Справа № 168/303/20
Провадження № 1-кп/168/10/21
11 лютого 2021 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілих ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали клопотання потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12019030000000587 від 07.09.2019 р. про обвинувачення ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України,
У провадженні суду перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_9 за ч.2 ст. 286 КК України.
Потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звернулись до суду з клопотанням про накладення арешту на майно обвинуваченого з метою забезпечення виконання пред'явленого ними цивільного позову, а саме: на квартиру загальною площею 51 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 35548523, із встановленням заборони відчуження (розпорядження) вказаним майном, до остаточного прийняття рішення у кримінальному провадженні №12019030000000587, відомості про яке внесено до ЄРДР 07.09.2019 р. за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
В обґрунтування клопотання про арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення потерпілі зазначають, що їм в даному кримінальному провадженні завдана злочином шкода відшкодована обвинуваченим лише частково на загальну суму 36000 грн., а саме ОСОБА_5 - 12000 грн., ОСОБА_7 - 10000 грн., ОСОБА_8 - 14000 грн. Сукупний же розмір заявлених потерпілими позовних вимог (із врахуванням вказаних вище вже сплачених коштів) становить 1110532,34 грн. з яких ОСОБА_6 - 404801 грн., ОСОБА_5 - 408400 грн., ОСОБА_7 - 73916,91 грн., ОСОБА_8 - 223414,43 грн. Вказують, що обвинувачений ОСОБА_9 , починаючи з другої половини березня 2020 р. жодних коштів на відшкодування завданої ним шкоди не сплачував, в чому вбачають його намір ухилитись від подальшого виконання судового рішення у разі задоволення (часткового задоволення) пред'явлених позовних вимог. А тому з метою забезпечення відщкодування завданої їм шкоди, просять суд накласти арешт на вищевказане нерухоме майно, яке належить обвинуваченому ОСОБА_9 .
Суд за клопотанням представника потерпілих розглядає клопотання відповідно до вимог ч.2 ст. 172 КПК без виклику обвинуваченого та захисника.
У судовому засіданні представник потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , - адвокат ОСОБА_4 подане клопотання підтримав. Додатково зазначив, що обвинувачений вину у вчиненні злочину визнав, цивільні позови, крім позову ОСОБА_7 , визнав частково, але не пояснив в якій сумі. Обвинувачений працює, отримує дохід, тому міг би сплачувати потерпілим щомісяця хоча б незначні кошти і тим самим показати своє бажання відшкодовувати шкоду. Крім того, згідно з довідкою про склад сім'ї обвинуваченого, наданою в ході досудового розслідування, неповнолітні діти з ним не проживають, з'ясувалась, що він їх зареєстрував в належній йому квартирі у ході судового розгляду. У судовому засіданні обвинувачений повідомив, що неповнолітні діти проживають разом з матір'ю. У цьому потерпілі вбачають намір обвинуваченого унеможливити виконання рішення суду, яке буде ухвалено за результатами розгляду цивільного позову, оскільки житло, в якому проживають неповнолітні особи не може бути відчуженим. Загальний розмір шкоди, заявлений в цивільних позовах становить близько 1 110 000 грн. Крім того, на обґрунтування розміру моральної шкоди буде проведено експертизу, за результатами якої розмір шкоди зазвичай є вищим, ніж розмір шкоди, заявлений в позові.
У судовому засіданні прокурор не заперечив проти задоволення клопотання представника потерпілих адвоката ОСОБА_4 про накладення арешту на майно.
Заслухавши прокурора та представника потерпілих, дослідивши зміст поданого клопотання з додатками, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання слід відмовити.
Вирішуючи клопотання, суд виходить з таких норм права.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном для забезпечення цивільного позову.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Відповідно до ч.6 ст. 170 КПК у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Ч.8 ст. 170 КПК встановлює, що вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.
Ч.11 ст.170 КПК передбачено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ст. 173 ч.2 п.4 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Судом встановлено такі обставини.
У провадженні суду перебуває вказане кримінальне провадження.
Потерпілі заявили цивільний позов до обвинуваченого та до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення майнової та моральної шкоди та надали докази, якими обґрунтовують цивільні позови, які судом досліджувались. З метою забезпечення цивільного позову просять накласти арешт на майно обвинуваченого.
Згідно зі ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених ст.170 КПК, а саме: приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Обґрунтовуючи необхідність накладення арешту потерпілі вказують на те, що обвинувачений припинив з другої половини березня 2020 р. відшкодовувати їм шкоду, завдану злочином. Вказаний факт сприймають як намір ухилитись від виконання цивільних позовів.
До клопотання додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта від 23.01.2021 р. №241552044, згідно з якою обвинуваченому ОСОБА_9 на праві власності належить з 2012 р. нерухоме майно - квартира загальною площею 51 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, на обґрунтування клопотання не наведено і не надано доказів необхідності накладення арешту на квартиру, власником якої є обвинувачений. Саме по собі не вчинення дій на відшкодування шкоди не є підставою для накладання арешту на майно з метою його збереження, за таких обставин твердження потерпілих про намір можливість обвинуваченого ухилитись від виконання цивільного позову є припущенням. Потерпілими також не наведено ризиків, передбачених ст.170 КПК, щодо дій обвинуваченого, які б свідчили про спроби приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Доводи потерпілих про те, що обвинувачений зареєстрував неповнолітніх дітей у своїй квартирі в ході судового розгляду, що свідчить на його намір унеможливити виконання судового рішення, суд не бере до уваги. В матеріалах кримінального провадження наявна довідка про склад сім'ї обвинуваченого від 17.09.2019 р. - на момент вчинення ДТП, згідно з якою до складу сім'ї обвинуваченого входять батьки та неповнолітні діти (том. 2 а.с. 242). Інших довідок на підтвердження своїх доводів потерпілі не надали.
Посилання на те, що ціна позовів поданих трьома потерпілими сукупно становить понад 1 000 000 грн. без обґрунтування ризиків, передбачених ст.170 КПК, не є єдиною підставою для накладення арешту на майно.
Крім того, за відсутності доказів щодо дійсної ринкової вартості майна, на яке просять накласти арешт, суд позбавлений можливості оцінити розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Клопотання не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, зокрема меті арешту, не доведено необхідність арешту майна, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК, у зв'язку з чим, в його задоволенні слід відмовити.
Разом з тим, потерпілі не позбавлені можливості у разі виникнення для цього підстав повторно звернутись з таким клопотанням.
Відповідно до вимог ч.2 ст.392 КПК України, дана ухвала, як така, що постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення, передбаченого ч.1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК.
Керуючись ст.ст. 170-173, 370-372 КПК України,
У задоволенні клопотання потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12019030000000587 від 07.09.2019 р. про обвинувачення ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1