08.02.21
22-ц/812/15/21
Єдиний унікальний номер судової справи 486/688/19
Номер провадження 22-ц/812/15/21
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивачів - ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , рішення, яке ухвалено Южноукраїнським міським судом Миколаївської області 17 березня 2020 року, під головуванням судді Далматової Г.А. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Уре ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Уре ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 червня 2018 року о 09 год. 00 хв. водій ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), керуючи транспортним засобом - автомобілем марки і моделі Mеrsedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 0 км + 150 м автодороги Н-24 Благовіщенське-Миколаїв, рухаючись по автомобільній дорозі, що має дві смуги руху, здійснив поворот ліворуч з правої смуги руху, не пересвідчившись, що у попутному напрямку немає інших транспортних засобів, та здійснив зіткнення з транспортним засобом - автомобілем марки і моделі Mazda E2000, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , чим спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом на підставі нотаріальної посвідченої довіреності, яку видано на його ім'я ОСОБА_3 , яка є власником автомобіля.
Постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ) визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП, провадження у справі закрито за закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб - автомобіль марки і моделі Mazda E2000, реєстраційний номер НОМЕР_3 , отримав механічні ушкодження, та згідно Звіту за №55/18 з оцінки матеріального збиту транспортного засобу, складеного 16 липня 2018 року оцінювачем ОСОБА_7 , вартість збитку становить 95 171 грн.
Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія» «Український страховий стандарт», яка виплатила ОСОБА_1 , як представнику ОСОБА_3 38 000 грн. на відшкодування збитків.
За такого, невідшкодована сума матеріального збитку за пошкодження автомобіля становить 57 171 грн.
При цьому, у зв'язку із триваючим розглядом справи про адміністративне правопорушення і потребою збереження майна у після аварійному стані, ОСОБА_3 зазнала матеріальних збитків у вигляді витрат на автостоянку автомобіля. Витрати на зберігання з липня 2018 року по жовтень 2018 року склали 1 845 грн.
Окрім цього, при ДТП було пошкоджене майно позивача ОСОБА_1 , що перебувало у автомобілі, а саме: телефон, планшетний комп'ютер та аксесуари до нього на загальну суму 15 473 грн.
Більше того, водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді переломів ребер, струсу мозку, саден та різаних ран обличчя, а неповнолітній пасажир ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді різаної рани ноги.
Оскільки вказаним ДТП ОСОБА_1 завдано тілесних ушкоджень, то він звернувся до лікарні за медичною допомогою. Вартість витрат на отримання медичних послуг склала 50 350 грн.
Також, внаслідок ДТП позивачу ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка полягає в хвилюванні за життя та здоров'я свого сина, зміні способу життя, необхідності тривалий час вирішувати питання щодо відновлення автомобіля, яку він оцінює в 10 000 грн.
ОСОБА_9 ( ОСОБА_5 ), в протоколі про адміністративне правопорушення, а також у своїх поясненнях на місці вчинення ДТП зазначив, що працює водієм в компанії Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI. Тобто водій ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ) вчинив адміністративне правопорушення підчас виконання своїх трудових обов'язків.
При цьому, вантажівка «Mеrsedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , також належить компанії Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 просили суд:
стягнути з відповідача Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI на користь ОСОБА_1 15 473 грн. 05 коп. - у відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП; 50 350 грн. - у відшкодування витрат на лікування внаслідок ДТП; 10 000 грн. - компенсації моральної шкоди;
стягнути з відповідача Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI на користь ОСОБА_3 62 016 грн. - у відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП;
стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та правовою допомогою.
Відповідач юридична особа Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI надало до суду письмові пояснення, згідно яких позовні вимоги не визнало. Відповідач зазначав, що компанія Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI не має торговельних відносин з Україною, її учасники та пов'язані особи не відвідували територію України навіть з метою туризму. При цьому, ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ) у компанії ніколи не працював і не був партнером.
Рішенням Южноукраїнського міського Миколаївської області від 17 березня 2020 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення міського суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.23,1166,1187,1194 ЦК України, глави 8 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» - шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, необхідно мати на увазі, що в такому порядку і обсязі шкода відшкодовується названою особою лише за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну, в результаті зіткнення, самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.1166 ЦК України, а саме: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування шкоди, необхідно враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Крім того, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати, які складаються з судового збору; витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз та залученням спеціалістів.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення ст.509 ЦК України та з урахуванням приписів статей 11,22,23,599,1166-1167 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок зіткнення транспортних засобів, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання, як правило, виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).
Частиною першою ст.1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 Закону №1961-IV).
Згідно зі ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону №1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено ст.1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).
Відповідно до ст.511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами 1,4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст.599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст.1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
З матеріалів справи убачається, що 24 червня 2018 року о 09 год. 00 хв. водій ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), керуючи транспортним засобом - автомобілем марки і моделі Mеrsedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на об'їзній дорозі Ташлицького водосховища, 0 км + 150 м автодороги Н-24 Благовіщенське-Миколаїв, рухаючись по автомобільній дорозі, що має дві смуги руху, здійснив поворот ліворуч з правої смуги, не пересвідчившись, що у попутному напрямку немає інших транспортних засобів, та здійснив зіткнення з транспортним засобом - автомобілем марки і моделі Mazda E2000, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , чим спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Постановою судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та провадження у справі закрито за спливом строку накладення адміністративного стягнення (том 1 а.с.33-34).
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.6 цієї ж статті вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до Звіту №55/18 з оцінки матеріального збиту транспортного засобу, складеного 16 липня 2018 року оцінювачем ОСОБА_7 , вартість збитку становить 95 171 грн. (том 1 а.с.42-61).
Позивачу ОСОБА_1 внаслідок ДТП були завданні тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, закритих переломів трьох ребр, множинних забитих ран обличчя, яке потребувало подальшого лікування, вартість якого склало 50 350 грн.(том 1 а.с.37,40).
Звертаючись до суду, позивачі зазначали, що Приватним акціонерним товариством страхова компанія «Український страховий стандарт» було сплачено страхове відшкодування в розмірі 38 000 грн.
Разом з тим, відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником транспортного засобу - автомобіля марки і моделі Mеrsedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазначено підприємство HAYRЭOРLU HIRDAVAT ORMAN URUNLERЭ TARIM URUNLERЭ VE ALETLERЭ ULUSLARARASI TAЄIMACILIK GIDA NARENCЭYE ЭNЄAAT MOBЭLYA TEKSTЭL HAYVANCILIK TURЭZM SANAYЭ VE TЭCARET LЭMЭTED ЮЭRKETЭ, назва і місцезнаходження якого не співпадає із назвою та місцезнаходженням відповідача у справі Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI, до якого пред'явлені позовні вимоги позивачів.
Тлумачення ст.51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі за №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для покладення цивільно-правової відповідальності на відповідача Ballar Hirdavat Orman Urunleri San.TIC.LTD.STI, оскільки не встановлено, що таке підприємство та третя особа ОСОБА_12 ( ОСОБА_11 ) на момент вчинення ДТП перебували у трудових відносинах і, що саме вказане у позові підприємство є власником транспортних засобів, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення та страховому полісі.
Вказане також узгоджується із наявними у справі поясненнями відповідача, який стверджував, що ОСОБА_12 ( ОСОБА_11 ) не є працівником даного підприємства (том 1 а.с.166-167).
Отже, ураховуючи наведені обставини, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку відмову у задоволені позовних вимог.
При цьому колегія суддів бере до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Також колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції теж не надано. Докази ж та обставини, на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу, у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_3 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Южнокраїнського міського суду Миколаївської області від 17 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: П.П. Лисенко
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 11 лютого 2021 року