09 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/40582/20
провадження № 22-ц/824/3322/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СП МДМ»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року у складі судді Осаулова А.А.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП МДМ» про поновлення на роботі, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити його на посаді президента у ТОВ «СП МДМ».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі.
Не погоджуючись з указаною ухвалою, 28 грудня 2020 року позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідно до наказу №2 від 19 червня 2017 року, виданого на підставі Протоколу №19-06/17, позивача, як фізичну особу, було призначено на посаду президента ТОВ «СП МДМ».
Стверджує, що спори між господарським товариством і його учасником, які є трудовими, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що передбачено п.13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року.
З огляду на вказане, вважає, що суд помилково дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи у порядку господарського судочинства.
03 лютого 2021 року на електронну адресу апеляційного суду та 04 лютого 2021 року засобами поштового зв'язку надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17, уважає, що розгляд справи має здійснюватись за правилами господарського судочинства.
27 січня 2021 року та 05 лютого 2021 року на електронну адресу суду надійшли клопотання позивача, в якому останній, зазначаючи, що вимоги апеляційної скарги він підтримує у повному обсязі, просить розглядати справу без його участі та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник з корпоративних відносин та не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Висновок суду відповідач обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.
В обґрунтування вимог заявляв, що працював у товаристві на посаді президента з 19 червня 2017 року відповідно до Наказу №2 від 19 червня 2017 року, виданого на підставі Протоколу №19-06/17 від 19 червня 2017 року.
Вказані відомості були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року, у справі №910/9474/17 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «СП МДМ», оформлене протоколом загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «СП МДМ» №19-06/17 від 19 червня 2017 року.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
За положеннями статті 1 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У частині другій статті 4 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) закріплено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Відповідно до статті 58 Закону № 1576-ХІІ вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону № 1576-ХІІ, яка також відсилає до статті 41 цього закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.pan>
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.
Згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва від 04 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року, у справі №910/9474/17 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «СП МДМ», оформлене протоколом загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «СП МДМ» №19-06/17 від 19 червня 2017 року, в якому було встановлено, що ОСОБА_1 був учасником товариства та обіймав керівну посаду.
При цьому, позивачем заявлено вимоги про поновлення на роботі, оскільки останній вважає, що його звільнення з посади президента компанії відбулось незаконно.
Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Таким чином, зважаючи на вищевказані норми законодавства та висновки Верховного Суду, колегія доходить висновку, що спір у даній справі стосується усунення члена виконавчого органу від виконання визначених уповноваженим органом товариства обов'язків, що є специфічною дією носія корпоративних прав і не може розглядатися в площині трудового права, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали місцевого суду - без змін, як такої, що є законною та постановленою з дотримання норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено «09» лютого 2021 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай