Номер провадження: 22-ц/813/4043/21
Номер справи місцевого суду: 521/18446/18
Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
11.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - Прокуратура Одеської області,
третя особа - Головне управління національної поліції в Одеській області,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року у складі судді Маркарової С.В.,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Прокуратура Одеської області та Головне управління національної поліції в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 500 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 30.04.2014 старшим слідчим відділу СУ ГУМВС України в Одеській області за погодженням прокурора відділу прокуратури Одеської області відносно нього було складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 369-2 КК України. 14.05.2014 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відносно ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. 18.06.2014 прокуратурою Одеської області відносно ОСОБА_1 винесений обвинувальний акт. Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 24.02.2015 позивача визнано невинуватим і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вирок суду залишений без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.07.2016, постановою Верховного Суду від 30.05.2018. Позивач вважав, що такими діями органів досудового розслідування та прокуратури йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у стресі, додаткових зусиллях та моральних стражданнях, пов'язаних із доказуванням своєї невинуватості. Способом захисту порушеного права позивач обрав норми спеціального Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави в особі Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету на користь позивача на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн, в решті позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що межі відшкодування моральної шкоди під час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. ОСОБА_1 перебував під слідством протягом 49 місяців з 30.04.2014 (повідомлення про підозру) по 30.05.2018 (ухвалення постанови Верховного Суду), тому мінімальний розмір моральної шкоди станом на 2018 рік (час подання позову), з урахуванням перебування під слідством та судом становив 18 2427 грн (3723*49). Оскаржене рішення суду ухвалене 10.09.2019, тому мінімальний розмір моральної шкоди станом на 2019 рік (час розгляду справи), з урахуванням перебування під слідством та судом становить 204 477 грн (4173*49). Суд здійснив розрахунок моральної шкоди з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на 2018 (час подання позову), а не на час розгляду справи. Судом не враховано, що апелянт зазнав тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, обмеження своїх конституційних прав, приниження честі та гідності, зниження престижу, ділової репутації, затратив багато часу та зусиль для відновлення попереднього стану, який фактично і не відновив, на протязі довгого часу не міг знайти роботу, зазнав душевної та психологічної травм.
27.12.2019 Прокуратура Одеської області надала суду відзив на скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення - без змін.
24.04.2020 від апелянта надійшла заява про розгляд справи у його відсутність та його представника, наполягав на викладених доводах в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Учасники справи в судове засідання 26.01.2021 не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справ не заявили.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11.02.2021.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Матеріали справи свідчать, що 30.04.2014 старшим слідчим відділу СУ ГУМВС України в Одеській області за погодженням прокурора відділу прокуратури Одеської області складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.3 ст.369-2 КК України
14.05.2014 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
18.06.2014 Прокуратурою Одеської області відносно ОСОБА_1 винесений обвинувальний акт.
Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 24.02.2015 позивача визнано невинуватим і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вирок суду залишений без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.07.2016, постановою Верховного Суду від 30.05.2018.
На підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування моральної шкоди виникає в особи у випадку повної реабілітації.
Оскільки за обвинуваченням позивача було винесено виправдовуваний вирок, останнім у встановленому законом порядку доведено завдання йому моральної шкоди, яка підлягає стягненню за період з 30.04.2014 по 30.05.2018.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про що зазначалося позивачем у позовній заяві.
Відповідно до частин 2-3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма Закону не зобов'язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
Таким чином, законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження N 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Так, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа N 214/1543/15-ц, провадження N 61-8017св18) зазначено, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що діяла на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.
Таким чином, здійснюючи розрахунок мінімального розміру моральної шкоди, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що такий розмір розраховується з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, яка була встановлена станом на спірний період у розмірі 80 249 грн.
Справа судом першої інстанції була розглянута у вересні 2019 року, відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено з 01 січня 2019 року мінімальну заробітну плату на рівні 4 173 грн.
За таких обставин, розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню повинен бути розрахований з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом, що становив 49 місяців, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць, та дорівнює 204 477 грн. (49 міс. *4 173 грн.).
Суд першої інстанції стягуючи на користь позивача моральну шкоду в загальному розмірі 100 000 грн. зазначив про тривалість незаконного кримінального переслідування, процесуальних дій, які обмежили права ОСОБА_1 як громадянина України, саме з цих підстав стягнув моральну шкоду у більшому від мінімального розміру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі N686/23731/15-ц (провадження N 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".
В обґрунтування підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі більшому за мінімальний, позивач зазнав, що зазнав тяжкість вимушених змін у своїх життєвих та виробничих стосунках, обмеження своїх конституційних прав, приниження честі та гідності зниження престижу, ділової репутації, затратив багато часу та зусиль для відновлення попереднього стану, який фактично не відновив.
Разом з тим, доказів існування таких обставин, які б обґрунтовували збільшення розміру відшкодування позивачем в загальному розмірі 500 0000 грн. не наведено.
Отже, позивачем не доведено обґрунтування щодо доцільності, розумності та об'єктивності стягнення на його користь моральної шкоди у більшому від мінімального розмірі.
Враховуючи вищевикладене, стягненню на користь позивача підлягає моральна шкода в мінімальному розмірі, що становить 204 477 грн.
Вищезазначений розмір відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а оскаржене рішення змінити, збільшивши розмір моральної шкоди з 100 000 грн. до 204 477 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, змінив її розмір на 204477 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 11.02.2021.
Головуючий:
Судді: