11 лютого 2021 року м.Суми
Справа №588/1589/20
Номер провадження 22-ц/816/276/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на заочне рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Щербаченко М.В., в приміщенні Тростянецького районного суду Сумської області,
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідачка звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 04 серпня 2011 року. Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Так як відповідачка порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, позивач просить стягнути з неї заборгованість, яка станом на 14 вересня 2020 року становить 45 434 грн 78 коп., з яких: 1 294 грн 98 коп. - заборгованість за кредитом; 42 239 грн 80 коп.- заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0 грн 00 коп. - заборгованість за комісією; 1 900 грн 00 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; та стягнути судові витрати.
Тростянецький районний суд Сумської області заочним рішеннямвід 18 грудня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 серпня 2011 року у розмірі 1294грн 98 коп. боргу за тілом кредиту.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 58 грн 86 коп. компенсації судового збору на подання позовної заяви.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та пенею, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та пені і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі, в іншій частині - рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що позичальниця особисто 04 серпня 2011 року підписалася про ознайомлення з тарифами, а саме підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Contract», в якій містяться всі істотні умови. Тобто сторонами при укладення договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов.
Крім того, вважає, що з моменту підписання відповідачкою заяви між банком та клієнтом було укладено договір згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору.
Наголошує на тому, що з матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що відповідачка погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення з письмовому вигляді.
Відповідачка після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснювала часткове погашення заборгованості по кредитному договору. Активація картки та користування картковим рахунком, на думку позивача, свідчать про укладення кредитного договору.
Вказує на те, що встановивши, що банк надав відповідачці кредит, а остання його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Крім того, відсоткова ставка при укладенні договору складала 1,7% на місяць.
Відмовивши у стягненні відсотків, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.
Вказує на те, що матеріалами справи доведено наявність неналежного виконання боржником зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим кредитор має усі законні підстави для нарахування та стягнення неустойки.
Від відповідачки відзив у встановлений судом строк не надходив.
Рішення місцевого суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої остання отримала платіжну карту кредитка «Універсальна». Розмір процентної ставки за користування кредитними коштами дана заява не містить (а. с. 9).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які відповідачкою не підписані (а. с. 10-35).
Відповідно до довідки банку ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором було надано наступні кредитні картки №№: НОМЕР_1 (дата відкриття - 07 жовтня 2013 року, термін дії - 07/16), НОМЕР_2 (дата відкриття - 09 квітня 2014 року, термін дії- 01/18), НОМЕР_3 (дата відкриття - 13 серпня 2014 року, термін дії - 03/18) (а. с. 7).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 вересня 2020 року становить 45 434 грн 78 коп., з яких: 1294 грн 98 коп. - заборгованість за кредитом; 42 239 грн 80 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0 грн 00 коп. - заборгованість за комісією; 1 900 грн 00 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а. с. 4-6).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами та пені, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків, неустойки саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмову вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Зокрема, встановивши обставини того, що в Анкеті-заяві позичальника від 04 серпня 2011 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов'язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, оскільки позивач не довів, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розуміла відповідачка та ознайомився і погодилася з ними, отримуючи 04 серпня 2011 року платіжну картку кредитку «Універсальна», а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені) та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Що стосується доданого до апеляційної скарги нового доказу - копії довідки про умови та правила кредитування з використанням кредитки «Універсальна» Contract, яка підписана ОСОБА_1 04 серпня 2011 року, колегія суддів апеляційного суду вказаний доказ не приймає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, заявляючи клопотання про долучення та дослідження вказаного нового доказу в якості поважних причин неподання вказаного доказу суду першої інстанції зазначає про те, що про підстави відмови в позовних вимогах та необхідність надання додаткових доказів для підтвердження таких вимог йому стало відомо після отримання копії судового рішення.
Колегія суддів вважає, що вказані банком причини неподання довідки про умови кредитування є неповажними та не є такими, що об'єктивно не залежали від нього, оскільки вказану довідку як частину кредитного договору позивач мав надати суду першої інстанції на підтвердження своїх позовних вимог.
Враховуючи вказані обставини та наведені норми процесуального права, новий доказ, а саме копія довідки про умови та правила кредитування з використанням кредитки «Універсальна» Contract, на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймається під час апеляційного перегляду справи, оскільки наданий апеляційному суду без додержання порядку та строків його подання.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Таким чином, установивши обставини того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, суд дійшов правильного висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 серпня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Т.А. Левченко
Судді: В.І. Криворотенко
О.І. Собина