Справа № 545/74/20 Номер провадження 22-ц/814/92/21Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л. І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
11 лютого 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Карпушина Г.Л., Одринської Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Процая Володимира Миколайовича на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Стрюк Л.І., повний текст судового рішення виготовлено - дата не вказана, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання дружини, -
Зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Процая Володимира Миколайовича звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання їх малолітньої доньки ОСОБА_3 щомісячно у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, та стягнення аліментів на своє власне утримання щомісячно у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн., починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення дитиною трьох років, а також витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач, який є батьком їх малолітньої доньки - ОСОБА_3 , після розлучення проживає окремо та не надає належної матеріальної допомоги для забезпечення її та дитини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 09 січня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, та аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 09 січня 2020 року і до досягнення дитиною трьох років. У іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням місцевого суду від 07 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн., а у стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 2500 грн. - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надає належної матеріальної допомоги для забезпечення необхідного розвитку його малолітньої доньки, отримуючи при цьому заробіток. Однак, позивач лише частково довела обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, та не надала належних і достатніх доказів, які б підтверджували отримання ОСОБА_2 заробітку (доходу), достатнього для сплати аліментів на утримання дитини та її самої у розмірах, заявлених останньою при подачі позову.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_1 - адвокат Процай В.М. в інтересах останньої подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить частково скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким встановити розмір щомісячно стягуваних аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. У іншій частині рішення суду першої інстанції апелянт просила залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з вимогами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що 21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб в Шевченківському районному у м.Полтаві відділі ДРАЦС ГТУЮ у Полтавській області за актовим записом №1240 (а.с.8).
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 18 грудня 2019 року вказаний шлюб було розірвано (а.с.13). Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9), яка проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7), та знаходиться на її утриманні.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 06 квітня 2020 року №27320 (а.с.44) та довідки про доходи від 23 березня 2020 року №8, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Форест-Релакс» (а.с.43), ОСОБА_2 працює на вказаному підприємстві з 18 грудня 2019 року на посаді підсобного робітника. Його дохід за період з 18 грудня 2019 року по 29 лютого 2020 року склав 11 471,43 грн.
Також до складу сім'ї ОСОБА_2 входять його непрацездатні батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується наявними матеріалами справи (а.с.45-48).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 має достатній заробіток для сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі саме у розмірі 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття та на утримання дружини у розмірі 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною трьох років, оскільки заявлений у позові ОСОБА_1 сукупний щомісячний розмір аліментів, що підлягав би стягненню на її користь з ОСОБА_2 , перевищує розмір його заробітної плати після утримання з неї відповідних податків і зборів.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини
Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями статті 183 СК України передбачено, що аліменти на утримання дитини стягуються в частці від заробітку батьків.
Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів недоведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина 2 статті 182 СК України).
Згідно з частиною 1 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Також відповідно до частини 3 статті 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Положеннями статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Це право дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не надала належних і достатніх доказів, які б свідчили про можливість ОСОБА_2 сплачувати аліменти на утримання дитини та її самої у розмірах, заявлених нею при подачі позову.
Так, твердження представника апелянта стосовного того, що належним аргументом для збільшення розміру аліментів, а також свідченням припинення ОСОБА_2 трудових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Форест-Релакс» є наявність факту перетину ним державного кордону, підтвердженого листом Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2020 року №0.184-24807/0/15-20-Вих (а.с.79), апеляційний суд не бере до уваги, оскільки наявність лише одного цього доказу не може бути неспростовним та достатнім доказом зміни ОСОБА_2 місця своєї роботи та збільшенням розміру заробітку (доходу).
У свою чергу, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 06 квітня 2020 року №27320 (а.с.44) та довідка про доходи від 23 березня 2020 року №8, видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Форест-Релакс» (а.с.43), є єдиними належними та допустимими доказами місця роботи та розміру заробітку (доходу) ОСОБА_2 , які й були вірно взяті до уваги місцевим судом при прийняття рішення по справі.
Також положеннями статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них, а тому ОСОБА_1 не позбавлена можливості у подальшому, за наявності належних і достатніх доказів збільшення розміру заробітку (доходу) ОСОБА_2 , звернутися до суду з вимогою про відповідне збільшення розміру стягуваних аліментів.
Твердження представника апелянта стосовно того, що суд першої інстанції повинен був стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки у більшому розмірі, взявши до уваги той факт, що на час ухвалення рішення по суті дитина вже досягла трьохрічного віку та відповідно ОСОБА_1 втратила право на отримання аліментів на своє утримання, є хибним, оскільки встановлення розміру аліментів на утримання дитини та дружини, хоча і випливають з одних і тих же аліментних правовідносин, проте мають різних суб'єктний склад і безпосередньо не впливають один на одного в частині визначення їх розміру, а залежать виключно від можливості чоловіка надавати таку матеріальну допомогу матері дитини (частина 4 статті 84 СК України).
Твердження представника апелянта стосовного неврахування місцевим судом факту зростання розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на час ухвалення рішення по суті колегія суддів вважає безпідставним, оскільки судом було стягнуто аліменти на дитину - ОСОБА_3 в розмірі 1000 грн., що покриває мінімальний розмір аліментів на одну дитину з урахуванням збільшення базової суми його нарахування (прожиткового мінімуму) вже під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у своєму позові наполягала на присудженні аліментів на утримання дитини від доходу її батька саме у твердій грошовій сумі (а.с.1-4) та не змінила свою позицію і у вимогах апеляційної скарги.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Процая В.М. слід залишити без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2020 року - без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частин 1 та 7 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI визначено пільги щодо сплати судового збору. Зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а апелянтка є звільненою від сплати судового збору, то судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають компенсації за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Процая Володимира Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2021 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Г.Л. Карпушин
Т.В. Одринська