справа № 761/13847/15-ц головуючий у суді І інстанції Савицький О.А.
провадження № 22-ц/824/393/20210 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
08 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, позовом третьої особи, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна, про визнання договорів недійсними, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна про визнання договору про іпотечний кредит недійсним,-
18 травня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просило в рахунок погашення заборгованості в сумі 7 052 425 грн. 07 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 2.08062557 від 25.06.2008 року, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10.01.2016 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з наказом від 23.12.2005 року № 2451-С/КІ, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8574176 (вісім мільйонів п'ятсот сімдесят чотири тисячі сто сімдесят шість) грн. 00 коп..
Позовні вимоги, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовані тим, що 25.06.2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 2.08062557, до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 150 000,00 дол. США, а останні зобов'язувались повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування ним у сумі, строки та умовах, що передбачені кредитним договором. При цьому, з метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором, 25.06.2008 року між ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір № 2.08062557, згідно умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцеві на праві власності. Враховуючи викладене та посилаючись на те, що позичальник свої зобов'язання по договору про іпотечний кредит не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 7 052 425,07 грн. з яких: заборгованість за кредитом складає 3 434 855,75 грн., заборгованість за відсотками 820 744,45 грн. та пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 19.04.2016 року по 18.04.2017 року в розмірі 2 796 824,87 грн.
19 червня 2017 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Малиновська О.Ю., про визнання недійсним Іпотечного договору № 2.08062557 від 25.06.2008 року та Договору про іпотечний кредит № 2.08062557 від 25.06.2008 року, укладеними між ЗАТ «Платинум Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 .. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у спільну власність під час їхнього спільного проживання, без реєстрації шлюбу, за їх спільні кошти, отримані від ведення спільного господарства, при придбанні вказаної квартири ОСОБА_2 сплатив власні кошти в розмірі близько 290 000,00 грн. За таких обставин, посилаючись на те, що відсутність згоди ОСОБА_2 на передачу в іпотеку ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк» всієї квартири, а відповідно і відсутність повноважень у ОСОБА_1 на укладення такого договору та неузгодженість предмету іпотеки призвело до порушення його прав, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про визнанням вказаного договору недійсним.
29 травня 2018 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О.Ю., про визнання договору про іпотечний кредит недійсним. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що в червні 2008 року у позивача за зустрічним та її членів сім'ї виникла необхідність в отриманні додаткових кредитних коштів для використання їх на власні потреби. Банком було розглянута заявка ОСОБА_1 та запропоновано укласти договір споживчого кредиту. Текст вказаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано для ознайомлення в день підписання, а тому на думку позивача за зустрічним позовом вона разом з ОСОБА_2 були позбавлені можливості ознайомитися у повному обсязі з договором, внести зміни до його умов та прийняти усвідомлене рішення, чи необхідно підписувати вказаний договір. 25.06.2008 року на вимогу банку, з метою забезпечення кредитного договору іпотечним майном позивачем за зустрічним позовом було підписано іпотечний договір. Проте, підписуючи як основний договір про іпотечний кредит від 25.06.2008 року № 2.08062557 ОСОБА_1 була введена в оману з боку банку щодо дійсного розміру непогашеного кредиту за договором № 3.07091605. Крім того, умови договору не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки банком нараховуються комісія за надання кредитку, але умовами договору про іпотечний кредит № 2.08062557 не передбачено нарахування процентів за користуванням кредиту. Тому, позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з вимогами, визнати недійсним договір про іпотечний кредит № 2.08062557 від 25.06.2008 року, Додаток до нього, а саме графік повернення кредиту та сплати процентів від 25.06.2008 року, Додаткові договори до нього від 19.03.2009 року з новою редакцією графіку повернення кредиту та сплати процентів, 19.06.2013 року з новою редакцією графіку повернення кредиту та 21.03.2014 року з новою редакцією графіку повернення кредиту укладеного між позивачем за зустрічним та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк» та визнати недійсним договір іпотеки від 25.06.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» за договором про іпотечний кредит № 2.08062557 від 25.06.2008 року в сумі 7 052 425 (сім мільйонів п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять п'ять) грн. 07 коп., з яких: 3 126 133 (три мільйони сто двадцять шість тисяч сто тридцять три) грн. 94 коп. - строкова заборгованість за кредитом; 24 618 (двадцять чотири тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 30 коп. - строкова заборгованість за відсотками; 1 104 847 (один мільйон сто чотири тисячі вісімсот сорок сім) грн. 96 коп. - прострочена заборгованість (кредит, відсотки); 2 796 824 (два мільйона сімсот дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 87 коп. - пеня, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 2.08062557 від 25.06.2008 року, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10.01.2016 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з наказом від 23.12.2005 року № 2451-С/КІ, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8574176 (вісім мільйонів п'ятсот сімдесят чотири тисячі сто сімдесят шість) грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» судові витрати в сумі 6729 (шість тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн. 00 коп..
Відмовлено третій особі ОСОБА_2 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна, про визнання договору недійсним.
Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна, про визнання договору про іпотечний кредит недійсним.
Виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
При цьому зазначає, що кредитний договір № 2.08062557 від 25.06.2008 року підписаний під тиском, будучи введеними в оману банком щодо суми непогашеного кредиту за договором № 3.07091605, яка підлягала рефінансуванню. Істотній умови правочину не були належним чином узгоджені сторонами, не відповідали вимогам законодавства, що призвело, на думку апелянта, до порушення її прав, як споживача фінансових послуг. Вказує, що позивачем не доведено факт надання позичальникам кредитних коштів у повному обсязі. Суд першої інстанції не встановив дійсного розміру реальної заборгованості за кредитним договором та всіх її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Вважає, що суд залишив без уваги її процесуальні заяви та незаконно відмовив у реалізації процесуальних прав на подання доказів.
Крім того, не погодившись із рішенням суду третя особа, ОСОБА_2 , також, подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
При цьому зазначає, що відсутня згода обох сторін, кредитора і позичальника, на передачу в іпотеку банку цілої квартири. Неузгодженість предмету іпотеки, на думку апелянта, має наслідком визнання частково недійсним кредитного договору 2 № 2.08062557 (в частині п.5.1.) та недійсність в цілому, як похідного від даної умови іпотечного договору № 2.08062557 від 25.06.2008 р.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзивів на апеляційні скарги.
03 січня 2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , згідно якого просив її задовольнити у повному обсязі. Зазначав, що погоджується з доводами даної апеляційної скарги, щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення.
07вересня 2020 року до суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 до апеляційної скарги, згідно яких зазначає, що позивачем за первісним позовом були направлені 18 березня 2015 року незаконні вимоги про необхідність усунення порушень щодо виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, банком не дотримано порядку досудового врегулювання спору.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залучено до участі у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, позовом третьої особи, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна, про визнання договорів недійсними, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна про визнання договору про іпотечний кредит недійсним - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» правонаступником процесуальних прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк».
Під час розгляду справи апелянти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх представники просили апеляційні скарги задовольнити.
Представники позивача за первісним позовом ПАТ «Платинум банк», а вподальшому ТОВ «Вердикт Капітал», в судовому засіданні просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.06.2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 2.08062557 (надалі - Кредитний договір), до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 150000,00 дол. США з розрахунку 10,5% річних на строк 120 місяців.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором про іпотечний кредит, 25.06.2008 року між ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір № 2.08062557 (надалі - Договір іпотеки), згідно умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 , виданого 10.01.2006 року, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 23.12.2005 року № 2451- С/КІ.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором № 2.08062557 виконав в повному обсязі, а ОСОБА_1 в свою чергу порушила умови договору, відповідно до яких зобов'язалась проводити необхідні платежі на умовах та в порядку, визначених договором.
Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 та заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що станом на 18.04.2017 року наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 7 052 425, 07 грн., з яких: 3 434 855, 75 грн. - заборгованість за кредитом, 820 744, 75 грн. заборгованість по відсоткам, 2 796 824, 87 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 19.04.2016 року по 18.04.2017 року.
Також, судом встановлено, що позивачем були надіслані боржнику іпотечні повідомлення по кредитному договору, в яких було зазначено про порушення позичальником зобов'язань щодо сплати щомісячних платежів за умовами кредитного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Однак, вказані іпотечні повідомлення виконані не були.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача за первісним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної заборгованості за договором кредиту є обґрунтованою та відповідає приписам чинного законодавства України.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або належного виконання боржником основного зобов'язання iпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог iпотекодержателя. Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право iпотекодержателя на продаж предмета іпотека будь-якій особі - покупцеві на підставі рішення суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотеко держателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог іншого кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Так, судом встановлено, що відповідно до п.2.5.3. Іпотечного договору, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки можливо, в порядку та умовах, визначених цим договором, у випадку дострокового розірвання кредитного договору і не повернення суми кредитку та/або процентів за користування ним, та інших платежів, що передбачені цим та кредитним договором, а також інших випадках, передбачених цим та кредитним договором.
Разом з тим, як передбачено п.4.1 Іпотечного договору, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених п.2.1.2., 2.1.3., 2.1.6. цього договору, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки та/або стягнути з іпотекодавця штраф у розмірі 5% від суми невиконання зобов'язання іпотекодавцем за кредитним договором згідно п.1.3. цього договору.
Положеннями ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», визначено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Судом встановлено, що згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 851/16-42 від 25.01.2017 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , станом та в цінах на час проведення оцінки 23.01.2017 року, складає 8 574 176,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачка взяті на себе за договором зобов'язання не виконала, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, тому позовні вимоги ПАТ «Платинум Банк» підлягають задоволенню, а саме в рахунок стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Платинум Банк» за кредитним договором в сумі 7 052 425, 07 дол. США, слід звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності відповідачам, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8 574 176 (вісім мільйонів п'ятсот сімдесят чотири тисячі сто сімдесят шість) грн. 00 коп..
Щодо вимог за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, судом першої інстанції встановлено, що 25.06.2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 2.08062557, до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 150000,00 дол. США з розрахунку 10,5% річних на строк 120 місяців, який підписали як ОСОБА_1 так і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.
Пунктом 5.1. Договору про іпотечний кредит № 2.080662557 передбачено, що забезпечення виконання зобов'язань Позичальниками перед Кредитором за цим договором, в тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів за цього користування та виконання інших платіжних зобов'язань Позичальника за цим Договором, є квартира за АДРЕСА_1 , яка передається в іпотеку за іпотечним договором, при тому позичальники зобов'язуються укласти з Кредитором іпотечний договір одночасно з укладенням сторонами цього договору.
Відповідно до пункту 10 договору про іпотечний кредит, укладаючи даний договір Позичальник усвідомлює свої дії, якими може керувати та не перебуває під впливом, обману, насилля, загрози, зазначена в ч.2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» норма була виконана, а саме: сторонам укладання договору надано примірник цього договору, який вони отримали, тобто вказане підтверджує, що ОСОБА_2 при підписанні договору про споживчий кредит № 2.080662557 від 25.06.2008 року був обізнаний про забезпечення виконання зобов'язання Позичальниками перед Кредитором своїм нерухомим майном (спірною квартирою) у разі не виконання зобов'язання за кредитом та своїми діями фактично надав згоду на укладення Іпотечного договору № 2.080662557 від25.06.2008 року.
Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно з ч.2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості.
Враховуючи викладене, колегія суддів вражає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_2 при підписанні договору про іпотечний кредит № 2.080662557 від 25.06.2008 року погодився з умовами договору та був ознайомлений з п.5.1. вказаного договору, щодо забезпечення виконання зобов'язань, тобто фактично надав згоду на передання квартири в іпотеку, а тому його доводи щодо необхідності визнання оспорюваного правочину недійсним є безпідставними та необґрунтованими, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів на користь апелянта, а також спростовуються його нотаріально посвідченою заявою від 25.06.2008 року (а.с.242 т.2).
Щодо вимог позивача за зустрічним позовом, судом встановлено, що ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про іпотечний кредит № 2.08062557 від 25.06.2008 року, Додаток до нього, а саме графік повернення кредиту та сплати процентів від 25.06.2008 року, Додаткові договори до нього від 19.03.2009 року з новою редакцією графіку повернення кредиту та сплати процентів, 19.06.2013 року з новою редакцією графіку повернення кредиту та 21.032014 року з новою редакцією графіку повернення кредиту укладеного між позивачем за зустрічним та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк».
Так, встановлено судом, що 25.06.2008 року був укладений договір про іпотечний кредит № 2.08062557 з умов якого вбачається, що Позичальник зобов'язується укласти з Кредитором іпотечний договір одночасно з укладенням Сторонами цього Договору. При цьому, на виконання вимог п.5.1. договору про іпотечний кредит та з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором, 25.06.2008 року між сторонами договору був укладений Іпотечний договір № 2.08062557.
Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-1341цс15.
Пунктом 10 договору про іпотечний кредит № 2.08062557 визначено, що укладаючи даний договір Позичальник усвідомлює свої дії, якими може керувати та не перебуває під впливом, обману, насилля, загрози.
Відповідно до п.5.9 Іпотечного договору, іпотекодавець ознайомлений з умовами цього договору та кредитного договору, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень не має.
Отже, висновки суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог за зустрічним позовом є правильними, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний договір про іпотечний кредит містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, крім того викладена інформація стосовно забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності № 2451-С/КІ від 23.12.2005 року, позивач за зустрічним позовом був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її та ОСОБА_2 підписами в договорі про іпотечний кредит № 2.08062557від 25.06.2008 року, в додаткових договорах від 19.03.2009 року, 19.06.2013 року, 21.03.2014 року та підписом ОСОБА_1 в іпотечному договорі № 2.08062557 від 25.06.2008 року.
У відповідності до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів, які вказують на те, що договір про іпотечний кредит та додаткові договори до нього, а також іпотечний договір, укладені між сторонами, є несправедливим щодо ОСОБА_1 , оскільки при підписанні даного договору позивач за зустрічним позовом ознайомилась та погодилась з їх умовами і вподальшому виконувала взяті на себе зобов'язання, саме на укладених умовах і будь яких незгод і заперечень не висловлювала.
А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність несправедливих умов, а всі твердження позивача за зустрічним позовом з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів, оскільки підстави для визнання договір про іпотечний кредит № 2.08062557від 25.06.2008 року, додаткові договори від 19.03.2009 року, 19.06.2013 року, 21.03.2014 року та іпотечний договір № 2.08062557 від 25.06.2008 року недійсними відсутні.
Посилання апелянтів на те, що позивачем не доведено факт надання позичальникам кредитних коштів у повному обсязі, не встановлення судом дійсного розміру реальної заборгованості за кредитним договором, відсутність згоди обох сторін, на передачу в іпотеку банку цілої квартири, колегія суддів оцінює критично і до уваги не приймає, оскільки вказані доводи не підтверджуються належними та допустимими доказами, натомість спростовуються матеріалами справи, а саме: договором про іпотечний кретит з подальшими змінами і доповненнями, графіками погашення, розрахунками заборгованості, виписками особовому по рахунку ОСОБА_1 , меморіальним ордером від 25.06.2008 року на перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 в розмірі 150 000 дол. США, заявою ОСОБА_1 на отримання готівки в розмірі 20 000 дол. США від 25.06.2008 року, меморіальним ордером від 25.06.2008 року про перерахування 71 590. 95 дол. США з рахунку ОСОБА_1 на інший її рахунок (а.с.20-22 т.4).
Отже, обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Отже, доводи апеляційних скарг, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та письмових доказах, а тому жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційних скарг про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура