходом та в районі перехрестя з вул. Артільною в м. Дніпро скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка знаходилась на смузі його руху.
Внаслідок наїзду потерпілій ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритого косого перелому основи нігтьової фаланги першого пальця правої стопи з задовільним стоянням відламків, садна правого гомілково-ступневого суглобу, що відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом - автомобілем «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху України.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та його особі.
Прокурор вважає, що суд, призначаючи покарання та звільняючи обвинуваченого від його відбування, не надав належної оцінки тим обставинам, що обвинувачений ОСОБА_7 своєю неправомірною поведінкою створив небезпеку іншим учасникам руху, ніяких заходів з попередження ДТП не прийняв, скоїв наїзд на потерпілу, у зв'язку з чим спричинив останній середньої тяжкості тілесні ушкодження, вину у вчиненні вказаного злочину не визнав, жодного разу не намагався будь-яким чином допомогти потерпілій, навіть частково не відшкодував заподіяну ним шкоду, не цікавився станом здоров'я потерпілої, не вибачився за вчинені дії. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_7 після наїзду на потерпілу, будь-якої допомоги останній не надав, швидку не викликав, а залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, за що 06.04.2020 був визнаний винним Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП. На переконання прокурора, з урахуванням характеру допущеного обвинуваченим грубого порушення правил безпеки дорожнього руху, його поведінки після скоєння ДТП, фактичних наслідків злочину, звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та призначення додаткового покарання в мінімальному розмірі, що передбачений санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, є незаконним та необґрунтованим.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник просить вирок скасувати та постановити ухвалу, якою закрити кримінальне провадження за п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, адвокат посилається на те, що матеріали провадження не містять постанови про призначення слідчого, а тому визначений дорученням про проведення досудового розслідування слідчий ОСОБА_12 повноважень на проведення слідчих дій не мав, що вказує на недопустимість доказів, у яких зафіксовано їх результати. При цьому, на думку захисника, доручення про проведення досудового розслідування не є процесуальним рішенням в розумінні КПК України та не наділяє слідчого повноваженнями відповідно до ст. 40 КПК України. Поряд із цим, адвокат вказує на порушення ст. 290 КПК України. Захисник зазначає, що на час ознайомлення захисту з матеріалами провадження доручення прокурора про надання доступу до матеріалів провадження не містило підпису прокурора. Окрім наведеного, адвокат вказує також й на те, що висновок експерта № 135е є неприпустимим, оскільки слідчий не доручав саме цій експертній установі проводити експертизу, а також у зв'язку з тим, що слідчим особисто не надавалась експерту медична документації, а була надана ОСОБА_9 , яка статусу потерпілої не мала. До того ж, цей висновок містить суперечності щодо тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілої, а також не відповідає поясненням останньої. Серед іншого, захисник вказує на те, що протоколи слідчих експериментів, на які посилався суд, не містять відомостей про механізм наїзду на потерпілу, а зазначені у висновку тілесні ушкодження не відповідають механізму їх завдання, встановленому судом. За цих умов, адвокат ставить під сумнів правильність встановлених судом обставинам в частині механізму спричинення потерпілій тілесних ушкоджень. Окрім наведеного, адвокат вважає, що судом необґрунтовано стягнено шкоду з обвинуваченого, оскільки матеріали провадження містять поліс обов'язкового страхування.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та потерпілої, які підтримали апеляційну скаргу сторони обвинувачення, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Так, вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого його кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими в ході судового розгляду:
- показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка вказала на те, що коли вони з ОСОБА_13 стояли на зупинці та чекали на маршрутне таксі, на п'ятку її правої ноги заднім колесом наїхала машина, від чого вона відчула біль в нозі. В лобове скло вона побачила водія, який вибачився та поїхав, не відреагувавши на її крики зупинитись. Після цього вона зателефонувала чоловіку, повідомила йому номера машини та попросила викликати поліцію. Далі вони сіли у маршрутне таксі та вона вийшла на своїй зупинці, де її зустрів чоловік та супроводив додому, де вже чекала поліція. Вони викликали швидку та поїхали до лікарні;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , яка вказала на те, що коли вони з потерпілою стояли на зупинці та чекали на маршрутне таксі, на ногу ОСОБА_9 правим заднім колесом наїхала машина - сіра легкова іномарка, яка здіснювала рух назад. Після цього, почувши крики, водій зупинився, через вікно начебто вибачився та одразу поїхав з місця пригоди. У ОСОБА_9 почала боліти нога, вони сіли в маршрутне таксі та ОСОБА_9 вийшли на своїй зупинці, де її зустрів чоловік;
- показаннями свідка ОСОБА_12 - слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо обставин розслідування справи, який засвідчив, що виїжджав на місце дорожньо-транспортної пригоди, але за результатами огляду місця події він не вносив відомості до ЄРДР, а направив матеріали для складання адміністративного протоколу. Водночас, після того, як ОСОБА_9 звернулась до СМЕ та отримала висновок спеціаліста зі встановленими тілесними ушкодженнями середньої тяжкості, вона надала копію цього висновку до патрульної поліції, які в свою чергу передали висновок до їх відділу для внесення відомостей в ЄРДР. Він розпочав досудове розслідування на підставі доручення свого керівника. Потерпіла надавала копію обстеження та судово-медичний висновок про те, що їй завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості, також вона писала заяву про визнання її потерпілою, надавши згоду на ознайомлення з її історією хвороби та її нерозголошення. На підставі наданих документів він виніс постанову та призначив судово-медичну експертизу, направивши до установи СМЕ копії документів, наданих потерпілою. Крім того, він знає, що за запитом судово-медичного експерта потерпіла особисто надавала експерту необхідні документи. Він особисто вручав підозру ОСОБА_7 та після ознайомлював сторони з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України за дорученням прокурора,клопотань не було. Він особисто готував доручення в трьох екземплярах, один з них був підписаний прокурором ОСОБА_10 , але в матеріалах справи наявне доручення без підпису, він вважає, що помилково підшив доручення без підпису прокурора. Також він готував обвинувальний акт, який в його кабінеті прокурор вручив обвинуваченому;
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.11.2019 з фото-таблицею та схемою до нього, відповідно до якого були проведені необхідні виміри тротуару на перехресті вул. Бердянської - вул. Артільної в місті Дніпро, де відбулося зіткнення автомобіля «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_7 та пішохода ОСОБА_9 ;
- довідкою з КЗ «Міська клінічна лікарня №6» № 807 від 20.11.2019, відповідно до якої у ОСОБА_9 виявлений закритий косий перелом основи дистальної фаланги першого пальця правої стопи без зміщених відламків, забій правої п'яткової області та правого гомілковостопного суглоба, ссадна;
- висновком судово-медичного експерта № 135е від 14.01.2020 зі схематичним зображенням, згідно з яким за даними медичної документації та консультативного висновку рентгенолога у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закритого косого перелому основи нігтьової фаланги першого пальця правої стопи з задовільним стоянням відламків, садна правого гомілково-ступневого суглобу.
Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, можливо вказати, що вони могли утворитися від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об таких (такі), якими могли бути і виступаючи частини рухаючогося автомобіля, за умов дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи характер та локалізацію виявлених у неї тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилися незадовго до звернення за медичною допомогою у 16 МКЛ, тобто можливо і термін на який вказує обстежена та слідчий у постанові.
Виявлені тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), на підставі пункту 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року, №6;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.01.2020 з план-схемою та фототаблицею до нього, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_9 в присутності понятих вказала на механізм та обставини наїзду на неї автомобіля марки «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яке відбулось 20.11.2019 на тротуарі по вул. Бердянській в районі перехрестя з вул. Артільною в м. Дніпро;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.01.2020 з план-схемою та фото таблицею до нього, відповідно до якого свідок ОСОБА_13 в присутності понятих вказала на механізм та обставини наїзду на потерпілу ОСОБА_9 автомобіля марки «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що мало місце 20.11.2019 на тротуарі по вул. Бердянській в районі перехрестя з вул. Артільною в м. Дніпро;
- довідкою про розшук ТЗ - гарпун, відповідно до якого розшукувався легковий автомобіль «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з тим, що він зник з місця ДТП 20.11.2019 на вул. Бердянській в м. Дніпро;
- протоколом огляду транспортного засобу від 05.02.2020 з фототаблицею до нього, згідно з яким за участю адвоката ОСОБА_8 , в присутності ОСОБА_7 та понятих слідчим було оглянуто автомобіль «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому виявлено царапину заднього бамперу справа;
- висновком судової авто-технічної експертизи № 19/104-9/2/247 від 12.02.2020, відповідно до якого у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Чері Амулет» ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.10.9 Правил дорожнього руху України. При заданому механізмові події дії водія автомобіля «Чері Амулет» ОСОБА_7 , не відповідали вимогам п.10.9 ПДР України, що з технічної точки зору, знаходиться у причинному
зв'язку з даною ДТП. Технічна можливість уникнути даної ДТП для водія «Чері Амулет» ОСОБА_7 визначалася шляхом виконання ним вимог п.10.9 Правил дорожнього руху та у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які перешкодили б йому виконати дану вимогу;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.02.2020, згідно з яким потерпіла ОСОБА_9 впізнала чоловіка на фото №2, як особу, яка 20.11.2019 керувала автомобілем марки «Чері Амулет», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та скоїв на неї наїзд на вул. Бердянській в районі перехрестя з вул. Артільною в м. Дніпро. На фото №2 зображено ОСОБА_7 ;
- постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2020 про визнання ОСОБА_7 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ст. 122-4 КУпАП, в якій встановлено, що 20.11.2019 о 17:15 годині м. Дніпро на перехресті вул. Бердянської та вулиці Артільної, водій ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом «Чері Амулет» державний номерний знак НОМЕР_1 , став учасником ДТП та залишив місце пригоди. В поліцію не повідомив. Своїми діями водій ОСОБА_7 порушив вимоги п. 2.10 Правил дорожнього руху;
-речовими доказами.
Надаючи оцінку наведеним доказам у своїй сукупності, у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Вирішуючи питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що факт наїзду на потерпілу автомобілем «Чері Амулет» державний номерний знак НОМЕР_1 , за обставин, встановлених судом, засвідчила свідок ОСОБА_13 , в той час як потерпіла ОСОБА_9 вказала на те, що наїзд було здійснено саме ОСОБА_7 , якого вона впізнала під час пред'явлення особи для впізнання.
Водночас, висновком експерта об'єктивно підтверджується, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження заподіяні при обставинах ДТП, як їх інкриміновано обвинуваченому, що спростовує доводи сторони захисту щодо невідповідності механізму їх заподіяння, зазначеної самою потерпілою.
Щодо доводів захисту про недопустимість доказів у кримінальному провадженні через порушення порядку їх збирання, то вони не заслуговують на увагу.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги про необхідність скасування вироку, захисник вказує на відсутність у слідчого ОСОБА_12 повноважень на проведення досудового розслідування.
Між тим, матеріалами провадження підтверджується, що повноваження слідчого були визначені начальником відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_14 , яким ОСОБА_12 було надано доручення про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020040030000055. Дані про слідчого містяться й у витязі з ЄРДР (а.п.1 т.2).
Зазначене доручення відповідає вимогам ст.ст. 39, 214 КПК України.
Що стосується постанови про призначення слідчого, на необхідність винесення якої посилається адвокат, то її відсутність жодним чином на порушення порядку визначення слідчого не вказує та підстав для визнання доказів недопустимими не дає. Суд зазначає, що обов'язковість прийняття зазначеного процесуального рішення не передбачено кримінальним процесуальним законом, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2020, у справі № 490/10025/19, на які обґрунтовано посилався суд у вироку.
Щодо доводів захисника про порушення під час досудового розслідування вимог ст. 290 КПК України, то і вони не заслуговують на увагу.
Як вбачається з апеляційної скарги, адвокат посилається лише на те, що доручення про відкриття сторонам матеріалів кримінального провадження на момент ознайомлення з ним не містило підпису процесуального керівника. Водночас, жодних доводів стосовно того, яким чином це рішення вплинуло на хід ознайомлення або яким чином відсутність підпису у ньому порушило права обвинуваченого, захисник не наводить.
Суд звертає увагу на те, що протокол про надання доступу до матеріалів провадження складено за участю ОСОБА_7 та його захисника і засвідчено підписами останніх без жодних заперечень.
До того ж, під час допиту слідчий засвідчив, що зазначене доручення було виготовлено в трьох екземплярах, проте до матеріалів провадження помилкового підшито не підписаний.
За цих умов, суд розцінює цю помилку технічною та такою, що жодним чином на порушення порядку відкриття матеріалів учасникам провадження не вказує.
Не є обґрунтованими й доводи захисту про недопустимість висновку експерта № 135е через проведення експертною установою, не зазначеною слідчим.
Як вбачається з матеріалів провадження, у постанові слідчим доручено проведення експертизи обласному бюро судово-медичних експертиз в Дніпропетровській області.
Разом із цим, експертиза проведена КЗ “Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи” ДОР”.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, колегія суддів вважає, що слідчим лише некоректно вказано назву експертного закладу, що жодним чином під сумнів висновок експертизи не ставить.
Що стосується надання експерту медичної документації ОСОБА_9 , яка статусу потерпілої не мала, то ці обставини про недопустимість самого висновку також не свідчать.
Так, у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 55 КПК України, права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 55 КПК України, потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Виходячи з наведених вимог закону, для набуття статусу потерпілого достатнім є не лише подання заяви про залучення до провадження як потерпілого самою особою, який завдано шкоду, а й звернення іншої особи з заявою про вчинення щодо неї злочину.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_9 набула відповідного статусу потерпілої, а тому підстави для визнання порушеним порядку проведення експертизи у колегії суддів відсутні. До того ж, відповідно до п.5 постанови про призначення зазначеної експертизи від 10.01.2020 (а.с.34 т.2) слідчий направив експертам для дослідження медичну документацію ОСОБА_9 . Як видно з дослідної частини висновку експерта (а.п. 36-37 т.2) експертом була оглянута сама потерпіла ОСОБА_9 та досліджена медична документація.
Більш того, жодних сумнівів у правильності складеного висновку під час судового розгляду у захисту не виникало та клопотань про необхідність призначення повторної експертизи до суду не надходило.
З урахуванням наведеного, доводи захисника про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону колегія суддів розцінює як необґрунтовані та при цьому не вбачає підстав визнати висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження.
Вирішуючи питання про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого ОСОБА_7 , за доводами прокурора, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання та звільняючи останнього від його відбування з випробуванням, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії нетяжкого, вчиненого з необережності, а також особу обвинуваченого, який свою вину не визнав, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, завдану шкоду не відшкодував.
Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Надавши правову оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З висновками суду першої інстанції про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства колегія суддів погоджується та вважає необґрунтованими доводи прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
З огляду на те, що дії обвинуваченого були необережними, не спричинили непоправних наслідків, беручи до уваги відсутність у ОСОБА_7 судимостей та наявність позитивної характеристики, колегія суддів вважає, що призначене йому покарання буде справедливим.
За таких обставин, визнати обґрунтованими доводи прокурора колегія суддів не може та не вбачає підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Щодо тверджень захисника про неправильне вирішення судом цивільного позову, а саме стягнення завданої злочином моральної шкоди з неналежного відповідача, то вони також не заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
В силу вимог ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Так, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає між іншим у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_9 заявлено цивільний позов про відшкодування моральних збитків, завданих злочином, до ОСОБА_7 та визначено його як особу, яка за законом несе відповідальність за завдану ним шкоду. Вимог про відшкодування шкоди страховою компанією ОСОБА_9 заявлено не було.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 дійсно була застрахована відповідно до полісу № АО/2105307.
Між тим, зазначеним полісом визначено лише ліміт відшкодування матеріальної шкоди, вимоги про стягнення якої потерпілою не заявлялись.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ"пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Таким чином, з огляду на те, що матеріальна шкода, завдана потерпілій, не визначена, та вимоги про її стягнення останньою не заявлені, суд позбавлений можливості визначити у відсотковому співвідношенні розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню зі страхової компанії.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом обґрунтовано визнано обвинуваченого цивільним відповідачем та правомірно стягнено з нього моральну шкоду.
Отже, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, який скасуванню з викладених в апеляційних скаргах мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України,
колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_10 та спільну апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4